Світ перебуває у постійній трансформації візуальних комунікацій. У 1819 році один із перших воєнних кореспондентів, британець Роджер Фентон, відзняв на плівку події Кримської війни. Наприкінці ХХ століття фотографія стала цифровою. А віднедавна медіакористувачі мають можливість побувати всередині історії: завдяки технології віртуальної реальності ми здатні озирнутися довкола на 360 градусів. Вам досі здається, що це дорого і потрібне спеціальне обладнання? Міфи довкола VR-технології розвінчують Олексій Фурман і Сергій Полежака – засновники продакшну New Cave Media.

А це взагалі як?

Інтерактивна інформація, якою користуємось у повсякденному житті, зазвичай міститься на 2D носіях – смартфонах, планшетах, ноутбуках, тощо. Але, як зазначає Олексій Фурман, ми лише сприймаємо поданий кейс, однак не проживаємо його.

VR розшифровують як «virtual reality» – віртуальна реальність. Особливість фільмування у форматі 360° полягає у тому, що глядач може проживати побачене в режимі нон-стоп. Через це журналісти швидко перейняли технологію, адже у них з’явилася можливість розповідати історії, в яких людина братиме безпосередню участь.

За словами  Сергія Полежаки, саме ЗМІ популяризували 360°/VR. Американська журналістка Нонні де ла Пенья працювала над проектом Hunger In Los Angeles. Вона дослідила проблему голоду малозабезпечених у Штатах, і показала це за допомогою віртуальної реальності. Разом із програмістами Нонні створила інтерактивний фільм-експеримент. Журналістка записала звуки у чергах по продукти. Глядач одягав VR-шолом і ставав свідком того, як чоловікові раптово стає зле від голоду. Він хворів на цукровий діабет, і через невчасний прийом їжі у нього впав рівень цукру в крові. Виникла глікемічна кома. Люди, які випробували на собі дію шолому, ходили в реальному світі, й одночасно переміщувались у віртуальному. Вони активно реагували на те, що бачили: присідали, відхилялись, намагались не наступити на непритомного або допомогти йому, ніби й справді перебували на місці події. Деякі плакали.

Схожу технологію сторітелінгу, проте без застосування 3D-моделювання, використали у VR-департаменті The New York Times. Вони зафільмували історію під назвою «The Displaced» про трьох дітей-біженців, серед яких був і хлопчик з України. Перед тим команда надіслала своїм передплатникам 1 200 000 картбордів від Google (google cardboards) – найпростіших окулярів віртуальної реальності, які може використовувати кожен, хто має смартфон.

«Я був приголомшений – ділиться Олексій Фурман. – Тоді по-справжньому зрозумів силу таких проектів, адже, фактично, я стояв на одному даху з ними, бачив, як вони граються, навіть міг роздивитись прапор ДНР, що виднівся десь в далечині».

Зараз із технологією VR також працюють The Washington Post, The Wall Street Journal, The Euronews та інші.

Розвінчуємо міфи

На думку Сергія та Олексія, справжній VR – це проект, який створила саме Нонні де ла Пенья. Звичайне 360-градусне відео – інший формат, що не має такого спектру інтерактивних можливостей. Виклик у тім, щоб досягти максимального ефекту присутності глядача на місці події без участі штучних 3D-моделей, а лише з допомогою реально відзнятої сферичної картинки.  Аби зробити такий матеріал зі спеціальних камер повноцінною віртуальною реальністю, потрібно багато ресурсів, як фінансових, так і людських. Звідси виріс найбільший міф про те, ніби VR – дуже дороге задоволення.

«Насправді контент у форматі 360° доволі просто знімати, окрім випадків, коли за мету – зробити його інтерактивним» – каже Сергій Полежака.

Ще одним викликом є середовище, де журналіст може створювати і поширювати продукт. «Я тривалий час працюю у фотожурналістиці, – розповідає Олексій. – Світова спільнота фотокореспондентів – це закритий світ, в намаганнях пробитись до якого ти можеш написати купу довгих листів з ідеями та пропизиціями, натомість не отримавши жодної відповіді. Коли я писав подібні листи у світі VR, мені раптом відповідали! Знаєте чому? Коли ти – фотограф, у тебе – 10000 конкурентів, а у форматі 360°/VR, умовно кажучи, 1000, що значно розширює професійні горизонти».

Український проект «Аrctic»

«Рік тому ми вирішили піти трохи далі за рамки звичайного 360°відео, зробивши частковий синтез пояснювальної журналістики з форматом National Geografic, – ділиться досвідом Сергій Полежака. – Для цього ми поїхали на один місяць в Арктику й відзняли багато сферичного контенту. Зараз із зібраного матеріалу наша команда укладає інтерактивну енциклопедію, яка була б цікавою для широкої аудиторії».

«Ми могли просто викласти сфільмовані кадри на Youtubе, проте хотіли, щоб глядач мав можливість обирати для перегляду те, що його цікавить. Хтось хоче відстежити історію, інший – побачити окремі знімки, а дехто, до прикладу, бажає подивитись у динаміці, як змінюється рівень води під час припливів та відпливів, – у свою чергу додає Олексій. – Коли ми із Сергієм лише планували нашу поїздку, Google National Parks презентував проект, який на 95% повторював нашу ідею. Ми зрозуміли, що рухаємось у правильному напрямку, адже скетчі Сергія на папері були дуже схожими до репрезентованого на той момент експірієнсу від Google. До того ж наші очікування підсилював ґрант, який ми виграли напередодні.

Рівні споживання VR-контенту

• Найпростіший. Перегляд 360°-відео у браузері. До прикладу, на Youtube, що творці сферичного відео не надто схвалюють, адже втрачається імерсивність – ефект особистого проживання побаченого. Це не VR, а радше кіно у форматі 360°, де інтерактивності немає.
• Дивитись такі відео на смартфоні чи планшеті. Більшість із них обладнані гіроскопом. Відповідно, коли пристрій повернути, він розуміє, що ми хочемо побачити. За словами Сергія, це найкращий варіант, бо можемо говорити про зачатки імерсивності. До того ж можна змінювати своє місцерозташування у картинці, що свідчить про високий рівень інтерактивності.
• Картборди. Завдяки тому, що під час перегляду в картборді екран розділений для лівого та правого ока, маємо можливість повністю поринути у світ баченого. Ми починаємо проживати те, що з’являється у полі нашого зору завдяки трьом ступеням свободи – здатності рухатися довкола своєї осі, внаслідок чого картинка змінює своє положення.

Новітнім способом використання VR є спеціальні шоломи, що функціонують за допомогою СGI-графіки. Остання дозволяє користувачеві діяти всередині картини. Таку графіку використовують у комп’ютерних іграх, тому здебільшого цими шоломами користуються ґеймери. Журналістський 360°-продукт на сьогодні лише виходить на схожий рівень зображення.

Катерина Бігун, студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Фото – Христина Віслянська

Comments are closed.