Всі очікують намоленого контрнаступу ЗСУ, а відтак більше звільнених українських містечок від окупантів. Як українські, так й іноземні журналісти хвилями поїдуть на свіжозвільнену зону. Та чи вдасться Генштабу контролювати професійну роботу воєнкорів і якими будуть умови для журналістів у зонах “світлофору”?

Журналісти у звільненому Херсоні: Як медіа позбавляли акредитації

Інцидент з журналістами у деокупованому Херсоні став сигналом для  Генштабу взяти медійників під жорсткий контроль, а тому запровадили такий собі «світлофор» ‒ зелені, жовті та червоні зони. Попри механізми журналістської діяльності у бойових зонах, неакредитованим і не оснащеним захисним обладнанням журналістам все ж вдається прошмигнути повз пильний (чи не дуже) Генштаб ЗСУ.

У листопаді 2022 року над Херсоном замайорів український прапор — ЗСУ вдалось вибити окупанта з міста. Відтак українські та іноземні журналісти, як тільки дізналися про це, відразу почали знімати репортажі з деокупованого Херсона. Радості не було меж. Але ненадовго.  Низку представників медіа позбавили акредитації через зйомку з міста та перебування там.  На офіційній фейсбук-сторінці Генерального штабу Збройних сил України з’явилося повідомлення, що “низці представників ЗМІ, які порушили правила роботи у районі ведення бойових дій, скасовано дозвіл на роботу, а їхні прескарти визнані нечинними”. Військові звернулися до ЗМІ щодо обмеження роботи у звільненій частині Півдня.

“Звертаємо увагу, що робота в населених пунктах, які знаходяться в районі проведення бойових дій, регулюється наказом головнокомандувача ЗСУ №73 від 03.03.2022, порушення якого є підставою для позбавлення акредитації. Доступ до цих населених пунктів буде тільки після проведення силами оборони стабілізаційних заходів”, ‒ йшлося в повідомленні  оперативного командування “Південь”.

Дозвіл на роботу скасували щонайменше шістьом журналістам знімальних груп, зокрема іноземним CNN та SkyNews. Окрім них в Херсоні після звільнення також працювали журналістські групи Суспільного, УП та Hromadske. Також в ефірі каналу “Рада” було пряме включення з Херсона. Українські журналісти у соцмережах критикували роботу Об’єднаного координаційного пресцентру Сил оборони півдня: багато ЗМІ  не змогли отримати дозвіл працювати на звільнених територіях. Водночас деякі медіа опинилися в Херсоні і змогли зафіксувати те, що відбувається в місті в перші дні після звільнення. За повідомленням джерел “Детектор медіа”, у місті працювали більше 50 журналістів, але військові вибірково позбавляли їх акредитації. У коментарі для  “Детектор медіа”  керівниця Об’єднаного координаційного пресцентру Сил оборони Півдня Наталія Гуменюк повідомила, що жодне медіа не отримувало дозволу у військових працювати у Херсоні. Тоді ж як журналістам вдалось проїхати на територію Херсону?

Заступниця міністра оборони України Ганни Маляр заявила, що заборона та обмеження в’їзду / виїзду цивільним і навіть журналістам у звільнені українські міста зумовлена заходами безпеки. І нагадала, що для акредитованих журналістів діє порядок роботи в умовах воєнного стану. Обмеження пов’язані із безпековими заходами СБУ та ГУР у місті. Як приклад, журналістів Громадського позбавили акредитації через репортажі зі звільненого Херсона.  А локальний продюсер Sky News Азад Сафаров написав у Facebook, як потрапив у звільнене місто. У день, коли ЗСУ звільнили Херсон, його команда була за 20 км від Херсона разом з іншими медіаагенціями й каналами. Разом з колегами вони обдзвонили все керівництво південного напрямку, але їм наголошували, що до Херсона не можна. За його словами, після відмови вони з колегами звернулися безпосередньо до топофіцерів, і ті одразу погодилися відвезти медійників. Азад також зауважив, що 12 листопада Херсон, на думку ОК “Південь”, був небезпечним і журналістів туди не пускали, а 14 листопада той самий пресцентр організував тур для 300 журналістів.

“Це при тому, що 14 листопада в місті так само було чутно роботу нашої арти й місто все ще залишалося заміноване рашистами”, – додав Сафаров.

Відтак медійні організації вимагали від влади вжити негайних заходів, щоб розв’язати конфліктну ситуацію та повернути акредитації журналістам. Крім того, медіапрацівники вимагали провести внутрішнє розслідування “непрофесійної роботи комунікаційного відділу ОК “Південь” і загалом комунікаційного сектору Міністерства оборони України і прийняти відповідні кадрові рішення”.

“Прибрати зайву і недієву бюрократію, зокрема непотрібні документи й узгодження, впроваджені Об’єднаним координаційним пресцентром Сил оборони півдня. В журналістів вже є акредитація МО, яка є офіційним дозволом на роботу. Додаткові документи й дозволи, які до того ж застосовуються непрофесійно і вибірково, ускладнюють роботу журналістів і негативно відбиваються на висвітленні найважливіших подій в Україні для української і світової аудиторії”, – йдеться в заяві.

Але є видання, які не мали акредитації взагалі, однак якось потрапили на прифронтову лінію. Зокрема онлайн-видання “Страна.ua” не отримувало акредитації Управління зв’язків з громадськістю Збройних сил України, необхідну для роботи журналістів під час воєнного стану в зоні бойових дій. Джерела “Детектора медіа” в Національній поліції припускають, що працівники  видання, яке потрапило під санкції Ради національної безпеки та оборони на підставі даних СБУ 20 вересня 2020 року, могли в’їхати в Херсон як пересічні громадяни, а не як журналісти. Додам, що онлайн-видання “Страна.ua” вже понад рік під санкціями Ради національної безпеки і оборони.

Зрештою, після публічного обурення медійників стосовно позбавлення акредитацій,  журналістам Громадського та низці іншим медіа повернули документи на роботу у бойових зонах.  І як результат того, що журналісти знехтували бюрократичним порядком і виконували професійні обов’язки в деокупованому місті, світ дізнався про Херсон та інші звільнені міста з репортажів західних ЗМІ; міфи про вітання українцями росіян і “добрі наміри” окупантів були практично спростовані; світ побачив справжню ейфорію й радість українців, які зустрічали ЗСУ з квітами і українським прапором. Гадаю, кейс з Херсоном ‒ один із небагатьох прикладів, коли нехтування правилами поводження в зоні бойових дій було виправданим. Але не завжди це працює на руку журналістів.

“Червоні зони” та нові прескарти

27 лютого внесено до наказу №73 Головнокомандувача Збройних сил України щодо взаємодії зі ЗМІ під час воєнного стану.  Акредитація журналістів здійснюватиметься тільки на строк до шести місяців, і для перебування медійників на фронті відтепер передбачено три зони. Тобто журналістів, які мали дійсні прескарти акредитації від Збройних сил України зразка минулого року, допускали до роботи в районах ведення бойових дій до 1 травня 2023 року.  За даними Генштабу, наприкінці квітня цього року надійшло майже 5 тисяч заявок від представників та представниць медіа щодо отримання прескарти ЗСУ нового зразка. На той момент 75% уже отримали акредитацію.

Тепер керівники та командири оперативно-стратегічних угруповань військ самі визначатимуть зони для перебування представників ЗМІ в районі відповідальності. Як вище згадано, передбачено три зони: зелена (дозволяється робота акредитованих представників ЗМІ без супроводу офіцера зі зв’язків з громадськістю або іншої, визначеної командиром посадової особи), жовта (дозволяється робота акредитованих представників ЗМІ лише в супроводі офіцера зі зв’язків з громадськістю або іншої, визначеної командиром посадової особи) та червона (роботу акредитованих представників ЗМІ заборонено).

Раніше представники медіа виступили з ініціативою створити робочу групу при Офісі президента для кращої співпраці журналістів з військовими. Однак зворотної відповіді ініціатори проєкту не отримали.

“Ми не отримали жодного фідбеку на наші пропозиції, і про зміни до наказу №73 дізналися з телеграм-каналів, що явно не свідчить про покращення комунікації. Ми уважно ознайомимося з наказом, щоб зрозуміти, чи хоч якісь із пропозицій журналістської спільноти було враховано в реальності. Поки що я дуже здивована, що нас просто ставлять перед фактом внесених змін. Це навряд чи можна вважати конструктивним підходом”, ‒ йдеться на сайті ІМІ від імені директорки цієї установи Оксани Романюк.

За словами Наталії Гуменюк, зони “світлофору” визначені для організації роботи з медіа для “правильної організації роботи з урахуванням безпекової ситуації в зоні відповідальності”.  Гуменюк зауважила, що перегляд зон залежатиме від оперативної ситуації у зоні бойових дій.

“Також ми будемо реагувати і на ситуації, які потребуватимуть негайного висвітлення. Тобто ми залишаємо за собою право командувача ОСУ оперативно розглянути питання щодо доступу на конкретну ділянку навіть «червоної» зони для об’єктивного висвітлення і доведення до світової спільноти тієї ситуації, яка того потребує”.

Однак таке зонування не влаштовує воєнних кореспондентів. У відеозверненні, яке опублікував журналіст Радіо Свобода Мар’ян Кушнір 27 березня на своїй фейсбук-сторінці, йдеться  про цензуру та вибірковість у доступі журналістів до “червоних зон” на фронті. Вони вимагають від влади надати можливість їм надалі працювати. Журналісти стверджують, що існує так званий список виняткових медійників, яким надають преференцію працювати в “червоних зонах”.

“Ми ‒ кореспонденти, які висвітлюють російсько-українську війну. Ми пишемо тексти й записуємо аудіоісторії. З 2014 року, а не з 24 лютого 22-го говоримо про військових на передовій та про цивільних у прифронтових містах та селах. І це для нас ‒ більше, ніж просто робота. Це ‒ наш внесок у майбутню перемогу України. І наша можливість помститися за тих, кого в нас назавжди забрали вороги”, ‒ йдеться у зверненні.

Журналісти зауважили, що постійно вимагали виконувати свою місію. Адже мають акредитацію від Міноборони, відповідні навички та досвід, засоби захисту. За їхніми словами, держава порушує їхні права ‒ цензурує ЗМІ і перешкоджає їхній професійній діяльності.

Про такий список “унікальних журналістів” інші медіа дізнались від колег. Про це повідомила журналістка “Новинарні” Анастасія Федченко у коментарі для ІМІ.  Вона зазначила, що запроваджене “кольорове зонування” ‒ нормальна світова практика. Але військові цим просто зловживають, якщо не хочуть з тих чи інших причин співпрацювати з медійниками. До списку таких привілейованих медіа ввійшли працівники телеканалів з марафону “Єдині новини”.

Загиблі і неакредитовані

Попри благородну місію журналістів, зі сторони медіа трапляються недобросовісні особи, які нехтують правилами безпеки. Внаслідок російської атаки в Херсоні 26 квітня загинув український продюсер італійської газети La Repubblica Богдан Бітік, який працював разом з кореспондентом газети Коррадо Дзуніно. Про це газета повідомила на своєму сайті. Українець перебував у складі знімальної групи з Коррадо Дзуніно, який отримав поранення внаслідок атаки.

Як повідомляють джерела ІМІ, українець був без бронежилета, та одягнений лише в жилет з написом “Преса”. Водночас італійський кореспондент був у захисному обладнанні. А в обидвох не було акредитації й  тим більше ‒ відповідного дозволу  для роботи у “червоній зоні”.

У Центрі стратегічних комунікацій заявили ‒ Коррад Дзуніно ігнорував застереження українських військових. Медійники стали жертвами засідки, найімовірніше, російських снайперів, зазначає центр. “Дзуніно не повідомив про свою роботу в місті відповідальних пресофіцерів. А вже на місці проігнорував завчасні попередження українських військових про небезпеку та крики: “Danger, sir!”, – заявили у центрі.

У центрі додають, що Дзуніно як керівник був зобовʼязаний проконтролювати, щоб учасник його групи був не лише в жилеті з написом “Преса”, а й з бронею всередині нього. Але італієць порушив правила поведінки для журналістів в умовах бойових дій. Після цього випадку Генеральний штаб Збройних сил України закликав журналістів дотримуватися правил та рекомендацій щодо безпеки в зоні ведення бойових дій і за жодних обставин не нехтувати засобами індивідуального захисту.

Чергові звільнені українські міста – що очікує журналістів

Зрештою ЗСУ звільнятимуть ще більше міст та сіл в Україні від російських окупантів, а тому  медіа матимуть достатньо роботи в деокупованих територіях. Попри заборони та бюрократичні моменти, воєнкори не оминуть своєї “робочої території”. А доки триватимуть ігри у “забери-віддай” з прескартами, доти ворожнеча між медійниками й військовими розпалюватиметься, а порушення будуть з обох сторін. Поки Україна в стані очікування чергових звільнень наших міст і сіл, негайно потрібно створити майданчик для діалогу між військовими та журналістами.

Не менш важливо ‒ розібратись військовим, як комунікувати й працювати з медійниками, і тим самим сприяти дотриманню правил безпеки й порядку. Бо ж як би багато не говорити про захисне обладнання та інші правила поводження в зоні бойових дій, які здавалось, мають виконуватись журналістами за замовчуванням, частина медіапрацівників недооцінюють ситуацію на фронті. А на питання “заради чого і навіщо” виникає відповідь ‒ “ексклюзив” та “оперативність”. Та тим журналістам, які називають свою роботу місією, варто пам’ятати: такі речі, як особистий захист, холодний розум і чіткість дій  можуть стати ще додатковими днями життя для наближення нашої перемоги.

Наталя Стареправо, магістрантка Школи журналістики та комунікацій Українського католицького університету

Comments are closed.