З початком повномасштабного вторгнення російських військ в Україну медійна сфера, як і всі інші, сильно змінилася. Єдиний телемарафон, емоційно забарвлена лексика, цілодобова хроніка новин… Вплинуло на роботу медійників і закриття багатьох реєстрів. Та попри це журналісти продовжують використовувати відкриті дані для своєї роботи. Як урядові структури, так і волонтери й громадяни.

Обмеження

З введенням воєнного стану  почали діяти багато тимчасових обмежень. Комендантська година, обмеження свободи пересування громадян та транспорту, посилення охорони об’єктів державного значення, критичної інфраструктури тощо. Обмеження з’явилися і в діяльності журналістів: не усю інформацію і не одразу можна подавати в ефір, створено єдиний марафон новин тощо. Так само на діяльність медійників, зокрема у сфері журналістики даних, вплинуло закриття реєстрів.

Адже з початком введення воєнного стану припинилося функціонування багатьох реєстрів (Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Автоматизованої системи виконавчого провадження, Єдиний  реєстр боржників). Деякі з них уже відновили роботу (на тих територіях, де не ведуться бойові дії). Зокрема частково відновив роботу Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (ЄДР), Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Єдиний державний реєстр судових рішень

Однак у нас досі не працює Єдиний державний вебпортал відкритих даних. До порталів spending.gov.ua та openbudget.gov.ua доступ є, проте дані за останні місяці там не оновлюються. Так само закритий доступ до порталів відкритих даних місцевих органів влади.

І це виправдано, бо атаки як на основні державні сервіси, так і на місцеві йдуть майже безперервно. Чи то з метою створення перебоїв у роботі, чи то з наміром опублікувати фейкові звернення про капітуляцію, чи то для викрадення даних. Наприклад під час російської кібератаки 15 травня на сервіси Львівської міської ради викрали частину робочих файлів міста та опублікували її на ворожих телеграм-каналах. Та й згадані раніше реєстри, хоча й відновили свою роботу, доступні лише для певного кола людей.

Чи означає це, що журналістика даних втратила актуальність? Ні, адже держані реєстри й портали з відкритими даними не є єдиними джерелами для медійників. Окрім того, за останні місяці з’явилися нові формати взаємодії між даними й аудиторією в Україні.

Співпраця між державою і громадянами за допомогою/через дані

Одним зі способів отриманням даних є краудсорсинг, тобто збирання даних серед аудиторії за допомогою, наприклад, гугл-форм, ботів, інших форм опитувань. Зазвичай журналістам радять сприймати такі дані як підказку, а не основне джерело, адже не можливо перевірити точність цих даних, та й вибірка не є повною. Однак під час повномасштабної агресії росії ця форма збору даних набула нового значення у формі взаємодії між урядовими структурами та громадянами. Йдеться про різноманітні чат-боти. Перш за все ті, які збирають дані у громадян:

• @stop_russian_war_bot — офіційний бот, за допомогою якого можна повідомляти про переміщення диверсантів, військ і ворожої техніки. Ця інформація передається у відповідні штаби реагування.
• @ukraine_avanger_bot — бот Кіберполіції для повідомлень про виявлені мітки, які залишають окупанти та  пересування російської армії.
• @dytyna_ne_sama_bot — бот для допомоги дітям. Сюди можна вносити дані про дітей, яких побачили без дорослих, або про загублених дітей.
• @RuAssetsBot —  бот для збирання даних про російські активи в Україні або за кордоном.
• @rusrocketfly_bot —  бот для фіксації підозрілих об’єктів у повітрі.
• @SaveEconomyBot — бот для фіксації необґрунтованих спекуляцій на цінах та інших економічних злочинів
• @Traitor_Search_bot —  бот від СБУ для виявлення зрадників та мародерів (@stop_marauder_ua_bot).
• єВорог – бот від Міністерства цифрової трансформації для фіксації воєнних злочинів.

Також є боти, які не лише збирають дані, а власне побудовані на основі відкритих даних, постійно  оновлюють цю інформацію та доносять її до користувачів:

• @cancel_pushkin_bot — бот, який розповідає що не так з конкретним російським культурним діячем у контексті ставлення до України та її культури..
• @BoycottRussiaBot — бот для перевірки товарів на предмет взаємозв’язків із російським ринком.

Так само спостерігаємо дуже незвичні форми взаємодії влади й громадян. Наприклад в офіційному telegram-каналі Верховної Ради України час від часу публікують бази даних російських урядовців, медійників, пропагандистів, із закликами писати певні повідомлення для інформаційної атаки. Також на каналі поширюють певні шаблони повідомлень для твіттеру з позначенням іноземних діячів з метою просування інформації про події в Україні.

МВС України запустило сайт 200rf.com, де розміщує фото та документи загиблих та полонених окупантів, щоб їхні родичі могли їх знайти, а Головне управління розвідки публікує дані російських військових, які воювали на території України та здійснювали тут воєнні злочини (наприклад дані особового складу бригади армійської авіації з іменами військовослужбовців ВПС Росії, які виконували бойові вильоти з аеродрому Ліда Республіки Білорусь для нанесення авіаударів по Україні; списки бригад, які чинили звірства у Бучі).

Журналістика даних, медійні та волонтерські  ініціативи

Уже окреслені боти й технології журналісти також можуть використовувати у своїх матеріалах, зокрема, розслідуваннях. І це не лише розслідування, пов’язані з військовим злочинами російської армії в Україні, а й дослідження російської власності на нашій території.

Є й інші актуальні матеріали у сфері журналістики даних. Наприклад видання Texty.org.ua створили матеріал “Упізнай своїх. Гра-тренажер: ЧИЙ ЦЕ ТАНК?!”. Тут подана інформація як відрізняти нашу військову техніку від техніки окупантів у формі інфографіки. Закріпити  ці знання можна за допомогою гри. Так само Тексти збирають  фото і відео із втратами російської техніки у війні проти України та створили інтерактивну карту бойових дій з відкритих джерел (повідомлення Генштабу, щоденні звіти обласних військових адміністрацій), яку постійно оновлюють.

Журналісти також використовують технологію добування військової, політичної, економічної та іншої інформації з відкритих джерел. Цю методологію узагальнюють терміном OSINT (Open source intelligence), тобто розвідкою за відкритими джерелами (Google-карти, фотографії, відео, пости які є в мережі, відкриті супутникові дані тощо). Таким чином збирають дані журналісти даних, журналісти-розслідувачі, громадські діячі.

Цю технологію використовує, наприклад, міжнародна група незалежних журналістів Bellingcat, зокрема для висвітлення війни в Україні. Вони збирають та картують випадки шкоди цивільним в Україні (руйнування інфраструктури, загибель людей). Так само вони спростовують маніпуляції про так звану фальсифікацію злочинів російської армії, зокрема у Бучі та Краматорську, використовуючи фото і відео, виставлені у мережу, новинні повідомлення, супутникові знімки.

До речі, про супутникові знімки. Це ще одне велике джерело відкритих даних для журналістів. Зокрема для виявлення масових поховань на тимчасово окупованих (досі, чи уже звільнених) територій та доведення воєнних злочинів. Так, наприклад,  видання The New York Times, використовуючи супутникові дані американської компанії Maxar Technologies, порівнює їх із фото вбитих російськими окупантами людей у Бучі, ще раз доводячи правдивість останніх. А журналісти «Схем» (Радіо Свобода), аналізуючи, супутникові знімки тієї самої компанії Maxar, виявили уже четверте масове поховання на території тимчасово окупованого Маріуполя й довколишніх населених пунктів.

Використовують відкриті дані й волонтерські ініціативи, наприклад заснований у 2014 році проєкт InformNapalm досліджує російську збройну агресію проти України й інших країн, публікуючи бази даних із доказами цих злочинів  А зараз аналізує сучасні воєнні злочини росіян на нашій території та  поширює їх ідентифікаційні дані.

Також волонтери  запустили платформу #WorldForUkraine, де на інтерактивній карті нанесені ініціативи в підтримку України у всьому світі (мітинги, флешмоби, протести).

Використовують відкриті дані і блогери, наприклад Анатолій Остапенко (колишній журналіст-розслідувач, а зараз один з членів команди популярного ютуб-проєкту “Телебачення Торонто”) робить випуски на основі відкритих даних, зібраних у соціальних мережах, про родичів російських військових,  їх комунікацію з командуванням, приховування інформації про загиблих та зниклих окупантів,

Ризики й ретельність

Не лише ми використовуємо відкриті дані, російська сторона також таким чином збирає інформацію. Тому усіх громадян, і журналістів зокрема, неодноразово закликають не викладати у відкритий доступ фото, відео, чи пости з розкриттям важливої інформації про локацію військових, техніки, руйнувань (спільний чат під’їду у вайбері це теж “викладати у відкритий доступ”) Звичайне селфі. містить багато “прихованої” інформації (геомітки, час і дата виготовлення фото, погодні дані), яка може бути використана у цілях окупантів.

Наприклад Дмитро Золотухін, медіаексперт, ексзаступник міністра інформаційної політики України радить журналістам не публікувати відео/фото місць влучань, поки там ще залишаються люди, щоб не наражати їх на небезпеку; використовувати великі плани, щоб не відкривати геолокації, не давати ніяких прив’язок до місцевості (номерні знаки автомобілів, вивіски, назви вулиць і будинків, торгові центри тощо); при можливості узгоджувати публікації, в яких ідеться про наслідки ударів ворога, з регіональним військовим керівництвом та дотримуватися загальної рекомендації армії — оприлюднювати матеріали з місць обстрілів із затримкою 12 годин (детальна інформація є у  Наказі головнокомандувача Збройних сил України від 03.03.2022 № 73 «Про організацію взаємодії між 3бройними силами України, іншими складовими сил оборони та представниками засобів масової інформації на час дії правового режиму воєнного стану», зокрема додатку 2).

Необережне поводження з даними це не єдина можливість їх витоку. Тут росіяни застосовують і згадані вище атаки на офіційні ресурси,  і створюють копії офіційних ботів для збирання інформації про пересування техніки.

Також є певні особливості використання матеріалів створених на основі відкритих даних, наприклад, карт бойових дій. Адже усі ці інтерактивні мапи не повні (що зазначають їх творці), і вони не можуть використовувати точні геолокації боїв чи передавати інформацію у режимі реального часу. Та на цьому не завжди наголошують, ретранслюючи такі карти. Відповідно люди можуть, наприклад, робити висновки про свою евакуацію, керуючись таким матеріалом, а не оголошеннями військової адміністрації. Так само існують різні спільноти, переважно телеграм каналами, де адміни закликають надсилати їм фото і відео прильотів ракет (у тому числі за оплату), і потім публікують їх без достатнього ретушування і з можливістю упізнати локацію (а в перші місяці взагалі без ніякого редагування й замальовування ландшафту).

Отже…

Попри закриття багатьох реєстрів, журналістика даних не зникла під час війни. Культура відкритих даних навпаки поширюються: їх публікують органи влади різного рівня починаючи картами сховищ, закінчуючи номерами телефонів й адресами російських окупантів; їх використовують журналісти для своїх розслідувань; з допомогою відкритих  даних підтверджують військові злочини. Однак відкритість даних є одночасно їх і сильним, і слабким місцем, тому медійниками варто бути максимально уважними при відборі інформації для публікування. Загальна цифрова грамотність і обізнаність у роботі з даними також може запобігти їх витоку через необережність громадян.

Яна Шекеряк, магістрантка факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка

Comments are closed.