Звання «Герой України» – це найвища державна нагорода, яку надають за здійснення визначного героїчного вчинку або трудового досягнення. Її вручення започаткував ще у 1998 році Леонід Кучма, а першим володарем цього високого звання став президент Національної академії наук Борис Патон. За 23 роки існування нагороди її вручили 491 людині, серед яких: науковці, спортсмени, діячі культури, управлінці. Очевидно, що на додачу до найвищого державного звання, людина також отримує певну порцію медійності та уваги журналістів.

Проте кількість згадок та яскравість висвітлення у ЗМІ для кожного Героя України різниться. Ми спробували проаналізувати, чому так відбувається на прикладі учасників російсько-української війни, нагороджених цими званнями. Адже кожен із них отримав однакову нагороду, але чомусь досить різну увагу медіа.

Серед причин ми виокремили такі:

• Різновид військ, в яких вони служили

Об’єктивною причиною відсутності повідомлень та деталей про службу певних військовослужбовців, можемо вважати рід військ, до яких вони належали. Наприклад, інформація про військових розвідників, спецназівців в більшості є засекречена, тому журналісти не можуть її публікувати. Євгеній Зеленський – Герой України (посмертно) служив у 8 полку спеціального призначення. У Мережі повідомлень про нього вкрай мало, всі вони короткі, однотипні, а викладена інформація дублює одна одну. Переважно її подають спеціалізовані вебресурси, як от «Армія. Inform» або ж видання, які представляють офіційні структури ЗСУ. Тематичних матеріалів про життя офіцера до війни, роковини загибелі, заходи із вшанування його пам’яті чи навіть коротких заміток, які б нагадували суспільству про подвиг цього Героя – у ЗМІ практично немає.

• Активна публічна діяльність військовослужбовця

У 2014 році до нагороди представили 110 людей: більшість з них – це Герої Небесної Сотні, а 11 – військовослужбовці. Одні за одним у списку йдуть прізвища: Забродський Михайло, Зеленський Євгеній, Гордійчук Ігор – всі вони отримали звання з удостоєнням ордена «Золота Зірка», тобто їх відзначили саме за геройський вчинок, а не трудове досягнення. Михайло Забродський та Ігор Гордійчук після нагородження стали публічними людьми. Сьогодні один із них депутат Верховної Ради, а інший – начальник Київського військового ліцею ім. Івана Богуна. Відповідно вони досить медійні люди, а більшість повідомлень у ЗМІ стосуються їхньої теперішньої діяльності.

Михайло Забродський

Якщо говорити про Михайла Забродського, сьогодні у ЗМІ переважають його виступи на військову тематику: він коментує спецоперації, аналізує доцільність певних військових рішень, перспективи розгортання воєнних дій. Таку активність у медіа можемо пов’язати і з його політичною діяльністю, адже Михайло Забродський також часто з’являється в ефірах популярних ток-шоу, дає інтерв’ю журналістам. Згодом його виступи, опубліковані на різних Ютуб-каналах, збирають тисячі переглядів, поширень коментарів, що впливає на його впізнаваність та популярність. У цьому легко переконатися, набравши його ім’я та прізвище в пошуковику:

Ігор Гордійчук

Ігор Гордійчук сьогодні теж відома медійна постать, інформація про нього регулярно з’являється у стрічках новин і присвячена саме його військовій діяльності. Окрім цього, журналісти часто пишуть про Героя тематичні матеріали, наприклад щороку нові публікації з’являються до дня його народження або ж до річниці штурму Савур-Могили, де генерал-майор себе героїчно проявив. Такі повідомлення підтримують інтерес суспільства до його особи, не дають йому зникнути з інформаційного поля.

Євгеній Зеленський

Євгеній Зеленський, про якого ми згадували вище, та Ігор Гордійчук належали до 8 полку спецпризначення. Очевидно, що деталі служби обох не можуть бути оприлюднені, але тим не менш інтерес медіа до їхніх постатей кардинально різний.

Для того, щоб у категорії «Новини» пошуковик видав інформацію саме про військовослужбовця Євгенія Зеленського, а не його відомого однофамільця, доводиться уточнювати, що ми шукаємо Героя України. Проте, незважаючи на це, на першій сторінці знаходимо лише 2 новини.

Причиною цього, окрім публічності, можуть бути й різні військові звання (Євгеній Зеленський – старший лейтенант, Ігор Гордійчук – генерал-майор); тривалість служби (2 роки та 23 відповідно), оборону Савур-Могили висвітлювали більше, в той час, як про звільнення айдарівців у м. Щастя (саме тоді був смертельно поранений Євгеній Зеленський) інформації мало, а матеріали справи в більшості приховані. Всі ці обставини мають свій вплив, проте вони не мали б зменшувати рівноцінність подвигу військовослужбовців.

До прикладу, не так давно Ігор Гордійчук відзначав свій день народження, тому кількість повідомлень про нього у ЗМІ значно збільшилася.

Натомість, шукаючи новини про день народження чи роковини загибелі Євгенія Зеленського, бачимо таку картину:

• Регулярні повідомлення від родичів і друзів

Більшість Героїв України серед військових отримали це звання посмертно, але інформація про них не перестала з’являтися у ЗМІ. Можемо пояснити це активною комунікацією їхніх близьких у просторі нових медіа. Хоча із дня загибелі Героя України Андрія Кизило пройшло вже 4 роки, його дружина та бойові побратими продовжують розповідати про нього в інтерв’ю журналістам, публікують дописи у соціальних мережах, поширюють новини, які присвячені його пам’яті. Батьки іншого Героя України Тараса Матвіїва готують до друку книгу з його матеріалами, беруть участь у зніманні документальних фільмів про сина – все це створює інформаційні приводи, на які реагують журналісти. В той же час, рідні Героя України Микити Ярового, від коментарів зазвичай відмовляються, але про офіцера часто розповідають військові капелани, які є популярними у медіа. Це також дозволяє підтримувати інтерес ЗМІ до воїна.

• Увага офіційних структур

Будь-яка згадка про Героїв з уст високопосадовців привертає більше уваги, це ж можемо сказати про заходи, які вони організовують в їхню честь. Відкриття меморіальних дошок, урочисті вшанування, турніри-пам’яті, презентації книг, навіть короткий пост із привітанням від перших осіб чи вищих державних органів перепубліковують ЗМІ. Завдяки цьому імена військових частіше з’являються у медіаполі.

Оксана Кизило

• Готовність самих військових бути Героями у медіа

Серед десятків людей, яким вручали звання «Героя України», в поле зору ЗМІ потрапляють одинці і ще однією причиною може бути небажання самих офіцерів ставати публічними. Багато з них не ведуть сторінки у соціальних мережах, уникають коментарів, не відвідують офіційні заходи. Така їхня закритість теж впливає на позиціонування у медіа.

Для роздумів…

За 2016 рік найвищим державним званням нагородили 12 людей. З 11-ти військовослужбовці, 8 отримали його посмертно. У 2017 Героїв України було 10, з них 7 – посмертно. Схожа ситуація склалася й у наступні роки. Цьогоріч із 12 нагороджених – 7 військових і лише один із них продовжує службу. Ми навряд чи легко згадаємо хоча б із десяток їхніх прізвищ, не говорячи вже про обставини, за яких вони отримали свої звання, бо медійно відомими стали одиниці. Складається враження, що для того, аби стати Героєм у реальному житті – треба вчинити подвиг, але для того, щоб ним тебе вважали медіа, треба зробити набагато більше.

З цього приводу виникає кілька запитань. Чи справді військовий має сам розповідати про себе? Чи можна це віднести до обов’язків журналістів? Що робити у випадку, якщо Герой не бажає публічності? Напевно, однієї вичерпної відповіді у цьому випадку немає. Проте мені здається, що у держави, яка воює, увага журналістів до Героїв України хоча б не повинна бути меншою, ніж увага до блогерів в Інстаграмі та обговорень їхніх нових фотографій в Мережі. І тоді, можливо, сьогодні не доводилося б чути про втому від війни та байдужість людей до неї.

Наталія Бельзецька, магістрантка факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка

У матеріалі використані фото з veterano.com.ua, 1.zt.ua, gur.gov.ua, photo.unian.net

Comments are closed.