Поданий нижче текст є рефлексією на тему почутої лекції «(Дез)інформаційні війни» Світлани Матвієнко – дослідниці медій, викладача факультету інформації та медіа-досліджень в Університетi Західного Онтаріо.

З часу Арабських революцій, після акції з окупації Уолл-Стріт та особливо –  після української  Революції гідності, бере свій початок тенденція романтизації нових медій та соціальних мереж.  Їх розглядають як сукупність горизонтальних структур, які своїм існуванням створюють унікальний інструментарій для масової комунікації і здійснення перетворень у масштабах життя індивіда, громади, країни, регіону чи людства. До того ж ці горизонтальні структури поєднані між собою, щільно переплетені – не лише в Інтернеті, а й у структурі фактичної власності компаній, які стоять за брендами на зразок Facebook, Twitter, Instagram та інших. Насправді, ситуація виглядає дещо інакше – якщо подивитися на неї під іншим кутом.

Горизонтальність соціальних мереж є відносною – лише якщо дивитися на двовимірну модель розгалуження синхронізованих машин, з яких здійснюється авторизація до кожної з них. Саме машини, а не їх користувачі-люди, присутні у звичних вже для нас соціальних онлайн-мережах. Без них важко собі уявити контакти розділених тисячами кілометрів та океанами людей, які нині так втішені наявністю нової технології комунікації. Тим часом, технологія, а точніше – її власники, дуже втішені наявністю мільярдів таких втішених користувачів. Вони ж бо зазвичай думають, що це вони використовують, здійснюючи певні маніпуляції, технологію і технічні засоби комунікації, а насправді останні разом зі своїми власниками використовують їх.

Критиків теорій змов прошу не припиняти читати цей текст далі з цього місця, оскільки викладені міркування не є параноїдальним виявом нав’язливої ідеї технофоба про тотальне стеження і панічний заклик будь-що позбутися стеження  «старшого брата» в онлайні. Йдеться, радше, про висловлення методологічного сумніву в тому, що  стан справ у розвитку новітніх засобів комунікації веде нас до цілковитої прозорості, хмарності сервісів, які запопадливо розчиняються у бажанні допомогти втілити найзаповітніші мрії індивіда чи людства, зробивши життя ліпшим, безтурботним і щасливим – як не сьогодні, то завтра.

Колись здавалося, що персональні комп’ютери, мобільні телефони, смартфони і планшети з розумними годинниками та віртуальними окулярами є лише посередниками – медіумами поміж людьми. Мовляв, вони долають часові та просторові бар’єри між індивідами, героїчно розчиняючись у новому «прозорому» світі. Нині все вказує на те, що людина, опинившись у персональному павутинні технічних засобів, з’єднаних між собою технологіями на зразок Bluetooth, Wi-Fi, 3G, 4G-LTE, перетворилася на посередника між ними. Під впливом реклами чи іншим чином доведеної доцільності придбання кожного нового пристрою людина далі формує з них нову мережу довкола себе, а ця «індивідуальна» мережа пристроїв, своєю чергою, входить у глобальну. І одна справа, якби всі пристрої і їх програмне забезпечення за своєю суттю були справді нейтральними – здатними цілковито адаптуватися під потреби і вимоги свого носія-власника, розчинитися у бажанні йому догодити. Натомість таке злиття душ є ілюзорним. Передусім тому, що «душа» машини завжди матиме конкретного автора, який на відміну від Творця, має конкретне обличчя, певну життєву філософію, не цілком досконалу етику, не завжди тотально альтруїстичні інтереси, визначену адресу проживання і певний рахунок у банку.

Таким чином відбувається матеріалізація прозорої ілюзії стосовно відсутності ідеологічного забарвлення в техніці і технологіях. Їх пам’ять, коди та протоколи визначають існування своєї ідеології, яка не завжди цілковито сумісна з ідейними переконаннями індивіда-користувача. Специфіка приладу, його можливості, програмне забезпечення та інші характерні особливості, передбачені його творцями, встановлюють певні правила гри і нав’язують їх людині, яка має лише примарну можливість альтернативи на ринку, оскільки вибір варіюється поміж різними за брендами та назвами, але подібними за своїми параметрами і суттю угоди з покупцем товарами.  Якщо погодитися з міркуванням, що кожен прилад є за своєю суттю войовничим і дієвим пропагандистом певного способу його використання  (матерія у певних формах забезпечує правила використання матерії і її форм), то логічно припустити, що його власник у певний момент теж має шанс стати цілковитим адептом цього «технологічного вчення», піддавшись магії естетики, статусу чи функціоналу, створених дизайнерами, маркетологами-рекламістами та інженерами. Так виникають цілі спільноти послідовників певних технічних брендів.

Коли очільники таких компаній як Google (Alphabet) чи Facebook, активно просувають тези про майбутнє злиття людства з інтернетом речей, постає запитання: то хто достеменно у кому розчиниться? Якщо зі зростанням пропозицій перенесення людських знань, даних та інших архівів в уявні хмарні сервіси, активно розростаються цілковито не хмарні, а реальні дата-центри на приватних чи державних територіях у різних  куточках світу, де фізично все й зберігається, відповідь на це запитання видається не такою вже очевидною. Принаймні, не даремно певні уряди вже вимагають від корпорацій реальних грошових компенсацій за відсутність чесного розподілу прибутків від користування онлайн-сервісами, бо, мовляв, не може бути так, що прибуток компанії генерує населення в одній країні, а податки сплачуються там, де є штаб-квартира компанії, чи оптимізуються іншим чином через офшори.

Попри цю суперечку, факт полягає у тому, що з усіх хмарних сервісів онлайну технологічний дощ з куплених користувачами додатків, віртуальних дисків чи певного іншого контенту плідно ллється на ґрунт, з якого власники хмари збирають непоганий і зелений врожай. Зрештою, територіалізація кіберпростору може відбуватися і на основі нагадування про те, що комунікаційні кабелі прокладені територією та у водних акваторіях суверенних держав, які не відмовляться від додаткових джерел прибутку.
І соціальні мережі тут також не пасуть задніх.

Якщо творіння Марка Цукерберга офіційно в середньому приносить по 12 доларів на рік прибутку з кожного користувача цієї соціальної мережі, то, за умови існування півтора мільярда, турбота про горизонтальні зв’язки між користувачами виливається у доволі непогані цифри у звіті за результатами чергового фінансового року. Керуючись паралелями з будь-яких сфер бізнесу, можна припустити, що соціальні мережі зацікавлені у ще більших оборотах та прибутках, яких можна досягти не лише шляхом нарощення кількісних характеристик аудиторії – як це ставить собі за мету той же Цукерберг. А що, коли на довгому шляху від 1,5 до 5 мільярдів користувачів компанія вдасться до додаткових стимулів прибутковості? Фермери з гербіцидами, гормонами та генною інженерією йдуть же ж цим шляхом! Таким інструментом у соціальних мережах є алгоритм чи протокол організації стрічки новин у профілі кожного конкретного живого користувача.

Програмісти у цілому світі щодня змагаються між собою у спробах винайдення не лише певних новацій для ринку, а й дієвих удосконалень для чинних онлайн конструкцій. Зважаючи на ринкові принципи функціонування більшості бізнесів у світі, логічно припустити, що дієвість цих вдосконалень може вимірюватися і їх доцільністю з точки зору максимізації прибутків. У випадку соціальних мереж йдеться про певну інтенсивність зростання аудиторії користувачів, чи певні якісні зміни у наявній їх кількості, які би могли компенсувати відсутність кількісного росту з певних причин.

Для того, аби залучити більше користувачів, соціальна мережа має зацікавити їх чимось таким, що досі їх чомусь не привело до неї, попри те, що, для прикладу, про  Facebook чуло у світі значно більше за 1,5 мільярда людей. Досі не авторизовані у цьому сервісі індивіди мають або втомитися бути винятковими і пристати на вмовляння людей зі свого оточення, які вже стали адептами мережі. Вони також можуть почати займатися новою діяльністю, яка передбачає обов’язкову наявність облікового запису у цій сфері. Іншим фактором впливу може бути раптове чи поступове усвідомлення  того, що соціальна мережа у своєму вищому вимірі може виконувати не лише певні робочі чи інформаційні функції ,а й володіє потенціалом для того, аби стати інструментом для докорінних та масштабних змін у життя індивіда, його міста, країни або світу. І тут ми знову повертаємося до міфу про безкорисливу революційність, чи революційний альтруїзм.

Взявши до уваги обіцянку Марка Цукерберга віддати 99% акцій свого витвору на благодійність задля розвитку людського потенціалу і забезпечення шансів на однаковий розвиток для дітей, мушу зауважити, що, попри неї, Facebook залишається і ще тривалий час буде бізнесовим проектом з великим інтересом до його роботи з боку держав та урядів. Цей інтерес продиктований фантастичними досі можливостями впливу на виписаних в його структуру людей та їх сукупності – за етнічною, расовою, релігійною ознакою чи іншими соціально-демографічними характеристиками.  Комерційне бажання росту та уважний аналіз попередньої активності користувачів у різних ситуаціях дає особам, які контролюють цю мережу, потужний важіль впливу на його зміни з подальшими змінами у свідомості та житті людей, які повірили, що вони назавжди перестали бути колишньою аудиторією.

Стверджую це на основі визнаного самою компанією влітку 2014 таємного психологічного експерименту 2012 року над 680 003 користувачами, коли вона спробувала дізнатися, чи можна змінити емоційний стан своїх користувачів, маніпулюючи їхньою стрічкою новин. Тоді соцмережа протягом тижня контролювала новинні стрічки користувачів, навіюючи їм певні емоції. У Facebook тоді заявили, що дослідження у співпраці з двома американськими університетами мало на меті з’ясувати, чи «змінюють люди свої звички написання постів під впливом емоцій». Під впливом критики за маніпуляцію особистими матеріалами людей у компанії заявили, що запроваджують нові правила досліджень користувачів – з  чіткішими правилами, кращим інструктажем дослідників і суворішим контролем. Водночас у Facebook не уточнили, чи будуть повідомляти своїх користувачів або просити їхньої згоди перед тим, як розпочати дослідження.

Ця історія різко змінює уявлення про горизонтальність не лише конкретної соціальної мережі, а й інтернету як такого. Це – ієрархізовані структури, які за посередництва автоматизованої на основі певних алгоритмів комунікації можуть видозмінювати стан користувачів, яких раніше просто дезінформували про те, що лише вони контролюють техніку, свої маніпуляції з нею та отримані внаслідок користування емоції. Таким чином, чистоту теорії Марка Грановеттера про «силу слабких зв’язків»  і моделі поширення інформації у соціальних мережах порушено. Бо, якщо інформація справді є лише коефіцієнтом спотворення повідомлення при його передачі від джерела даних до реципієнта, алгоритми сучасних соціальних мереж мають надто багато влади над наповненням наших сторінок, щоби іноді не спотворювати дані і відповідно змінювати нас.

Яким саме чином можна говорити про ці зміни? Та бодай на основі того факту, що Facebook потребував кожної з проведених за його посередництва революцій не менше, ніж вони потребували його. Чи Twittwr, чи Instagram. Саме кризові ситуації забезпечили зростання аудиторії і активних користувачів цих сервісів, даючи їх акціям непогану динаміку росту на біржах. Ймовірно, якщо в Україні подальші події розгортатимуться стабільно, без потрясінь бо з реформами та без війни, динаміка росту аудиторії Facebook вже не буде такою стрімкою, як у період від 2009 і до 2015 року. Запеклі вибори, насильницька зміна влади, відповідь на зовнішню агресію породжують шалений потенціал для росту комунікації в певних зацікавлених до конфлікту середовищах. Підсилення трендів, вірусне поширення інформації, каналізація уваги та розпалювання емоцій у потрібний момент можуть відокремлювати певні групи у соціальних мережах, наражати їх на протистояння і захоплювати нові простори в онлайні, отримуючи дивіденди і від внутрішніх, і зовнішніх комунікацій цих учасників конфлікту.

У цьому контексті, справедливі емоції, що провокують до вподобання, коментаря, поширення, перевантаження, апатію чи навіть тимчасове блокування від участі у подальшій комунікації чи іншої дії (створення власного контенту, закликів, групи і таке інше), можуть органічно вписуватися у підпорядковані алгоритму правила гри з інформацією, сперечаючись з константою свободи інформації в соціальних мережах, якої – о жах! – виявляється, не існує. То невже у безконфліктному світі Facebook був би змушений вдаватися до інших шляхів свого росту? Мабуть, так, оскільки нинішня поляризація думок, поглядів, цінностей і вкладених у аудіовізуальну форму емоцій сприяє його успіху більше, ніж він – пошуку реальних, а не віртуальних шляхів до миру і спокою. Я не кажу про штучні конфлікти, які Facebook умисно інспірує для виживання у цьому світі. Радше, за потреби, поляризація, яка може бути спонтанною у суспільстві, через алгоритм ще більше поляризується у соціальній мережі. Тоді для підтримки дискусії, росту аудиторій і подальших прибутків з’являється аргумент  про Facebook чи інші соціальні мережі як ідеальний майданчик для віртуального протистояння. Інша річ, що воно не виключає і не замінює, а часом – навіть гірше розпалює, протистояння реальне.

Такими ж реальними можуть бути й прибутки соціальної мережі, яка дозволяє продаж право обійти чинні алгоритми для оптимального поширення повідомлення – за правилами поширення у класичній соціальні мережі слабких зв’язків. За такої умови успішне поширення допису без грошей, без фінансової підтримки для домовленості з алгоритмом цієї соціальної мережі перетворюється на своєрідний відповідник американської мрії в онлайні. Тим часом, штучний розум, що лежить в основі аналізу процесів у соціальній мережі, мабуть, фіксує навіть ці натяки на існування певних мрій у користувачів: сортує їх, аналізує і на цій основі готує пул з нових сотень тисяч чи мільйонів профілів для таємної участі у черговому дослідженні – без відома учасників але для їх безсумнівного блага. Таким чином, до певного моменту машина вивчає людину для вибору найкращого шляху до її серця чи гаманця рекламодавця, моделюючи реальність та провокуючи нові рефлекси на подразники. Кожен успішний експеримент тут претендує на авторство у створенні нового користувача – іншого, підготованого до нових експериментів. Бо дані і висновки з попередніх досліджень вже застаріли – одразу після їх успішних випробувань на піддослідних складових частинах «горизонтальної структури».  Цим способом люди, які думають, що керують своїм профілем і обліковим записом у соціальній мережі, оновлюються під впливом алгоритму, який керує мережею і ними заразом. Тому марно питати себе, чому саме до керівників чи власників «нових нових медій» нині так часто звертаються з запитаннями про те, яким буде майбутнє. Вони можуть його описати краще за інших, оскільки ті не мають доступу до майже не помітних інструментів зміни людської свідомості та цілого людства.

Що ж тоді робити? Використовувати соціальні мережі не менше, ніж вони використовують нас. Ми ж бо є будівельним матеріалом для них, без якого тони серверів, заліза і терабайти програмного забезпечення стають непотребом. Використали і вимкнули. До наступного разу. Так, це – важко. Бо для декого схоже не на переховування від переслідування великого брата, а на відрив від не готових відпустити людину лагідних до користувача маніпуляцій материнських рук, затишку міцних обіймів та смачної і цікавої поживи з її грудей.

Відгуки 3 коментарі

Анонім,

Анонім,

Анонім,