Нове покоління, що живе в інформаційному суспільстві, занурене у віртуальні світи повідомлень ЗМІ. Чи означає це, що воно є краще поінформованим і спроможним відокремити реальне від уявного в ЗМІ?

Сучасні вчені вважають, що на глобальному рівні існує серйозна небезпека нової форми соціального виключення для тих, хто не може спілкуватися за допомогою медіа і / або є не в змозі критично оцінити зміст повідомлень ЗМІ. Щоб вжити профілактичних заходів міжнародне співтовариство розширює різні форми медіаграмотності, спрямовані на дітей, батьків та вчителів.

З вересня цього року в багатьох школах України розпочався новий освітній експеримент – запровадження курсу «Медіакультура» для старшої школи. Про його особливості і перспективи, а також про те, наскільки важливою для нашої країни є медіаосвіта, з директором гімназії №9 Сімферопольської міської ради АРК Тетяною Коваль розмовляла учасниця проекту «Майстерні громадської критики» Яна Горюнова.

Яна Горюнова: Чи збігаються цілі, які задекларовані в програмі з впровадження медіаосвіти, з можливостями нашої системи освіти?

Тетяна Коваль: По-перше, ми не стверджуємо,  що впроваджуємо «Медіаосвіту». «Медіаосвіта» – це великий комплекс різних заходів. Ми говоримо про те, що ми вперше запропонували  старшокласникам  курс, який називається «Медіакультура». До цього курсу розроблена офіційна програма Міністерства освіти, науки, молоді та спорту України та Інституту соціально-політичної психології Академії педагогічних наук України. Наша мета – навчити використовувати інформацію з користю для себе. На наступних батьківських зборах ми будемо пояснювати батькам, що і їх треба вчити, тому що свого часу їх не навчили. Може, навчаючись разом таким способом, і вони трохи інакше подивляться на процес отримання інформації.

Яна Горюнова: Які навички розуміння медіа Ви хочете прищепити дітям?

Тетяна Коваль: Для нас найважливіше, щоб діти вміли аналізувати отриману інформацію. Це – перш за все. Друге: щоб вони могли робити усвідомлений вибір при перегляді медіа-продукції. І щоб вони навчилися критично ставитися до змісту будь-якого медіа-тексту, отриманого з Інтернету, телебачення, газети. Вважати, що це спрацьовуватиме  автоматично, сьогодні неварто. Зараз нам важливо розвідати ґрунт, як саме можна змінити ставлення до сприйняття і вибору інформації.

Яна Горюнова: Що відбувається на практиці, які заняття проводяться?

Тетяна Коваль: Якщо говорити про тему перших занять, то вона звучить «Людина у світі інформації». Ми розповідаємо дітям про етапи розвитку ЗМК: від папірусу – до сучасного Інтернету, вчимо аналізувати нинішню систему масової інформації та знайти своє місце у ній. Тому про практику мова не йде. Але є практика вдома – кожен вечір в Інтернеті.

Яна Горюнова: А в майбутньому як плануєте проводити практичні заняття?

Тетяна Коваль: Курс заплановано на два роки і, звичайно урок – вони не оцінюються – буде цікавий тоді, коли його перша половина буде присвячена теоретичному матеріалу, а друга – практиці. Інтернет в школі є, працює зона Wi-fi, тому знайти інформацію можна. У моєму розумінні, принцип роботи такий самий, як і в гуртку з журналістики, а це ще один вид медіаосвіти. Наприклад, ось переді мною газета. На минулому занятті ми працювали з нею: обговорювали заголовки, лід, вчилися аналізувати статтю, критично оцінювати інформацію. Найголовніше, на мій погляд, мати свою думку стосовно змісту і сенсу, тоді буде результат.

Яна Горюнова: Який результат ви очікуєте отримати наприкінці навчання, інакше кажучи: що учень «повинен знати» і «повинен вміти» по закінченні курсу?

Тетяна Коваль: Ми націлені на формування в учнів навичок сприйняття мультимедійного тексту, особливостей медіа-мистецтва. Наприкінці курсу плануємо дати учням основи знань з безпечної поведінки в мережі Інтернет, оскільки саме це несе найбільше ризиків, адже контролю над тим, що потрапляє в мережу і потім – до наших дітей, фактично немає. З телевізором простіше – його можна вимкнути або хоча б не вмикати. Знову-таки, я – не прихильник заборон. Можна встановити пароль, можна щось блокувати… Але заборонений плід завжди солодкий, тому просунуті молоді люди розблокують все, що завгодно, і якщо не вийдуть з комп’ютера, то скористаються телефоном. Тому краще, щоб вони це робили легально, і навчилися критично реагувати на медійні повідомленнями, тільки так можна вберегти свою психіку.

Яна Горюнова: Що дітям найбільше подобається в курсі з медіаосвіти?

Тетяна Коваль: У цьому курсі немає оцінок, але є дискусія. Вікторія Олексіївна Карпцова, наприклад, взагалі намагається проводити заняття за круглим столом, щоб всі один одного бачили. Це просто живе спілкування – вона фасилітатор, який у ході діалогу вносить нову інформацію. Щось учням вже знайоме, але завдяки таким заняттям уривчасті знання збираються в систему, і вони працюють із задоволенням.

Яна Горюнова: А як ставляться до такого експерименту батьки?

Тетяна Коваль: Ми на загальношкільних батьківських зборах повідомили, що впроваджуємо новий курс з медіаосвіти, медіакультури. Саме так – через кому. Наступні батьківські збори у всіх класах у нас будуть на тему «медіакультури», і ми спробуємо пояснити, що це таке, і на прикладі двох коротких роликів показати, скільки всього позитивного і негативного можна отримати від медіа.

Яна Горюнова: Тобто, батьки ще не усвідомили користі від шкільної медіаосвіти?

Тетяна Коваль: Ну, а як батьки могли відреагувати? Вони думають, що якщо в школі ввели новий курс, або новий предмет, значить, школа вважає, що це потрібно. І ще це потрібно, бо туди ходять їхні діти – адже ніхто нікого не примушував. Реально ми зіткнулися з тим, що для батьків медіакультура, медіаосвіта – це просто слова. На жаль, поки батьки не вкладають у них нікого сенсу. Може серед них є кілька осіб, які розуміють, про що  мова. Але більшість сприйняли цей курс як належне.

Яна Горюнова: Що заважає і що допомагає школі в розширенні можливостей для медіаосвіти?

Тетяна Коваль: Перш за все, заважає те, що у нас у робочому навчальному плані абсолютно немає варіативної частини, немає можливості ввести цей курс у навчальний план і зробити його курсом за вибором. Ми використовуємо гурткову роботу. Як завжди заважає фінансова сторона. Ну, напевно, і все. Далі – тільки наше бажання. Підручник є. Програма є, консультанти є. Семінари для педагогів є.

Яна Горюнова: Хто з викладачів береться за те, щоб вести заняття з медіакультури? Все-таки, медіа – це досить специфічна сфера діяльності, не схожа на школу…

Тетяна Коваль: Я завжди вважаю так – нове впроваджує той вчитель, якому це цікаво. Я точно знаю, що працюють вчителі англійської мови, працюють вчителі соціально-гуманітарних дисциплін, на уроці літератури, на уроці історії. Я сама (вчитель української мови та літератури – прим. автора) із задоволенням показую ролики.

Знання в галузі медіатехнологій активно використовують вчителі початкових класів, педагог-організатор, соціальний педагог, тобто люди різного профілю педагогічної діяльності. В ідеалі в школу мали б прийти фахівці – медіа-педагоги. Але вважаю, що медіа-педагогом при бажанні може стати будь-який викладач, тому що, коли є основи педагогіки і психології, решту можуть доповнити семінари з підвищення кваліфікації для наших вчителів. Вчителі, сертифіковані після семінарів, будуть приїжджати і ділитися новим досвідом за принципом «рівний – рівному, навчаючись – вчуся».

Яна Горюнова: Тетяна Валеріївна, чи є у Вас зв’язки з іншими регіонами України? Обмін досвідом?

Тетяна Коваль: Ми тісно співпрацюємо з 10-ою школою Сімферополя, яка теж бере участь у проекті. І коли виїжджають наші тренери, то вони активно співпрацюють з іншими школами в пілотних регіонах. І звичайно, спілкуємося в соціальних мережах. Хочеться вірити в те, що організатори цього проекту зможуть таки просунути ідею, зможуть переконати людей. Тому що в сучасному світі інформацією можна виховувати, як нічим іншим.

Інтерв’ю підготувала Яна Горюнова

Публікація написана в рамках ПРОЕКТУ  Майстерні громадської критики SUP 30012GR040    за підтримки ФОНДУ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКИХ ЗМІ

Comments are closed.