Перша поправка до Конституції США гласить: „Конгрес не має права видавати жодного закону щодо впровадження будь-якої реігії чи заборони вільно сповідувати її, а також не має права видавати закони, що обмежують свободу слова, друку і права народу мирно збиратися і звертатися до Уряду з петиціями щодо задоволення скарг”[1]. Ратифікований 15 грудня 1791 г., цей документ був прийнятий батьками-засновниками США для того, щоб законодавчо скасувати цензуру в пресі й запобігти будь-яким спробам переслідування за висловлені думки та ідеї. У 1974 році суддя Верховного суду Поттер Стюарт уточнив, що призначення цієї поправки полягає в тому, щоб „створити четверту систему поза межами влади як додатковий засіб контролю над трьома офіційними гілками влади” [2].

Отже, Перша поправка дала представникам мас-медій США свободи, якими вони впродовж багатьох десятиліть активно користувалися для інформаційного висвітлення того, що відбувається в країні. Часто саме вільна преса першою відповідала на виклики суспільства – досить згадати Уотергейтський скандал, „справу пентагонських паперів” і т.п. Перша поправка надає право на вільну критику найвищих чиновників країни, у тому числі й президента.

З появою Президента Барака Обами розуміння прав і свобод серед американців розширилося: ця постать викликала масу позитивних емоцій у виборців і стала символом демократичних змін у зовнішній та внутрішній політиці США. Як поставилися до цього журналісти? Критика Обами поширюється на його політичні рішення та вчинки, при цьому особистість президента розглядається у контексті історії його попередників, і у той же ж час оцінюється на предмет відповідності метафізичному ідеалу свободи. Тим цікавіше спостерігати, за що саме критикують президента американські ЗМІ, і за яких обставин ідеал свободи ставиться під сумнів.

Ми оглянули публікації на сторінках „New York Times” і „Washington Post”, проаналізувавши критичні висловлювання на адресу Барака Обами за період з 30-го вересня по 30-е жовтня 2010-го року. Цей період був пов’язаний із виборами в Сенат і Конгрес, які викликали великий інтерес преси до дій представників влади. Проаналізувавши два десятки публікацій у кожному з видань, ми відзначили, що найчастіше журналісти критикують Барака Обаму за непослідовність у внутрішній та зовнішній політиці, а також за зміну ідеології й політичних орієнтирів.

У статті „Washington Post” під заголовком „Пентагон задовольнить вимогу суду і скасує закон „dоn’t ask, dоn’t tell” [закон, який забороняє представникам секс-меншин нести службу в збройних силах США – прим. авт.] наводяться критичні висловлювання керівника правозахисної громадської організації Getequal, який називає політику Президента щодо геїв „нелідерською” і протиставляє її передвиборним обіцянкам [3]. Нагадаємо: два роки тому Барак Обама обіцяв самостійно призупинити чинність закону, однак зараз поклав цю відповідальність на законодавців, що викликало відповідну реакцію представників преси (18 грудня 2010-го року Сенат проголосував за скасування закону, Барак Обама підписав відповідний документ 22 грудня – прим. авт.)

Журналісти зазначають, що це не єдиний випадок, коли дії Барака Обами не збігаються з його передвиборними обіцянками або заявами, які він зробив на початку свого президентського терміну. „Непослідовність” у рішеннях американського президента опинилася під прицілом критики Майкла Лі та Джульєт Эйлперін, авторів матеріалу „Обама і видобуток нафти – як політика завадила курсу”. Журналісти відслідковують, як змінювалася протягом останнього часу позиція Президента із приводу глибоководного буравлення й видобутку нафти поза межами США [4]. Так, іще у квітні на зустрічі із жителями Північної Кароліни Обама заявляв, що було б доречно почати видобуток нафти в окремих районах, у яких раніше це було заборонено. Один із присутніх запитав, чи це безпечно? Американський президент відповів: „Це цілком безпечно. Наші платформи є високотехнологічними, витоків нафти зазвичай не буває”. Але через 18 днів стався вибух на нафтовій платформі компанії British Petroleum у Мексиканській затоці, і Обама заговорив інакше: „Перед тим як дозволити глибоководне буравлення, нам потрібно зібрати більше фактів і з’ясувати, наскільки це безпечно для регіону та людей, які працюють на платформах”. Таким чином, припускають журналісти, перед тим як зробити свою першу заяву про необхідність такого буравлення, Обама не мав потрібних фактів, а отже, був голослівним.

Ще один критичний матеріал газети „Washington Post”, який обвинувачує Барака Обаму у „непослідовності”, стосується невиконаних обіцянок скоротити витрати на урядову нерухомість [5]. Незважаючи на те, що американський президент іще у червні цього року розпорядився скоротити витрати на нерухомість на 8 мільярдів, цього досі не відбулося. У якості аргументів, що переконують читача в правомірності цих слів, журналіст Джонатан О’конор наводить приклади з аналітики, яку підготували республіканці, і доводить вірність своїх спостережень. Згідно із цими даними, більша частина зазначеної нерухомості простоює порожньою або ж використовується не у повному обсязі.

Серйозна критика на адресу президента спрямована і на його неконструктивні дії стосовно політичних опонентів. Так, у статті „Президент, який розколює наше суспільство” („New York Times”) [6] , Патрік Кадел і Даглас Шон, звинувачують главу держави у небажанні співпрацювати з опозицією: „Нещодавно Обама заявив: якщо республіканці отримають контроль над Конгресом, примирення не буде – буде люта боротьба”. Це, за словами журналістів, суперечить попереднім заявам президента про тісну співпрацю з усіма політиками – чи то демократи, чи то республіканці.

У статті „New York Times” „Стратегія Обами після 2-го листопада” під критику потрапляють вже не тільки заяви, але й дії, а точніше, бездіяльність Обами щодо співробітництва із представниками партії-опонента [7]. Автор публікації, Шеріл Столберг, коротко описує ситуацію і стверджує, що Обама сам себе ізолював у Білому Домі. При цьому журналіст наводить точки зору інших політиків, які не критикують президента, але радять йому, як краще повестися у цій ситуації. Так, сенатор-республіканець Оррін Хетч рекомендує Обамі зайняти більш центристську позицію, ніж зараз. На думку сенатора, саме така стратегія свого часу зберегла президентське крісло Біллу Клінтону, який поступово навчився працювати і з лібералами, і з консерваторами. У статті також наводяться рекомендації іншого сенатора-республіканця Майка Джоханса. Він заявляє, що Обамі слід будувати дружні та партнерські стосунки як зі своїми, так і з чужими, причому робити це тихо, подалі від преси, у приватному порядку. Додамо, що за темою співробітництва американського президента з його політичними опонентами журналісти стежать із особливим інтересом. Це пов’язано з тим, що одна із „найгучніших” передвиборних обіцянок Обами стосувалася того, щоб об’єднати Америку і відправити у небуття поділ країни на „червоні” (тобто республіканські) і „сині” (демократичні) штати. Більш того, в одній із найголовніших промов своєї політичної кар’єри – зверненні до Конгресу у 2010 році – президент обіцяв щомісяця зустрічатися з лідерами Республіканської партії, однак, як зазначають журналісти, цього так і не сталося.

Окрему групу критичних висловлювань з боку преси становлять статті про податкову політику адміністрації Обами. Одна з них вийшла у „Таймс” під заголовком „Від Обами: податкова реформа, про яку ніхто навіть не чув” [8]. У статті, зокрема, розглядається ініціатива президента, спрямована на зменшення податкових зборів з простих американців, яку більшість населення так і не помітила – з тієї причини, що люди не встигли відчути її дію на своїх гаманцях. Цій реформі автор статті, Майкл Купер, протиставляє податкову політику адміністрації Буша, згідно з якою після сплати податків кожному американцеві повертався певний відсоток виплаченої суми. Прикметно, що у статті представлено критичний коментар економіста, професора Мічіганського університету Джоела Слемрода, який вважає, що податкова політика адміністрації Буша була більш ефективною, тому що стимулювала американців витрачати більше грошей. У результаті ж реформи Обами сталося навпаки – американці намагаються заощадити зекономлені гроші. Разом із тим, тут присутній коментар прихильника політики Обами – директора Національної Економічної Ради Джейсона Фермана, який стверджує, що саме це зменшення зборів було добрим кроком для стимулювання економіки.

У наступній статті на цю тему її автор Роб Манделбаум скептично розглядає заяву Обами про те, що податки для малого бізнесу за останні роки були зменшені у 16 разів [9]. Тут критика звучить винятково від журналіста, який аргументує, ґрунтуючись на власних підрахунках; коментарі експертів відсутні. Згідно з висновками Роба, який провів власне розслідування і відштовхувався від даних, які отримав у Білому Домі, ці податкові пільги не мали особливого сенсу, тому що вони стосувалися лише окремих статей витрат бізнесменів. Іншими словами, щоб одержати податкові пільги, бізнесменові потрібно було спочатку витратити чимало коштів з бюджету своєї фірми. У цьому й полягає головна претензія автора статті до нинішнього американського Президента.

Рішення адміністрації у сфері фінансової політики зазнають критики й у публікації „Washington Post” „Культ електромашин Обами” [10]. Автор статті, Чарльз Лейн, зокрема, називає намір Президента виділити п’ять мільярдів доларів на розвиток електрокарів „здирством платників податків”, і стверджує, що це не піде на користь нікому, крім деяких багатих покупців і політично активних компаній-виробників. На підтвердження цих слів автор наводить результати спеціального дослідження JD Power, яке доводить економічну вигоду США від масового виробництва автомобілів-гібридів, що відкриває перед країною перспективи значно скоротити викиди шкідливих речовин в атмосферу і поступово поліпшити екологічну ситуацію.

Нерідко Барака Обаму критикують за те, що його окремі кроки, у цілому, грамотні й правильні, були зроблені або занадто пізно, або лише напередодні виборів. Так, у статті „Обама виступає за збільшення транспортних витрат” у „New York Times”, присвяченій наміру президента виділити 50 мільярдів доларів на поліпшення автомобільних та залізничних шляхів країни, наводиться ключовий аргумент республіканця Міка Хорнета, мера міста Оклахоми [11]. Він схвалює цю ініціативу, але незадоволений тим, чому цього не було зроблено раніше: „Ми витрачаємо 50 мільярдів на те, щоб відбудувати Афганістан. Ми відновлюємо Кабул, хоча могли б відновлювати Філадельфію”. Аналогічне невдоволення висловлюють і журналісти „Washington Post” у редакційній статті під назвою „У США з’явилися підстави зняти заборони на офшорний видобуток нафти” [12]. Рішення адміністрації Обами зняти мораторій на глибоководне офшорне буравлення в цілому викликало схвалення авторів цього матеріалу. Однак редакцію не влаштовує те, що це рішення має явно політичне забарвлення і спрямоване на зміцнення позицій президента перед майбутніми виборами. В однойменній статті „New York Times” (автор – Пітер Бейкер) зазнають критики спроби глави держави залучити на свою сторону лібералів; на думку автора, це безглуздо: навіть усіх їхніх голосів не вистачить для того, щоб перемогти [13]. На додачу наводиться цитата співзасновника компанії „Прогресивні зміни” Адама Гріна, який каже, що те, що Обама проявив свій бійцівський характер зараз, за кілька тижнів до виборів, – це добре. Але було би ще краще, якби він його проявляв також і перебуваючи при владі.

Також можна натрапити на статті, у яких Барак Обама зазнає критики не через конкретні свої дії, які стосуються благополуччя країни в цілому, а радше через власну недалекоглядність, яка шкодить, у першу чергу, йому самому. У статті „Washington Post” „Чайна партія – об’єднані гнівом та Інтернетом” автор Річард Коэн висловлює думку, що на початку свого президентства, коли його політична репутація ще була чистою, Обамі варто було б подумати про співробітництво із представниками так званої Чайної партії [14]. Замість цього, президент ізолювався в Білому домі, став „персоніфікацією великого уряду” і втратив шанс залучити на свій бік чималу кількість прихильників.
 
У поле критичного висвітлення двох провідних американських видань попали також взаємини Барака Обами з виборцями. Так, у матеріалі „Елітизм – звинувачення, від якого Обамі не відмитися” (автор – Пітер Бейкер, „New York Times”), зазнає критики висловлювання президента про те, що ті люди, які не схвалюють окремих його реформ, просто їх не розуміють [15]. Невдоволення лунає з вуст республіканців. Один із стратегів республіканської партії, Рон Бонжан, опонує, що коли люди сидять без роботи й чують, як президент говорить: „Ви не розумієте наших проблем – ви просто налякані” – це їх украй злить. Радник Маккейна Марко Солтер зауважує, що Обамі краще „тримати свої соціологічні лекції при собі”, адже це йому так не минеться: „виборцям не подобається, коли їм кажуть, що з ними щось не так”. Думки простих громадян про соціальну політику президента відображені в результатах опитування, розміщеного на сторінках „Washington Post”. У статті „Дані опитування: реформа охорони здоров’я усе ще розділяє американців на два табори” [16] звичайна пенсіонерка з Арканзасу говорить, що перед прийняттям такої реформи слід було пояснити її суть американцям, чого Обама, за її словами, не зробив (прикметним є той факт, що Арканзас традиційно вважається батьківщиною відомих політичних діячів США, зокрема, Білла Клінтона). Наводиться в матеріалі і думка п’ятдесятидвохрічного жителя штату Джорджія, який цілковито підтримує реформу й зазначає: „Якби її не прийняли, багато людей так і не змогли б отримати кваліфіковану медичну допомогу”.
 
У фокус уваги „New York Times” потрапляє також „непослідовність” позицій американського президента щодо питань зовнішньої політики. Так, Девід Сенджер, автор публікації „Обама запропонує жорсткий ядерний договір Ірану”, критикує президента за те, що його позиція щодо можливих воєнних дій по відношенню до цієї країни вже не така впевнена як раніше. Журналіст зазначає, що за час свого президентства глава держави ввів санкції, які були хоча й жорсткими, але лише дипломатичними. Проте згодом переговори з керівництвом Ірану так ні до чого й не призвели, і тому в кулуарах Білого Дому все активніше обговорюють варіант можливих воєнних дій. У 2008 році під час передвиборної кампанії Обама однозначно казав, що це абсолютно є неприйнятним. Але зараз президент уже не робить таких категоричних заяв [17]. Також, на думку журналістів Хелен Купер та Пітера Бейкера, глава держави не використовував чудову можливість обґрунтувати збільшення кількості військ в Афганістані зростанням терористичних загроз. Про це говориться у статті „New York Times” „Обама на лезі політичного ножа: терористична загроза” [18], де президент зазнає критики за надто швидку реакцію на чергову небезпеку теракту з боку Аль-Каїди (терористи мали намір захопити для здійснення терактів кілька американських вантажних літаків). Експерт із питань держбезпеки Джеймс Карафано заявив, що проведення прес-конференції президента з цього приводу було недоречним. Такий крок, на думку експерта, демонструє, що Обама не контролює ситуації й ухвалює поспішні рішення, особливо якщо врахувати, що раніше він жодного разу не реагував миттєво на терористичні загрози.

Ще одним приводом для критики президента преса вважає уразливість його іміджу в певних аспектах зовнішньої політики. Так, у матеріалі „New York Times” “Сікхи журяться через рішення Обами не відвідувати індійський храм” автор, Кен Макгуайєр, прогнозує сценарій відвідин президента культового спорудження в Індії: адже для цього треба покрити голову, а це, у свою чергу, призведе до нових чуток про приналежність Обами до ісламу [19]. У матеріалі наводяться слова представника сікхського релігійного співтовариства Джасджит Сінгх: „У цій країні сформувався такий ксенофобський тренд – вважати його [Обаму] мусульманином. І якщо він піддасться цьому тренду [і не піде в храм], то в такий спосіб сам його підтримає”.

Входити або не входити в індійський храм, покривати голову чи ні, припиняти війну або продовжувати мілітаристські дії на Близькому Сході – це дилеми, які впливають на ставлення до президента, але не тільки. Усмішка Барака Обами – не менш важливий індикатор довіри, як і його політична воля. Коли й чому президент усміхається? Це також дає журналістам привід для роздумів. Наприклад, у публікації Кейтлін Паркер на сторінках „Washington Post”, автор висловлює незадоволення тим, що, обмовившись під час ТВ-Шоу, американський президент не зміг перевести ситуацію у жарт і посміятися над собою [20]. При цьому журналістка зазначає: відсутність почуття гумору свідчить, що Обама не готовий показувати свою людяність, і навіть свою усмішку він „вмикає й вимикає клацанням”. Додамо, що Обаму й раніше звинувачували у відсутності почуття гумору. Так, ще в 2008 році, до того, як він став президентом, видання „National Journal”, яке публікує свої матеріали на сайті телекомпанії MSNBC, розкритикувало Барака Обаму за надто бурхливу реакцію на карикатуру, опубліковану на обкладинці журналу „New Yorker”. На ній майбутній президент був зображений у традиційному мусульманському вбранні. Автор цього матеріалу, Джон Меркуріо, писав: „Хтось має пояснити сенаторові, що така обкладинка в політичному сенсі принесе набагато більше користі, ніж шкоди. Він аж надто гостро на це відреагував”. У виданні „Pundit and Pundette” в 2008 році було опубліковано ціле дослідження під назвою „У пошуках почуття гумору Барака Обами”. У статті наводяться не вельми дотепні жарти у виконанні американського президента; а завершується текст цитатою дослідника Малкольма Куршнера, який протягом кількох років вивчав почуття гумору американських президентів: „Він не жартує по-справжньому. Почуття гумору в нього є, але я все ніяк не можу дочекатися таких жартів, які я зміг би цитувати й використовувати. Сподіваюся, що він навмисно притлумлює своє почуття гумору, оскільки згодом йому доведеться стати більш кумедним”. Чи повинен президент країни стати кумедним?

 Американські журналісти досить гостро реагують на прояви президентської влади і ставлять перед суспільством питання, обговорення яких стосується повсякденного життя громадян. При всій різноманітності тем та інформаційних приводів критику глави держави на сторінках „New York Times” і „Washington Post” у передвиборний період 2010 року важко назвати упередженою – журналісти завжди наводили переконливі аргументи. Більш того, президента не критикували заради самої критики: у кожній проблемній ситуації були запропоновані можливі шляхи її конструктивного вирішення. І часто або сам автор, або експерти (чи то політичні прихильники, чи то противники політики діючого президента) пропонували варіанти альтернативних рішень. Коли жорстка критика була недоречною, журналісти писали, що та чи інша реформа або політичний крок є логічними і правильними, але було би доречніше зробити інакше. Коментарі експертів, дані власного розслідування, аналітика, рейтинги, опитування, думки пересічних громадян Америки – усе це є невід’ємною частиною журналістських статей, у яких містилися критичні висловлювання на адресу глави держави. У кожному із наведених випадків журналісти відштовхувалися від фактів і розглядали діяльність Барака Обами у контексті всього періоду його президентства, постійно порівнюючи його теперішні кроки з минулими. Вони не чекають спеціальних інформаційних приводів чи критики з боку опозиції. Критичний погляд на владу вони вважають своєю роботою.   Цієї роботи не бояться й ті, чиї коментарі наводять у журналістських матеріалах: члени громадських організацій, політичних об’єднань, які не мають відношення до республіканської і демократичної партій. Незважаючи на те, що їхні імена є маловідомими для читачів „New York Times” і „Washington Post”, у конкретних питаннях вони виступають як експерти, їхні думки важливі, як і міркування простих громадян, чиї обличчя нерідко з’являються на сторінках згаданих видань. Далеко не завжди ньюсмейкерами та коментаторами стають політики й чиновники: публіка використовує можливість висловити свою незалежну думку, будучи впевненою, що має на це право.  Підтверджуючи це право на свободу слова.

Яніна Люшневська, студенка, м. Сімферополь

Публікація  написана в рамках проекту №SUP30010GR294 за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні.

1. Baran, S. Introduction to Mass Communication: Media Literacy and Culture / S. Baran. – Boston: 2008. – C. 101 – 102.

2. Гудейл, Д. Первая поправка и свобода печати [Электронный ресурс] / Д. Гудейл. – Режим доступа: http://www.infousa.ru/media/goodale_rus.htm

3. Somashekhar, S., O’Keefe, E. Pentagon to comply with court order to end ‘don’t ask, don’t tell’ //  Washington Post. – 2010. – [Электронный ресурс] / Somashekhar, S., O’Keefe, E. – Режим доступа: http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2010/10/14/AR2010101407018.html

4. Leahy, M., Eilperin, J. Obama and oil drilling: How politics spilled into policy //  Washington Post. – 2010. – [Электронный ресурс] / Leahy, M., Eilperin, J. – Режим доступа: www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/…/AR2010101206218.html

5. O’Connell, J. Republicans criticize government’s management of real estate holdings //  Washington Post. – 2010. – [Электронный ресурс] / O’Connell, J. – Режим доступа: http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2010/10/31/AR2010103103412.html

6. Caddell, P., Schoen, D.  Our divisive president, redux // Washington Post. – 2010. – [Электронный ресурс] /Caddell, P., Schoen, D. – Режим доступа: http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2010/10/29/AR2010102905966.html

7. Stolberg, S. Obama’s Playbook After Nov. 2 // New York Times. – 2010. – [Электронный ресурс] / Stolberg, S. – Режим доступа: http://www.nytimes.com/2010/10/25/us/politics/25agenda.html?scp=4&sq=&st=nyt

8. Cooper, M. From Obama, the Tax Cut Nobody Heard Of // New York Times. – 2010. – [Электронный ресурс] / Cooper M. – Режим доступа: http://www.nytimes.com/2010/10/19/us/politics/19taxes.html?_r=1&scp=2&sq=&st=nyt    
 
9. Mandelbaum, R. Did Obama Really Cut Small-Business Taxes 16 Times? // New York Times. – 2010. – [Электронный ресурс] / Mandelbaum, R. – Режим доступа: http://boss.blogs.nytimes.com/2010/10/30/did-obama-really-cut-small-business-taxes-16-times/?scp=14&sq=&st=nyt

10. Lane, C.  Obama’s electric-car cult // Washington Post. – 2010. – [Электронный ресурс] / Lane, C. – Режим доступа: http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2010/10/29/AR2010102905959.html

11. Calmes, J. Obama Pushes Transportation Spending // New York Times. – 2010. – [Электронный ресурс] / Calmes, J. – Режим доступа: http://www.nytimes.com/2010/10/12/us/politics/12obama.html?scp=44&sq=&st=nyt

12. Editorial. United States has good reasons for lifting the ban on offshore drilling //  Washington Post. – 2010. – [Электронный ресурс] / Editorial. – Режим доступа: http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2010/10/13/AR2010101305960.html

13. Baker, P.  Obama Strains to Get Liberals Back Into Fold Ahead of Vote // New York Times. – 2010. – [Электронный ресурс] / Baker, P. – Режим доступа: http://www.nytimes.com/2010/10/06/us/politics/06obama.html?scp=36&sq=obama&st=nyt

14. Cohen, R. The Tea Party, united only by anger and the Internet // Washington Post. – 2010. – [Электронный ресурс] / Cohen, R. – Режим доступа: http://www.washingtonpost.com/wpdyn/content/article/2010/10/25/AR2010102504311.htm

15. Baker, P. Elitism: The Charge Obama Can’t Shake // New York Times. – 2010. – [Электронный ресурс] / Baker, P. – Режим доступа: http://www.nytimes.com/2010/10/31/weekinreview/31baker.html?scp=6&sq=obama&st=nyt

16. Dropp, K. Americans still evenly split on health-care law, poll shows //  Washington Post. – 2010. – [Электронный ресурс] / Dropp, K. – Режим доступа: http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2010/10/15/AR2010101502919.html

17. Sanger, D. Obama Set to Offer Stricter Nuclear Deal to Iran // New York Times. – 2010. – [Электронный ресурс] / Sanger, D. – Режим доступа: http://www.nytimes.com/2010/10/28/world/middleeast/28iran.html?scp=26&sq=obama&st=nyt

18. Cooper, H., Baker, P. Obama Walks Fine Political Line on Terror Threat // New York Times. – 2010. – [Электронный ресурс] / Cooper, H., Baker, P. – Режим доступа: http://www.nytimes.com/2010/10/31/us/politics/31prexy.html?scp=12&sq=&st=nyt

19. Stolberg, S. Obama’s Playbook After Nov. 2 // New York Times. – 2010. – [Электронный ресурс] / Stolberg, S. – Режим доступа: http://www.nytimes.com/2010/10/25/us/politics/25agenda.html?scp=4&sq=&st=nyt

20. Parker, K.  Obama’s missing sense of humor // Washington Post. – 2010. – [Электронный ресурс] / Parker, K. – Режим доступа: http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2010/10/29/AR2010102905820_2.html

Comments are closed.