У переддень виборів журналістика зводиться до копірайтингу

Про проблеми передвиборної джинси, втрати професійності журналістів,  та непочутості якісної української преси говорив Вахтанг Кіпіані на зустрічі з студентами факультету журналістики цього вівторка.

Цьогорічна виборча кампанія ставить нові рекорди з кількості замовних матеріалів у ЗМІ. На телебаченні дедалі помітнішим стає пересмикування уваги від політики до скандальної інформації, у газетах натомість – засилля джинси.

Вахтанг Кіпіані звернув увагу на масштаби останньої у сьогоднішній пресі, зокрема регіональній. До прикладу, у Харківських друкованих медіях, як повідомляє Mediasapiens, щонайменше кожна п’ята публікація на політичну тематику – замовна. Такий стан справ загрожує не лише подальшою втратою довіри аудиторії, а й падінням професіоналізму журналістів. Адже їхня робота зводиться до копірайтингу, або ж публікації вже готових матеріалів політичних піарників. «Раніше говорили, що газета, або ж газетний матеріал живе один день. Натомість замовні чи переписані матеріали не живуть жодного дня. Вони народжуються вже мертвими», – каже Кіпіані.

Інтернет та якісні медії наразі не впливають на громадську думку

Поруч із визнанням Інтернету, як єдиної домівки свободи слова у багатьох країнах, Вахтанг Кіпіані, відзначає катастрофічне невміння української аудиторії користуватись ним грамотно. Насамперед це стосується невихованості коментаторів, безсенсовного тролінгу і агресії, що так помітно в українській та російській мережах. Таке ставлення діє не на користь Інтернету як середовища розвитку незалежної журналістики та формування свідомої аудиторії.

Прогресивні якісні ЗМІ не мають впливу на громадську думку, адже лише крихітна частка активного населення України віддає їм перевагу. Натомість середньостатистичний українець, виснажений інформаційним сміттям з популярних каналів та газет, не маючи повноцінного уявлення про стан справ у державі, завше має чим дорікнути «продажним та брехливим» журналістам, адже інших – він і не знає. Говорячи про це, Вахтанг Кіпіані зауважив: «Нас ілюзорно поважають. Але на ділі – ми нікому не потрібні. Без нас країна спокійно може жити». Спокійно, проте невтішно. Адже якщо українська аудиторія й надалі страждатиме від дефіциту інформації про події у країні, політична і соціальна криза лише поглиблюватиметься.

Два шляхи української журналістики

Вже багато років провідні журналісти та медіа-дослідники наголошують на потребі поширення медіа-грамотності. Зокрема, Діана Дуцик стверджує, що виховання критичного мислення у громадськості – прерогатива держави й здійснювати його необхідно ще зі шкільних парт. Проте на сьогодні шкільна освіта не забезпечує навіть усталеного бачення історії. Вахтанг Кіпіані також вважає, що незгода громадськості щодо таких фундаментальних питань, як власна історія та культурні джерела, є однією з основних причин поділу нашого суспільства, а від так і безплідної невизначеності політичного курсу держави.

Місія журналіста – говорити правду. Проте у нас, поки що, їй дозволяють бути суб’єктивною настільки, що вона входить в конфлікт з очевидною реальністю. У цьому контексті Вахтанг Кіпіані висловив припущення, що нині перед українським журналістом постають лише два шляхи: офіційної «професійної» журналістики, шлях, який завжди загрожуватиме йому утисками, або ж незалежної, громадянської журналістики, в якій, нехай важко бути почутим, однак, завжди можна говорити правду.

Звісно, ми знаємо чимало професійних журналістів, які вибудовують свій професійний шлях так, що дають надію молоді знайти своє місце у редакційному житті без важких конфліктів із класичними принципами та ідеалами професії. Зрештою, перед будь-яким журналістом стоятиме питання, на якому акцентував Вахтанг Кіпіані: «Як бути корисним для людей?». Відповідь на нього й визначить шлях професійної діяльності.

Публікація написана в рамках проекту “Майстерні громадської критики”
Финансова підтримка проекту: Фонд розвитку українських ЗМІ, Посольства США в Україні

Comments are closed.