Якщо  почати з того, що у «трояндової  революції» виявилися цілком реальні  гострі шипи, то значить не почати взагалі. Якщо ж додати, що шипи ці пильно охороняють «трояндових королів» і не схвалюють активності, нібито однієї з гілок влади, медій, то значить – спробувати почати. 

Постреволюційне вільне слово Грузії розглядаєтья через різні дзеркала. Одні роблять його повним позитивного прогресу, надбанням революції і Грузії загалом, інші голосять про його анорексійний стан. У жовтні «Репортери без кордонів» публікують рейтинг свободи слова у світі. Грузія – сота. Втрата 19-ти пунктів розглядається з різних перспектив, у тому числі з недовірою до компетентності експертів, яких опитує ця організація. Попри недовіру важко без попереднього курсу самонавіювання переконати себе, що Грузія сьогодні заслуговує ввійти хоча б у 50-ку цього рейтингу.

 Телевізійний  простір пострадянської і постреволюційної республіки має яскраво визначені вектори. За першість серед продержавних (тобто задля привілей на кшталт: супроводження президента на відкриття усілякіх розважальних центрів, готелів, та інших об’єктів, які звісно мають статус «державно-важливо»; зняття з ефіру політично-аналітичних передач із збалансованою інформацією і кількістю гостей з яскраво вираженими політичними уподобаннями, а також фактичне ігнорування проблем і ухилення від власного аналізу подій) борються телеканали: «Руставі 2» (варто відмітити, що після революції значна частина журналістів цього каналу почала працювати в державних установах або прес-секретарями держслужбовців),  «Мзе» та «Імеді», плюс загальнонаціональний «Перший канал» і орієнтований на південну Осетію «Аланія». Абсолютний клон «Аджара ТБ» не має конкурента в Аджарії. Поза цим конкурсом намагаються донести до глядача альтернативну інформацію телеканали «Маестро», «Кавкасія» і «25 канал» (в Аджарії). Так якщо «Аджара ТБ» подає абсолютно ідентичну інформацію, показану пів години раніше на «Руставі 2», лише змінюючи її послідовність, то «25 канал» залишається єдиною опорою опозіційних думок в автономній республіці Аджара. Історія «не своїх» телекомпаній досить жвава і перелічує не один судовий процес (в більшості з випадків формальний з відмовоюодорю в кінці) пов’язаний з модифікацією ліцензії (коли «Маестро» намагалася перекваліфікуватись із розважального телеканалу і отримати дозвіл на політичне(?) мовлення), відновленням частот або скасуванням заборгованості, яка невідомо як виникла (цікава сторінка в історії існування телекомпанії «25 канал». Спочатку його відбирають у власників під час володарювання Аслана Абашидзе, який також мав ворожі стосунки із критикою, а після великодушного жесту повернення його засновникам нинішньою владою, накладають заборгованість перед державою за роки, коли канал був привласнений Абашидзе. Схема «Не ти витрачав, але платити тобі»). «Маестро» і «Кавкасія» не транслюються в провінціях, а «25 канал» охоплює лише міста Батумі, Кобулєті, Хелвачаурі, частину Озурґеті і приморську лінію до м.Поті. Перешкоджання ж їхній діяльності, аж до вимикання електроенергії перед LIVE-ом політичної програми («25 канал»), ніяк не може бути приводом для турбот «компетентних експертів» (це пов’язано з цим – «…у тому числі з недовірою до компетентності експертів, яких опитує ця організація.», тобто той хто недовіряє, і є компетентним в лапках експертом).

Грузинська  розслідувальна журналістика сьогодні переживає (сподіватимемось таки переживе) не найкращі часи. Постреволюційну ейфорію замінила неадекватність. Саме так сприймається більшість неоднозначних справ. Жоден з провладідних телеканалів не бачить необхідності «копнути глибше». Цю ініціативу, дещо адаптувавши під «копнути глибше», взяла на себе влада. Наприклад, справа журналіста-розслідувача, Вахтанґа Комахідзе з його фільмами про смерть Зураба Жванію, відмінна від офіційної інформації з Осетинської війни та багато інших. Остання посилила політичне переслідування, через що В.Комахідзе попросив (і отримав) політичний притулок у Швейцарії. Адекватні запитання намагається поставити колишня журналістка «Руставі 2», Нана Лєжава. Вона, як і багато журналістів «старої команди» цього телеканалу, після революції через певні (без лапок) причини покинула його. Сьогодні Нана є авторкою та ведучою «Недільного репортажу» (незалежна студія GNS), який виходив на «Кавкасії», а віднедавна перейшов на телеканал «Маестро». У грудні 2010 р. в соціальній мережі Нана написала: «Увесь вечір за мною їде оперативна машина, навіть не ховаючись, навіть не намагаються заховатись:) toyota corolla WTW 017.  Пане Вано, не хочу охорони, кажу вона мені непотрібна(…)».

Сайт Wikileaks також заторкнув свободу слова в Грузії, точніше оприлюднив листування між Джоном Басом (посол США в Грузії) та Річардом Холбруком (спецпредставник США в Афганістані і Пакістані). Бас пише: «Грузинські ЗМІ передають поляризовано-продержавні і опозиційні думки. Для переважної більшості громадян головним джерелом інформації є національні телеканали. Зміст телевізійної інформації обмежений, через що громадяни не володіють повною інформацією про багато проблем і конфліктів». За його ж словами, «медіаринок дуже малий і завжди має фінансові проблеми. Журналістам платять дуже мало,  і у них потяг до самоцензури».

На youtube можна знайти роздуми Новодворської і Борового (02.44 хв. \\ 04.45 хв.) про свободу слова. Якщо ж міністр нецензурно висловився на адресу російської влади, то, звісно, це є великим надбанням свободи слова, і диво та і годі, як взялись два нулі до одиниці у вищезгаданому рейтингу.

Якщо  закінчити словами Елісо Чапідзе (редактор газети «Резонанс»): «Сьогодні журналістів, якщо не ув’язнюють або вбивають, то  з ними розправляються по-інакшому – фінансовий гніт, так щоб не залишити навіть прожиткового мінімуму. Словом, я не дякуватиму за те, що мене не вбивають». «Поки що» додав би цинік, сподіваюсь серед нас циніків немає.

Чогось  на зразок «Стоп цензурі», як в Україні, в Грузії немає, реально- права журналістів ніяк не захищаються.    Було  вбивство на кшталт вбивства Гонгадзе, журналіста Санаїї, але  ще до революції.   У  далекому 2005-ому заарештували засновника телекомпанії Ш.Рамішвілі, лише недавно він  вийшов на волю.

Відомі приклади переслідування журналіста Комахідзе.  Також вбили (офіційно –  сам помер) бізнесмена Патаркацішвілі, який заснував телеканал Імеді, що був певний час опозіційним, нині канал– маріонетка, як і «Мзе». 

Фінансовий  гніт більш преси стосується, але це – окрема історія.

Кетеван Кантарія, студентка,

Грузія-Україна

Comments are closed.