«Диму без вогню не буває» – фраза відома усім, та досить часто ми забуваємо про цю народну мудрість, а дарма. Не є винятком і скандал, який розгорівся із появою публікації британського журналіста Тома Гросса «Прощавай, Золота Розо!» у відомому виданні «The Guardian». Одразу ж події навколо будівництва п’ятизіркового готелю до Євро-2012 на прилеглій території до єврейської синагоги у Львові «Турей Загав», у  народі більше відомої як «Золота Роза», набрали міжнародного значення. Невже до цього часу львівські та західноукраїнські ЗМІ відмовчувалися?

Коріння проблеми знаходимо ще у 2008 році, коли в інтерв’ю для «Львівської пошти» Юрій Лукомський, археолог, співробітник Інституту українознавства імені І. Крип’якевича розповідає: «Благодійна організація «Єврейське відродження в Галичині» відмовилися від археологічних досліджень (на території Золотої Рози – авт.) на дуже дивній підставі: високий рівень ґрунтових вод».

То чому ж стільки галасу сьогодні? Чи не тому, що п’ятизірковий готель – занадто ласий шматок, навіть якщо його не встигнуть звести до Євро-2012. А таки і не встигнуть, про що ще в 2009 році зазначав депутат Львівської облради Богдан Кук в онлайн-чаті на Інтернет-ресурсі «Вголос». Тут потрібно розібратися також із географічним розташуванням об’єктів. Руїни синагоги знаходяться безпосередньо біля одного із закладів мережі концептуальних авторських ресторанів «!ФЕСТ» «Під Золотою Розою». Залишки синагоги відділені цегляною стіною від майданчика, який знаходиться трохи північніше, і де, за словами усіх керівних інстанцій,  проводяться археологічні розкопки, що не заважає стирчати шматку арматури на тій же території. Навпроти цього майданчика і будується злощасний готель. Якщо це п’ятизірковий готель, то в нього мусить бути, як мінімум, автостоянка. Чи не на тому ж майданчику, де проводяться зараз «розкопки»? А якщо так – машинам потрібно забезпечити комфортний під’їзд. Та і хто триматиме непевну стіну, яка в будь-який момент зможе посипатися на капоти новеньких іномарок? Ніхто. Якщо стіну завалять – рештки синагоги і справді зітруться на порох. Ситуацію міг би прояснити план готелю, але на всій території будівництва не знайшлося жодного папірця, який би хоч трохи нагадував схему будівлі.

Як же поставилися львівські журналісти до огороджених парканом частин єврейського кварталу? Досить спокійно. А все тому, що у 2010 році декілька ЗМІ звернули увагу на Золоту Розу, та приводом стало не будівництво готелю, а окозамилювальне археологічне впорядкування єврейського кварталу. Кореспондент газети «Львівська пошта» Мирослава Іваник ще у березні 2010 року публікує статтю «Повернення до «Золотої Рози» про майбутнє дослідження археологами території руїн Золотої Рози. Але поки що це лише локальне дослідження на гроші американського гранту і проводити його має Рятівна археологічна служба. Тут же почалися дискусії між замовниками (представництво Американського об’єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу) і виконавцями. На сайті «Львівської пошти» 18 травня 2010 року з’являється інтерв’ю, де не вказано ні автора публікації, ні того, з ким ведеться розмова, але з контексту розуміємо, що це представник  з боку археологів. Він же висловлює стурбованість часовою обмеженістю розкопок. З його слів довідуємося про стан археологічних розкопок на території будівництва готелю: «ТзОВ «Українські інвестиційні системи» не мало жодного права припиняти археологічні дослідження, не завершивши їх. Проблеми в інвестора почалися з моменту купівлі земельної ділянки. В умовах аукціону не було прописано необхідності проведення повномасштабних археологічних досліджень. Тож із самого початку інвестор неохоче йшов на розмову з археологами і не сприймав їх серйозно. Можливо, через те, що міська влада обіцяла залагодити всі питання з пам’яткоохоронними органами. Зрештою, я переконаний, що ділянку купували для перепродажу, однак через кризу цього не вдалося зробити. Ймовірно, зараз із археологів просто хочуть зробити крайніх і таким чином обґрунтувати, чому не виконали своїх інвестиційних зобов’язань».

Керівника управління охорони історичного середовища призначає та знімає мер Львова, тому археологам не варто чекати підтримки згори. Де зарита собака проблем археологів і забудовників готелю, роз’яснює Юлія Ліщенко у своїй статті «Євроготелем – по унікальних пам’ятках» за 25.08.2010 в газеті «Високий Замок». Виявляється, за словами журналістки, «у жовтні 2007 року на Міжнародному інвестиційному форумі у Львові київська компанія ТзОВ «Українські інвестиційні системи» за 19 мільйонів гривень купила право оренди двох ділянок на вулиці Федорова – №№ 23-25 і 26-28. Фірма хоче збудувати тут п’ятизірковий готель до чемпіонату Євро-2012 – висотою 7 поверхів, на 150 номерів, з баром, рестораном, басейном, фітнес-клубами, кімнатами для переговорів. Передбачена площа забудови -13 000 кв. метрів». Адреса Золотої Рози – вулиця Федорова №27. І якщо інвестор розмахнувся на басейн і фітнес-клуб, то яке йому діло до решток єврейської святині?

Щоб зам’яти критичну ситуацію, міська влада кидає ЗМІ інформацію про проекти реконструкції. За матеріалами «Ратуші», «оголосити конкурс орієнтовно запланували 30 липня і наприкінці року мали б оприлюднити результати. До складу журі увійшли троє львів’ян і четверо іноземців». А вже на початку липня у розмові з кореспондентом «Високого Замку» Сюзанною Бобковою керівник фонду «Єврейське відродження Галичини» Мейлах Шейхет заявив: «Там (територія забудови – авт.) неможливе будівництво готелю, міська влада має надати компенсацію переможцеві конкурсу, щоб з його боку не було претензій». Ось і вибрався на білий світ ще один мотив скандалу – грубі гроші. Довго чекати невдоволена єврейська спільнота не стала, а одразу ж повела справу у судове русло.

Публікація журналіста газети «Ратуша» Наталії Дудко «У затінку п’ятизіркового готелю» (19.08.10) викриває перші дії незадоволених сторін: по-перше, забудовники прорили траншею, хоча археологи ще не закінчили свою роботу, по-друге, Галицький районний суд заборонив будівництво готелю в зв’язку з позовом єврейської громади Львова, яка, мовляв, не може проводити розкопки на своїй території. Та недовго тішилися єврейська громада перемогою. За повідомленням Західної інформаційної корпорації (інформагентство ZIK – авт.) (28 липня 2011 року) «забудовник вдався до іншої схеми: він звернувся до Львівського окружного адміністративного суду, де суддя Журомська Майя Вікторівна скасувала заборону на будівництво від ДАБК. Тепер пам’яткам середньовічного єврейського кварталу реально загрожує новітнє будівництво.» Раніше, 15 липня, на цьому ж сайті Західної інформаційної корпорації опубліковане ґрунтовне журналістське розслідування «Львів порушує міжнародні зобов’язання України!», де висвітлено усю історію забудови готелю із прискіпливими юридично-правовими зауваженнями. До речі, це чи не єдиний західноукраїнський ЗМІ, який підняв питання міжнародного значення проблеми будівництва готелю і спромігся це зробити до скандальної публікації Тома Гросса «Прощай, Золота Розо!» у відомому виданні «The Guardian».

Ось тут все і закрутилося. Оригінал статті Гросса побачив світ 2 вересня 2011 року. Та для пост-радянського медійного простору англійська мова – це з розряду екзотики. Тому більшість статей, які вийшли після публікації у «The Guardian» орієнтувалися на переклад сайту inosmi.ru, явно заідеологізованого і ще й досі необ’єктивного щодо українських питань. Про це свідчить уже сам заголовок, поданий inosmi – «На Украине продолжают отрицать Холокост», поданий так, ніби це переклад британського.  І це тоді, коли заголовок Гросса ніякої ідеологічної заангажованості не містить.

Тим не менше, на гачок російських передруків потрапляє єврейська громада Дніпропетровська, яка на своєму сайті публікує матеріал «Международный скандал – 70 лет спустя во Львове власть готова продолжать преступления нацистов», у якому робить досить критичне припущення про те, що львів’яни готові пожертвувати заради футбольного матчу історичною пам’яткою. От тільки ніхто чомусь не пам’ятає, що фірма забудовника київська. «Переклад» inosmi тільки підлив масла у вогонь одвічних стереотипів «бандерівського Заходу» та навіть «пронацистського Львова».

Тут яскраво виражену опозицію зайняло інформагентство ZAXID.NET, яке чи не найбільше з усіх західноукраїнських ЗМІ приділило уваги скандалу. Шкода, що лише після публікації у «The Guardian». Тим не менше, відповідь на свою не зовсім компетентну статтю Гросс отримав досить повну. Найоперативнішим виявився Василь Расевич, який уже 3 вересня висловив свої критичні зауваження щодо історичної обізнаності британського журналіста, зокрема неточності у кількісній пропорції жителів Львова (українці-поляки-євреї), рівні терпимості до єврейських спільнот, а також непоінформованості щодо сучасного стану єврейського питання на теренах Західної України. Підловив Расевич Гросса і на явній фальсифікації, адже бульдозери і близько не підходили до останків синагоги тоді, коли зі статті «Прощай Золота Розо» можна зробити висновок, що руїни уже перетворені в порох. Казки рябої кобили бачить Расевич і в наступному: «Виявляється, за Ґросом, коли вже всі «польські і українські» євреї Львова були знищені, то до міста прибували спеціальні транспорти із румунськими та угорськими євреями, яких усіх тут знищували. На додаток автор стверджує, що у Львові було знищено більше євреїв, ніж в будь-якому іншому місті Європи».

До обурення Василя Расевича на ZAXID.NETі долучилися також Софія Грачова, історик, та Мирослав Маринович, колишній дисидент, які зі свого боку розкритикували британського журналіста. Тим не менше, розголос пішов по світу. Стурбована Ганна Герман одразу ж реагує на зародження скандалу – телефонує Андрію Садовому і навіть публікує кілька заміток у своєму блозі, які потім збирає до купи Інтернет-ресурс Вголос: «Колись на місцях наших спалених церков і могил на прицерковних кладовищах більшовики будували клуби. І танцювали на кістках…Чи треба продовжувати цей логічний ряд? Це історичне місце у Львові треба зберегти».

Від патетичних звернень заступника Голови Адміністрації Президента України забудовнику ні холодно, ні жарко, а от меру Львова може перепасти на горіхи. Тому вже 8 вересня на ZAXID.NETі з’являється офіційний коментар міського голови щодо ситуації із забудовою готелю. За його словами, будівництво там не ведеться, і журналісти, представники єврейських організацій, експерти, фахівці зі збереження історичної спадщини на власні очі можуть переконатися у цьому, відвідавши будівництво. Під новиною «Садовий: На території «Золотої Рози» жодне будівництво не ведеться» чорним по білому зазначено «Джерело: ZAXID.NET». Тим не менше, останній абзац замітки з тим же порядком слів використаний у публікації Юлії Ліщенко «Схоже, чари «Золотої рози» переможуть «жадобу до нерухомості», тільки уже з іншим додатком, мовляв, ці слова сказав мер міста кореспонденту газети Леополіс. Узагалі вищезазначена публікація побудована за принципом колажу: частина перекладу «Прощай Золота Розо», трохи цитат із блогу Ганни Герман і ось остання частина мозаїки – плагіат. Ще одна сфабрикована новина – стаття «Der Skandal um die Synagoge von Lemberg» («Скандал довкола львівської синагоги»), яка з’явилася у німецькому журналі «Der Spiegel» 23 вересня, а вже 26 числа цього ж місяця її переклав Любко Петренко для ZAXID.NETу.

Із публікації німця випливає, що він безпосередньо зустрічався із Мейлахом, слова останнього навіть подані у кількох місцях прямою мовою. Сам же директор Представництва в Україні Американського об’єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу, виконавчий директор Центру наукових досліджень юдаїки в музеях України ім. Ф. Петрякової запевняє, що із кореспондентом «Der Spiegel» ніколи не зустрічався і ніяких свідчень не давав, більше того – він вимагає від видання вибачення перед ним та єврейською громадою.

У гонитві за скандалом багато журналістів припустилися помилок як словесних, так і юридичних. Але деякі ЗМІ узагалі не звернули увагу на таку подію. Наприклад, на сайті газети «Експрес» на запит «Золота Роза» можна знайти лише дві замітки і одне інтерв’ю, які не стосуються будівництва готелю. Газета «Львівська пошта», яка висвітлювала подію до публікації у «The Guardian» тепер перестала цікавитися львівськими євреями.  Натомість редактор газети «Ратуша» Микола Савельєв досить привітно пояснив, що публікації у них були і будуть, але у зв’язку з тим, що «Ратуша» – це тижневик і не може конкурувати із щоденними виданнями, матеріали інколи втрачаються. «Креативною» відповіддю на наш запит відзначилося інформагентство Гал-інфо . На запитання чому сайт не висвітлює скандалу із «Золотою Розою», особливо після публікації у «The Guardian», редакція відповіла таким чином: «Ваша громадянська позиція заслуговує на повагу. Ще ніхто з такою материнською турботою не ставився до Гал-інфо. Щиро дякуємо за увагу. Посилання на Гардіан – це дуже зворушливо, але чому не на Біблію, скажімо, не на заповідь «Шануй ближнього свого.

Ще менш багатослівними були аудіовізуальні ЗМІ. Як тільки наростає нова скандальна ситуація, зазвичай хоча б молодий, та вже відомий телеканал «ZIK», подає сюжети з місця події. Та цього разу (не зважаючи на матеріали на сайті інфорагентства – авт. ) усі солідарно мовчали. Причини замовчування ситуації нам так і не вдалося з’ясувати. Колеги львівських телевізійників з ЛОДТРК та каналу  «24» теж не вирізнялися зацікавленням до цієї теми. Львівське обласне телебачення(«12 канал» – авт.) станом на 5 жовтня 2011 року мало в архіві сайту  2 матеріали стосовно «Золотої Рози». Але датувались вони …ще березнем 2008 і розповідали про знахідку археологами залишків відомої синагоги. Інший, вже дещо свіжіший сюжет за липень 2010 року, оголошував про початок розкопок у районі «Золотої Рози». А ви кажете оперативність. Той таки «12 канал» запросив нас до участі в ток-шоу, присвяченому питанню довкола «Золотої Рози».

Пошукові системи сайтів інших львівських теле- та радіоканалів навіть не реагують на запит «Золота Роза». Як і на електронні листи питального характеру з проханням прояснити ситуацію мовчання, у відповідь отримуємо це ж мовчання. Має рацію британський журналіст пан Гросс, і нам начхати на історичні пам’ятки національних меншин? Чи може переможець гри в мовчанку матиме якийсь приз?

І тут знову випливає питання компетентності, кваліфікованості та оперативності працівників українських ЗМІ. Це маневр – «хто не робить, той не помиляється»? Тимчасом авторитетні закордонні видання тиснуть на «європейську Африку», застосовуючи хоч примітивні, проте дієві методи. Раз –  і 126 агресивно налаштованих проти «антисемітського Львова» читачів «The Guardian», готові оголосити українцям інформаційний бойкот. А от неточності і навіть грубі помилки в матеріалі з промовистою назвою «Прощавай, Золота Розо!» нікого не цікавлять. Авторитет – супроти істини.

І, ймовірно, гроші – проти іміджу України у світі. Що переважить, знають усі.

Golden Rose: Forgery and Silence

Lana Chorna, Anna Ros

The authors investigate the media scandal, initiated by Tom Gross (Goodbye, Golden Rose, The Guardian, September 2,  2011).

Відгуки (1)

Анонім,