Яких журналістів бракує в редакціях та спеціалістів якого типу виховувати на факультетах журналістики розповідає заступник редактора інтернет-видання «Zaxid.net»  Ярослав Іваночко.

Ваша кар’єра почалась з відділів політики. Чим привабив такий напрямок?

В той час, коли я починав працювати (а це десь 2005-2006 роки), мені здавалось, що це цікаво. Ти спілкуєшся з тими, хто говорить по телевізору, і це надає тобі певної ваги. І мене справді цікавила політика: як воно все працює, як відбувається робота Верховної Ради, уряду. От так я туди і потрапив.

Але насправді було два етапи: спершу відділ львівських місцевих новин (там, де транспорт, архітектура, земля). Я бігав, писав про це все. А потім – в «Газеті по-українськи» займався кримінальними новинами, однак не витримав і повернувся у «Львівську газету», з якої починав, на посаду редактора відділу політики. Там у мене були дві величезні сторінки формату А2, і їх, власне, доводилось чимось заповнювати. Писав великі матеріали, брав інтерв’ю… Було цікаво. Шкода, що архів не зберігся.

А чому «було» цікаво?

Та бо я зараз, фактично, про політику не пишу. Мені це в певний момент набридло – коли ти в тому довго варишся, і розумієш, яке це все огидне та бачиш, як всі ці процеси виглядають зсередини, то охота пропадає. Та і тема набридає.

Зараз я курую відділ місцевих новин, і вони мені значно цікавіші. Наприклад, те, коли поїде трамвай на Сихів, мене турбує більше, аніж реформи уряду, про які можна говорити вічно. Про реформи можна писати і за рік, і за два, і все одно бути далі впевненим, що нічого не відбудеться. А тут ми маємо більш конкретну тему, яка прив’язана до нас, яка стосується безпосередньо мене.

А що скажете про ідею профільного журналістського навчання? В експертному середовищі побутує думка, що, можливо, не потрібно навчати студентів всі 5-6 років на факультеті, а дати їм нагоду здобути профільну освіту (політолог там, чи економіст), а потім за 2 роки навчити ремеслу  і відпустити в редакції?

Ідея цікава, але що буде, якщо вони не знайдуть роботи за профілем? Я за те,щоб журналіст був більш універсальним, гнучким до графіків та розумів, хоча б на базовому рівні, різні сфери життя, міг легко підлаштуватись під вимоги редакції. Писати сьогодні про трамвай, завтра про архітектуру, а післязавтра брати коментар у політика.

І щоб такі речі краще виходили, потрібно не лише базове навчання, але й майстер-класи проходити – запрошувати практикуючих спеціалістів та розповідати по темах та сферах. Студент-журналіст повинен бути допитливим, а такі заходи допоможуть це не просто розвинути, а й підказати, як краще подавати інформацію аудиторії, де і що викладати.

Ви говорите про універсальних журналістів в тематичному плані – а що скажете про спеціалістів, які повинні вміти не тільки писати, а й знімати, монтувати, фотографувати?

Треба вчитись всього. В нас, наприклад, є один журналіст, який вміє порізати відео, зробити подкаст, інфорграфіку, gif, малювати меми. Він повністю покриває мультимедійні потреби сайту, але він один, тому і незамінний для нас зараз. Якби він пішов, то це була б трагедія.

З технічними можливостями, які суттєво розширились, зараз такі речі повинен вміти кожен працівник медій, і це зовсім не складно!

А яких ще спеціалістів бракує в медіях?

Бракує людей з ідеями,  тих, хто може запропонувати щось таке, чого ні в кого нема. І зробити це по-своєму, якось класно, щоб це ширилось в мережі і відрізнялось від іншого контенту. Бо рутина, яку перечитуєш щодня, притуплює відчуття гостроти і важливості новин. Журналістика в принципі така штука, яка виснажує, журналістам притаманні творчі вигорання, а натхнення для роботи потрібно звідкись черпати.

Ідеї – це головне, а шлях для їх реалізації завжди знайдеться.

З «універсальними солдатами медій» зрозуміло, а як щодо розвитку самої журналістики? Є в Україні (або можна локальніше – у Львові) на цьому поприщі якісь нові тренди?

Навіть не знаю… Ну, наприклад, коли «Meduza» почала робити карточки, ми підхопили цю тенденцію, а вже решта львівських ЗМІ – після нас. Але щоб сказати, що у медіапросторі Львова є щось нове – такого нема. Взагалі. Всі як працювали 5 років тому, так і продовжують.

Не хочу, щоб це виглядало, наче я сильно хвалю «Zaxid.net», але ми стараємось урізноманітнити контент тестами, опитуваннями, карточками. Ми це все зондуємо, тестуємо і намагаємось впроваджувати. І я поки спостерігаю, що ми єдині в тому напрямку.

Все якось застигло на тому рівні, я не знаю, чому. І дуже шкода, бо коли всі дають однаковий продукт – це нецікаво. Треба відрізнятись ще чимось, окрім логотипу і верстки сайту.

Якщо все застигло на даний момент, то чи можлива якась еволюція на перспективу?

Одноманіття набридає, читачі втомлюються від цього і рано чи пізно зроблять свій вибір. Аудиторія дивиться, порівнює та робить висновки.

Ми можемо для прикладу розгляну видання Х, яке має одну з найбільших аудиторій, однак їхні читачі з ukr.net, тобто, фактично, випадкові люди, які заходять раз і ніколи не повертаються вдруге. Купуючи трафік, такі ресурси не напрацьовують свою аудиторію, і триматимуться в топах по переглядах рівно доти, доки в ukr.net не з’явиться конкурент.

Ми надаємо перевагу мати менше, але своїх стабільних читачів, які заходять до нас щодня.

Майстер-клас Ярослава Іваночко на базі кафедри нових медій факультету журналістики ЛНУ(лінк: https://www.facebook.com/newmedialviv/) відбувся в рамках проекту «До універсального журналіста через університетську освіту» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.

Інтерв’ю провела Тетяна Павліченко

Відгуки (1)

Анонім,