Про свободу сміху або сатира vs цензура…

Вероніка Лесневська

Опубліковано: 28-03-2011

Розділи: №18, Друковані версії, Стандарти якісної журналістики.

1

Іноді треба розсмішити людей,
щоб відволікти їх від наміру вас повісити.
Бернард Шоу

Вечір важкого дня. Вам не хочеться говорити і думати:
1. Ви перемикаєте телевізійні канали?
3. Ви хочете подивитися щось смішне і легеньке?
4. Вам хочеться вимкнути телевізор і почитати Достоєвського?
5. Вам нудно і хочеться спати?
6. Вам хочеться послухати радіо?
7. Вам хочеться почитати анекдоти?
8. Вам нічого не хочеться?

Зиґмунд Фрейд вважав, що іронія – це зміщення за віссю свідомості, „відхід” індивідуума від необхідності іменувати об’єкти навколишнього світу такими, якими вони є. Що більше дивишся на екран телевізора, то більше усвідомлюєш: зміщення відбувається серйозне… Усе таке веселе, і сміху так багато, що нам уже зовсім незрозуміло: чи то  український народ так сильно шанує карнавальне дійство, що регулярно його виконує, чи то карнавальне дійство постійно відволікає народ від невідворотної реальності? Ми вже переросли „гоголівський сміх крізь сльози” чи, насправді, досі не доросли до нього? Чи розрізняємо сміх і зловтіху?

Традиційні форми прояву смішного – гумор та сатира. Сатира – найчастіше виступає як зброя соціальної боротьби. Гумор – поблажливий. Джерело сатиричного сміху – це вади, недоліки як такі, а гумор – це оцінка недоліків та слабкостей як виворіт наших чеснот. Гумор налаштовує аудиторію на вдумливе, серйозне ставлення до предмета сміху, виправдовує і захищає його. Сатира настановляє та направляє на виправлення звичаїв. І гумор і сатира звернені до образів колективного несвідомого, універсальних цінностей світу, а тому сатирично-гумористичні передачі є живучими, зрозумілими та близькими. Але чому ж тоді з’явилися такі поняття, як „англійський гумор”, „німецький жарт”, “єврейський анекдот”? І чому таким живучим є специфічний „пострадянський” гумор?

Перш ніж відповісти собі на запитання, зробимо невеликий екскурс в історію двадцятого століття. Дев’яності роки стали періодом зміни ідеологічних віх. Час застою, тягар заборон обернувся своїм зворотнім боком – уседозволеністю. „Перебудова” дала старт соціально-економічному розвитку, оголосила курс на визнання недоліків тодішньої системи і якнайшвидше викорінення їх. В інформаційний простір увірвалися FМ- радіостанції, розважальні телешоу-програми. Почався сплеск легальної сатири, у якій віддзеркалилася політична історія, стара ідеологія, критика і соціалізму, і демократії. Якщо раніше гумор говорив езопівською мовою, то тепер з’явилася можливість про все казати прямо; ідеологія стала об’єктом сатири. У ці роки в ефір вертається КВК, виходить політичний роман О. Зінов’єва „Катастройка”, з’являються такі сатирично-гумористичні передачі, як „Аншлаг” (1988), „Маски-Шоу” (1992), „Оба-на!” (1990-1995), „Джентльмен-Шоу” (1991-2008), „Біла папуга” (1993-2002), „Городок” (1993-2008), „Обережно, модерн!” (1993-2002), „Сміхопанорама” (1994), ОСП-Студія (1996-2004), „33 квадратні метри” (1997-2004), створюється група „Екс-ББ” (1989). У літературі та на телебаченні гумористи позиціонують себе, як особлива каста.

Настає ХХІ століття. Телеекрани вибухають різноманітними сатирично-гумористичними передачами, які тяжіють до жанру шоу: „Криве дзеркало” (2003), „Квартал-95” (2003), „Добрі жарти” (2004), „6 кадрів” – скетч-шоу (2005), „Камеді клаб” (2005), „Камеді клаб Україна” (2006-2010), „Наша Russia” (2006), „Слава Богу, ти прийшов!” (2006), Comedy Woman (2008), „Прожекторперісхілтон” (2008), „Файна Юкрайна” (2008), „Чета Пиночетов” (2009), „ДаЁшь молодЁжь!”, „Одна за всіх” та ін. Усе це розмаїття мандрує з ефіру в ефір. Радіостанції переживають музичний бум і потихеньку формують свій контент із гумористичних сюжетів телеефіру.

На цьому тлі з’являється радіостанція – на перший погляд, досить смілива, оскільки об’єднує під одним дахом різноманітні гумористичні проекти. З іншого боку –другосортна, оскільки формує свій контент із давно відпрацьованих тем. Вона іменує себе „Гумор-FM” і претендує на якість: „Перша і єдина на сьогоднішній день радіостанція, основу формату якої становить якісний гумор”, – читаємо на офіційному сайті. А у програмній сітці „Гумор-FM” знаходимо наступне: „6 кадрів”, „Анекдот-Парад”, „Вірменське радіо відповідає з Арменом Джигарханяном”, „Велика різниця”, „Будні медсестри Евеліни”, „В гостях у сміху з Юрієм Григор’євим”, „ДаЁшь молодЁжь!”, „Єралаш”, „Квартет І”, „КВК”, „Класика жанру”, „Наша Russia” з Михайлом Галустяном і Сергієм Светлаковим”, „О, спорт – ти сміх!” з Віктором Гусєвим”, „Прожекторперісхілтон”, „Розіграли!”, „Фабрика сміху”, „Хороші новини на „Гумор-FM”, „Гарна погода на „Гумор-FM”, „Частушки нашого двору із Серьогою”, „Енциклопедія Повітового Міста”, „Гумор на замовлення”. І в результаті ми отримуємо гумор як товар! Гарна перспектива заробити на ідеї! Особливо, якщо згадати, що багато з перерахованих проектів виходять на телеекрани і є популярними у країнах СНД.
 
Як же ж виглядає гумор-меню? Основні страви „Гумор FM” – це:
• Влада
• Молодіжні субкультури
• Гендерні відносини, секс
• Гроші
• Секс-меншини
• Армія
• Спорт
• Алкоголізм
• Націоналізм
 
Що буде на перше, а що на друге – не так важливо. У порівнянні із доперебудовним періодом, коли суспільство керувалося забороною на критику влади і табу на секс (а також – секс-меншини), коли багатство та молодіжна мода осуджувалися загалом, нинішня свобода сміху означає дозвіл на критику та розширення списку об’єктів для критики. „Гумор-FM” приваблює масову аудиторію веселощами, театральністю, буфонадою, залученням до гри. Ми глузуємо з того, що нас лякає, хвилює, не влаштовує, і тим самим заспокоюємо себе, виливаємо гнів і невдоволення, розслабляємося, відволікаємось. Соціотерапевтичний характер гумору визначає його живучість. От ми сміємося, і сміємося, і сміємося, і сміємося …

Цікаво: ми розслабляємося і відпочиваємо у відведений для цього час? Відведений ким? Телевізійною програмою, державним святом, календарною подією, традицією, форматом? Що означає легалізована можливість критикувати?

І от ми уже з нетерпінням чекаємо на „Comedy club”, „Нашу Рашу”, „КВК”… (список можна продовжити – медіасвіт не обділяє нас сатирично-гумористичними передачами). Якщо сатира та гумор минулих століть були пов’язані з дидактикою і спрямовані на покращення  суспільства, на поліпшення звичок і власне людини, то сучасні комічні тексти, навпаки, відводять нас від реальної активності, від осмислення чи висміювання наших вад до суцільного релаксу. Ми формуємося як рядові споживачі: посміялися над депутатами, алкоголіками, гомосексуалістами, корупціонерами – і стало легше. Живемо далі.

Ми щодня піддаємося на провокації творців жартів і починаємо єхидствувати, зловтішатися, насміхатися – адже у кожному жарті є та частинка правди, на яку і розрахована ваша, шановний читачу, реакція. І  критикуючи мас-медіа за неякісний продукт, ми забуваємо спитати себе: а чи готові ми відмовитися від нього, перестати гиготіти? Перестати споживати гумор – адже успішність сучасних сатирично-гумористичних медіапроектів ґрунтується на звільненні від самоцензури кожного з нас. Гумористичні тексти – екран парадоксів, на якому самоцензура набуває сенсу самостійно виконаної роботи із критичного відбору фактів, подій та оцінок із підбиттям підсумків: де саме ми дозволяємо собі сміятися. Гумористичні медіатексти чудово демонструють, наскільки добре ми засвоїли норми соціального контролю, і за яких умов ми готові від них відмовитися.

Коли перестати сміятися – кожен теж вирішує сам.

Вероніка Лесневська, студентка, м. Сімферополь

Публікація  написана в рамках проекту №SUP30010GR294 за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні.

Відгуки (1)