0
Чи повинна корпоративна або професійна етика обмежувати журналіста в соціальних мережах.
Українські медійники поводяться в соціальних мережах вільно. Часом, можливо, занадто вільно: публічні конфлікти, вияви нетолерантності або демонстрація своїх політичних поглядів для багатьох із них – норма. Адже свої сторінки в соціальних мережах журналісти сприймають як приватну територію. Тим часом у світі набирає сили інша тенденція: необачні висловлювання в мережі можуть коштувати журналістові роботи.
Телеведуча з американського Пітсбурґа Венді Белл, коментуючи в фейсбуку масове вбивство, написала: «вам не потрібна кримінальна справа, щоб уявити вбивць, які забрали багато життів два тижні тому… Вони молоді чорні чоловіки, ймовірно, підлітки або віком близько двадцяти років». Невдовзі її звільнили.
Ведуча новин із Г’юстона Скарлет Факар, довідавшись про перемогу Дональда Трампа на виборах президента Сполучених Штатів, написала: «тільки тепер я з радістю і полегшенням зможу піти спати». Вона також написала про Барака Обаму, що він робив Америку «більш жорстокою та расистською». Невдовзі вона втратила роботу.
Натомість, українські журналісти не добирають слів, коментуючи, наприклад, убивство російського бойовика, який воював на боці сепаратистів на Донбасі. «Моторола, один із наймерзенніших путінських найманців, кат, садист і вбивця, знищений у Донецьку. Пекло здригнулося», – написав на своїй сторінці ведучий «Еспресо-TV» Віталій Портников.
Редакторка онлайн-видання «Лівий берег» та ведуча каналу новин «24» Соня Кошкіна в фейсбуку висловлює свою «повагу й любов» до секретаря Ради національної безпеки і оборони Олександра Турчинова, взявши в нього інтерв’ю.
Лише в тих випадках, коли висловлювання журналістів спричиняють хвилю обурення користувачів соцмереж, їм може загрожувати звільнення. Так, до прикладу, сталося з Іриною Гавриловою, шеф-редактором «Радіо Вести». На своїй сторінці в фейсбуку вона називала Революцію гідності «антиконституційним переворотом» та знущалась із загибелі добровольця Василя Сліпака.
Звільненню продюсерки новин «Інтера» Марії Столярової, громадянки Росії, посприяли її фото в соцмережі, де вона зображена разом із донецькими бойовиками – з підписом «мої улюблені хлопці в Донецьку». До того ж, росіянка написала, що Крим для її родиною завжди була Росією.
Щоб уникнути таких випадків, якісні медіа в Європі та Північній Америці – наприклад, Reuters, Associated Press i The Washington Post – затверджують правила поведінки журналістів у соціальних мережах. Зокрема, журналіст повинен у своєму профілі вказати, що працює в конкретному ЗМІ. Якщо він спілкується з джерелом інформації для підготовки матеріалу, то не має приховувати місця роботи. «У наших Twitter та Facebook- акаунтах ми маємо ідентифікувати себе як журналісти Reuters і зазначати в дописах, коли виступаємо особисто, а не від імені компанії Thomson Reuters», – сказано в настановах інформаційної агенції. Керуватись етичними настановами організації журналісти Reuters повинні двадцяти чотири години на добу – як у віртуальному, так і в реальному світі.
«Навіть якщо ми виражаємо себе більш приватно й неформально, щоб налагодити кращий зв’язок із аудиторією, то повинні бути поміркованими, аби зберегти репутацію Washington Post як якісного, чесного та незалежного видання», – йдеться в рекомендаціях для журналістів газети. Вони повинні пам’ятати, що дописи журналістів у соцмережах впливають на репутацію та довіру до всієї редакції, тож слід завжди думати, перш ніж пишеш – а можна навіть порадитись із редактором.
Для українських медіа рекомендації щодо поведінки в соцмережах – нове явище, натомість, на Заході вони діють із початку 2000-х. У рекомендаціях hromadske.ua, затверджених два роки тому, зазначено, що журналіст на приватних сторінках має поводитись відповідно до редакційних принципів. «Ми усвідомлюємо, що мова соцмереж може бути менш формальною, – коментує голова Громадського Наталя Гуменюк. – Втім, якщо журналіст порушує етичні принципи, ми розглядаємо його поведінку на редакційній раді. Журналіст може висловитись експресивно, але публічно його думка сприймається як позиція представника Громадського, а не просто людини». Вона каже, що співробітники Громадського навіть перепрошували через необачні дописи в соцмережах.
Особливо суворими є обмеження в тих випадках, що стосуються політики. На думку голови фундації «Суспільність», медіаексперта Тараса Петріва, політичні журналісти не повинні демонструвати свої дружні стосунки з політиками. «Подібне панібратство впливає суперечить суспільному інтересу», – каже він. А в інструкції для журналістів Associated Press є однозначна заборона висловлення своїх політичних поглядів у соціальних мережах. Якщо журналіст задля отримання інформації вподобав сторінку політичної партії чи додав до друзів політика, він повинен задля балансу додати й їхніх опонентів.
«Розміщуючи матеріали з інших джерел, варто додати коментар із приводу того, що ви не обов’язково схвалюєте їх або не підтверджуєте їхню достовірність, – розповідає про порядки, встановлені в редакції української служби Радіо Свобода, її керівниця Інна Кузнецова. – Оскільки натискання like під фото або дописом може бути сприйняте як схвалення, слід бути обережним із цим. Серйозні порушення правил поведінки в соцмережах можуть призвести до звільнення».
Натомість, у «Громадського радіо» немає прописаних правил поведінки в соцмережах. «У нашій редакції журналісти мають велику свободу висловлення своїх думок онлайн. Редактор навіть може запропонувати журналістові опублікувати свій особистий допис у соцмережі в рубриці поглядів», – розповідає співробітниця радіостанції Марія Зав’ялова. Керівник «Громадського радіо» Андрій Куликов каже, що попервах журналісти часто висловлювались різко, не враховуючи те, що їхня думка може бути сприйнята як позиція редакції. «Проблему вирішували за допомогою проникливої бесіди з тими, хто так робив. Нині таких випадків майже не буває», – говорить Куликов.
Юридичних норм, що регламентували б поведінку журналістів у соціальних мережах, не існує. На думку юриста Івана Городиського, встановлення таких норм було би формою цензури, забороненої Конституцією. «Журналісти несуть таку саму відповідальність, що й усі громадяни. Якщо в публікації є заклик до насильства, суд не звертає уваги на те, журналісти ти чи ні. Як певна обтяжуюча обставина може бути враховано те, що допис журналіста має більше охоплення», – коментує правник.
Медіаюрист Тарас Шевченко, член Незалежної медійної ради, вважає, що представники будь-якої професії, заснованої на довірі, повинні обмежувати себе. «Головне, щоб не виникало дисонансу між професійною діяльністю й тим, що журналіст пише на особистій сторінці», – каже він. А його колега Ігор Розкладай додає, що журналістам слід обов’язково маркувати свої дописи – які з них виражають їхню приватну думку, а які – позицію редакції.
Наталія Дихно, Школа журналістики УКУ
