Вони завжди знають «правду» та роздають «дієві поради». Постійно приписують собі по кільканадцять несправжніх освіт, «неймовірний досвід» та нескінченні самопроголошені звання. Мова йде про так званих «фахівців», які часом з’являються в медіапросторі з гучними та впевненими думками на дуже різні теми, галасуючи про свою безсумнівну «експертність». Але як відрізняти справжніх спеціалістів від псевдоекспертів, якщо останнім часто вдається переконати сотні тисяч людей у власних фейкових регаліях?

Чому люди взагалі схильні вірити псевдоекспертам

«Наш мозок не дуже любить напружуватися, та й ніколи не любив. Але розвиток технологій показав це явище у величезному масштабі. Еволюційно людський мозок пристосований спрощувати. Тому він так охоче реагує на людей, які пропонують прості рішення, навіть якщо це некомпетентність, невігластво  або свідома шкода», ― пояснює у подкасті «Громадського Радіо» керівниця групи з аналізу гібридних загроз Українського кризового медіацентру, експертка з інформаційної безпеки Олександра Цехановська.

Згадаємо відомий приклад ― Олексія Арестовича, заяви якого заполонили український інформаційний простір у соціальних мережах на початку повномасштабного вторгнення. Він говорив те, що переважна більшість наляканих людей у паніці хотіла почути: «2―3 тижні і все» ― прості слова, прості рішення складних проблем. Своїми «заспокійливими» заявами ця людина завоювала довіру багатьох громадян ― а чим більше переглядів, тим більшою є і кількість думок про те, що в експертності цієї особи можна не сумніватися.

«Чим більше зростала кількість переглядів на YouTube, тим більше вмикався так званий «стадний інстинкт»: «Людина точно говорить правду, якщо там мільйони переглядів та вподобайок». Коли ж почали з’являтися розслідування або самі експерти почали робити абсолютно неоднозначні заяви і дуже сильно помилятися в своїх прогнозах та оцінках, людині вже було важко визнати, що вона не мала рації», ― пояснює феномен популярності Арестовича та подібних «експертів» засновниця ініціативи з інформаційної гігієни «Як не стати овочем» Оксана Мороз.

Все ж таки з часом через безліч сумнівних заяв рівень довіри серед суспільства до цього псевдофахівця знизився, але він все одно встиг завоювати немалу «фанбазу». Таке явище прихильності людей до таких собі «лідерів думок» у книзі «Чому так багато некомпетентних чоловіків стають лідерами (і як це змінити)» автор Томас Чаморро-Премузік пояснює такими основними причинами:

• по-перше, більша частина людей не здатна відрізнити самовпевненість чи зарозумілість від справжньої компетентності;
• по-друге, люди просто схильні спостерігати за харизматичними впізнаваними особами та дослухатися їхньої думки;
• по-третє, існує природна людська нездатність протистояти нарцисам.

(Сторінка псевдоексперта Арестовича в Instagram зараз)

Зараз сторінка Арестовича в Instagram налічує більше 730 тисяч підписників, а сам «експерт з усього» не тільки коментує воєнні та політичні події, а й веде курси та лекції російською мовою у власній «школі мислення та комунікацій», зокрема про «владу чоловіка» та «керування інтуїцією».

Та псевдоексперти — це не тільки про заспокійливі обіцянки, якими на початку повномасштабного вторгнення сипав Арестович, адже дуже часто їх можна розпізнати якраз за тим, наскільки сильно вони прагнуть вивести авдиторію на емоції. Це один з маркерів, за яким можна почати сумніватися в експертності певної медійної людини.

Перевірка на псевдоекспертність: основні маркери імітаторів

Отже, першим сигналом того, що експерт(ка) насправді не є тим, за кого себе видає, є надмірна емоційність та/або тиск на емоції авдиторії. Якщо мова йде про воєнних та/або політичних псевдоекспертів, то зазвичай вони прагнуть викликати у Вас гнів, страх, відчуття «тотальної зради», щоб змусити панікувати та швидко ділитися цим контентом. Та подібну стратегію тиску на емоції гучними словами використовують й інші псевдоспеціалісти найрізноманітніших галузей. Зазвичай це використовують для того, щоб змусити людей переглядати контент далі, взаємодіяти з ним, а часто — купити тематичний (та сумнівний) інформаційний продукт.

Ось, наприклад, Марія — блогерка, яка позиціонує себе «експерткою зі здоровʼя та харчування», має безліч дописів із гучними заголовками та відповідним змістом. Її контент користується популярністю: дівчина має більше 20 тисяч підписників в Instagram, але жодних підтверджень «експертності» на сторінці не знайдено. При цьому Марія закликає купувати її інтенсиви/курси/ретрити, заявляючи, що «допомагає відновлювати жіноче здоровʼя рослинним харчуванням та натуропатією».

«Це причина 99% хвороб», «парфуми руйнують твою щитовидку», «певна їжа викликає рак» — невелика частина абсурдних тез, якими Марія послуговується для того, щоб шокувати авдиторію та змусити її купувати інформаційні продукти блогерки, завдяки яким можна швидко дізнатися, як «правильно» жити та харчуватися.

Другий сигнал того, що людина насправді не є фахівцем — це абсолютна, беззаперечна впевненість. Псевдоексперти ніколи не сумніваються: якщо вони сказали —- значить так і є. Та насправді така категоричність — це ознака не блискучих знань, а маніпуляції та самовпевненості. Псевдоексперти часто використовують слова та фрази на кшталт: «вам цього ніхто не говорить, а я знаю, що насправді…», «це стовідсотково», «це взагалі неможливо», «це моє останнє попередження» тощо.

Третім сигналом сумнівності експертності особи є її універсальність та «всюдисущність». Вони можуть сьогодні коментувати геополітику, а завтра — медицину, що було розповсюдженим явищем під час пандемії COVID-19. У 2020 році на сторінці Facebook «Детектор медіа» опублікували відеопідбірку заяв політиків про те, що «не потрібно боятися коронавірусу». Поки у світі медики били на сполох та ледве справлялись з напливом хворих, такі псевдоексперти в ефірах українських телеканалів просували нічим необґрунтовані особисті медичні поради (тобто відверту дезінформацію).

Четвертий сигнал — гучні титули та регалії, які не відповідають дійсності. Згадаємо того ж Арестовича, який ким тільки себе не називав: і психологом, і актором, і розвідником, і політиком, і викладачем. Таким чином псевдоексперти намагаються вдавати авторитетність та важливість, та насправді за цими званнями — порожнеча.

Не довіряй, а завжди перевіряй

У квітні 2023 року в медіа «Свідомі» опублікували резонансне розслідування Іллі Полудьонного про брехливу карʼєру медійного псевдопсихолога Спартака Субботи. Цей матеріал розплющив очі на справжню експертність (а точніше — її відсутність) цієї особи багатьом колишнім прихильникам. Автор розслідування довів, що все, що казав самопроголошений психолог про свою освіту, навички і досвід — брехня.

Тоді цей випадок стурбував багатьох, зокрема й журналістів та інших представників медіасфери: а як, власне, така велика кількість людей довіряла експертності психолога, якщо ніхто навіть не перевіряв справжність його освіти? Він доводить, що не можна сліпо довіряти — завжди треба перевіряти. Як?

Перш за все — перевіряти «бекґраунд» експертів. Наприклад, через Єдину державну електронну базу з питань освіти (ЄДЕБО) можна перевірити документи про освіту особи. Також можна переглянути попередні заяви автора у відкритих джерелах: чи не суперечать вони новим, викликають сумніви, мають сигнали про псевдоекспертність? Важливо завжди шукати джерела тих чи інших тверджень людини — справжні експерти завжди спираються на щось, а не беруть інформацію «з повітря».

Також в Україні існує декілька баз псевдоекспертів:

• «Продавці рейтингів» від Texty.org.ua — «дані про 119 організацій та 260 персоналій, які були помічені в оприлюдненні сумнівних соцопитувань або в прихованому піарі політиків протягом останніх 15 років». За допомогою цієї бази можна знайти інформацію, яка допоможе журналістам оцінити, чи варто публікувати дані певної організації чи експертів, а авдиторії — чи варто їм довіряти.
• База російських пропагандистів «Kremlin’s voice» від «Інтерньюз-Україна», де «представлені російські пропагандисти, чия діяльність є інформаційним супроводженням агресії РФ проти України та чия зловмисна риторика створювала підґрунтя для агресії та вчинення воєнних злочинів».
• Ресурс «YouControl», завдяки якому можна перевірити інформацію про українські компанії та ФОП.
• «Google Академія» можна використовувати для перевірки фаховості науковців.

На жаль, універсального рецепту захисту від нашестя псевдоекспертів не існує, адже вони можуть дуже добре «прикидатися» та не викликати жодних підозр. Допоможе створити імунітет до заяв таких персон тільки розвиток медіаграмотності та критичного мислення, а також уважність журналістів до того, кого вони запрошують коментувати певну тему.

Анастасія Каднікова, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка

Comments are closed.