В українських медіа ще донедавна аніме часто зображувалося як щось підозріле й небезпечне. Наприклад, 2020 року у багатьох матеріалах  лунали попередження для батьків, чиї діти захоплюються аніме, на кшталт: «аніме… викликає побоювання, чи то своєю вдаваною дитячістю, чи то не притаманною західній культурі зовнішністю», а навіть писали, що «українці бояться того, чого не розуміють». У статтях на кшталт «Українські підлітки захоплюються аніме: чи варто непокоїтися батькам» були заклики «бити на сполох», коли діти занурюються у світ манги й аніме — мовляв, це може дестабілізувати їхній світогляд або негативно вплинути на психіку.

Час від часу траплялися й ще гостріші оцінки: медіа писали прямо про «порнографічні» або «сексуалізовані» практики аніме, поширюючи думку, що через аніме діти нібито «втрачають зв’язок із реальністю» або навіть «ризикують». Окремі ЗМІ в 2020–2022 роках використовували емоційно заряджені заголовки про «страшне впливове аніме», яке змінює розум підлітків.

Натомість сьогодні тон українських медіа суттєво змінився. З’явилося більше аналітики й пояснень: наприклад, у 2023 році MediaSapiens опублікував цілком лояльний матеріал «Не бійтеся аніме!» з чітким поясненням, що це лише жанр японської анімації, який — будучи складним і різноманітним — не становить загрози, а навпаки, відкриває культурні обрії. У тому ж тоні у 2022 році Life.Pravda розбирала міфи про аніме, пояснюючи батькам, що це не порнографія, і наводячи думки дитячих психологів, які радили не забороняти, а навпаки — обговорювати з дітьми побачене.

Сучасні матеріали дедалі частіше підкреслюють жанрову різноманітність аніме, пояснюють різницю між сьоненом, сейненом, трилерами, драмами, романтикою тощо. Медіа вже не бояться визнавати, що аніме має дорослу аудиторію й глибокі теми. Натомість сенсаційні заголовки замінили виваженіші формулювання – журналісти говорять про “різноманітний психологічний вплив”, “культурний дискурс” та можливість “україномовної локалізації”.

Порівняймо теперішній і минулий підходи:

Ще кілька років тому українські медіа часто сприймали аніме як щось шкідливе або небезпечне для молоді. Але нова тенденція — саме просвітницький контент, що пояснює жанрову структуру, культуру японської анімації, заохочує до критичного сприйняття й популяризації українського дубляжу. Зараз аніме — це не загроза, а можливість для культурного розвитку й мовної самобутності.

Марія Бондаренко, магістрантка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка

Comments are closed.