В епоху розвитку нових медій, а особливо соціальних мереж, інформацію можна отримати надто швидко, а ще  швидше поширити.  Проте що далі, то більше постає проблема в тому, наскільки та чи інша інформація є об’єктивною, достовірною, прозорою, всебічно висвітленою, а тим більше вартою поширення.

25 жовтня на засіданні круглого  столу в рамках конференції факультету журналістики ЛНУ ім.. Франка професор В. Лизанчук, виступаючи, сказав: «Сьогодні головна вартість інформації  не ототожнюється з правдою». Головною цінністю в сучасний індустріальний потік інформації є увага людини, а не сама інформація, зазначає  у  своїй книжці Г. Почепцов [9]  Правда, істина, справедливість, увага? З чим ототожнюють себе сучасні інтернет-видання,  а точніше їхній контент, і чи взагалі дбають про якість його наповнення. Знаковою відповіддю, на нашу думку, є   стаття Т. Назарука «Топ-8 фейкових новин українського інтернету» [1].  Найцікавіше те, що  інформаційні качки підхопило багато відомих та авторитетних видань України, а джерелом таких фейків в основному був інтернет-ресурс  uareview.com, на якому внизу на головній сторінці чітко зазначено: «Важливо! Всі згадані на сайті події та персонажі вигадані. Будь-який збіг з реальними подіями та людьми є випадковим». Шкода, бо  дискредитувати редакцію можна такими новинами за день.

Та це й не дивно, що трапляються такі казуси. Більшу частину сучасних інтернет-редакцій складають так звані “редактори”. Їхнім завданням  є повсякчас моніторити новинні сайти, проглядати пошту  і відстежувати (на їхній погляд) найцікавіші  події. Їхня робота обмежується лише відбором інформації, мінімальним  редагуванням тексту і заголовка  (та й то з однією метою –  щоб Google  проіндексував це як нову новину).

Ми мали можливість спостерігати за роботою однієї з регіональних інтернет-редакцій – не надто вони стараються наповнити контент найвищим ступенем вартості,  нівелюючи цінність інформації, культивуючи її кількість. Жодного разу  не бачили (може просто не пощастило), щоб редактор перевірив інформацію, яку подає на сайт.  Натомість головні редактори або веб-адміністратори не можуть обійтися у своїй роботі без  найважливішого інструменту –  Google Analytics.  За допомогою цього ресурсу редакція має повну характеристику своєї аудиторії.   Відразу хочемо запевнити – вони не проникають  в особистий  віртуальний простір свого читача, але знають про нього все.  Стать, вік, місто, в якому проживає нетер, дивайс, яким користується, коли і скільки разів заходив, що читав і скільки  часу пробув на  сторінці… Цими цифрами  редакція може втамувати спрагу лише  своїх  рекламодавців. Та суспільну значимість і дієвість такою інформацією не виміряти. «Обсяг аудиторії ЗМІ не дорівнює обсягу впливу. Сьогодні медіа повинні піти далі простого підрахунку рейтингів та відвідувань і навчитися визначати, як матеріали реально впливають на переконання та дії людей»  [4].

Завдання медійників полягає не лише у прогресуванні швидкості подачі інформації,  не лише  у відстежуванні свого  впливу  на суспільну свідомість, а й   в удосконалюванні себе як професіоналів – інтелектуально, морально, етично, духовно, задля творення громадянського суспільства.  

За даними  Центру соціальних та маркетингових досліджень «СОЦІС» за лютий 2011 р рівень недовіри до ЗМІ становить  40,7 % , а  за серпень 2011р. –  42, 4 % [3]. Тому  хочемо спростувати твердження деяких науковців, які відповідають в своїх текстах загальними  фразами, що: «сьогодні роль засобів масової інформації з кожним роком підвищується» [2]. На жаль, це не так.

 У серпні цього року інтернет-видання  Телекритика зробило опитування стосовно змін ролі медіа протягом років незалежності України серед  журналістів, письменників, політологів, соціологів та медіаекспертів,  які    суголосно критично  висловлюються про негативний тренд сучасної журналістики.  От наприклад, Сергій Рахманін, редактор відділу політики газети «Деркало тижня», зазначає: «У різний час медіа (якщо казати про суспільно-політичні медіа) виконували різні функції – вони викривали, закликали, захищали, роз’яснювали, агітували, боролися. Певний час намагалися виконувати роль посередника між державою та суспільством, між владою та опозицією. Нині медіа (за деякими винятками) фактично перетворилися на маркетингово-маніпулятивний інструмент» [7]. Або до прикладу,  Сергій Руденко, керівник книжкового порталу «Буквоїд» каже : «Все менше стає осмислених слів і все більше «копіпасту». Журналісти перетворилися на контент-менеджерів» [7]; чи Лариса Денисенко, письменниця: « Основна проблема медіа, на мій погляд, полягає в тому, що засоби масової інформації менше аналізують, більше відтворюють, більше відтворюють із акцентами, котрі не є необхідними для об’єктивності, але є необхідними для рейтингу, спрощеного сприйняття та вдалої картинки» [8].

Тому не можу  погодитись з професором Г. Почепцовим,  який    каже, що  «швидкозмінні технології якісно трансформують і саму  професію»[9]. Можливо змінились суспільні смисли, способи подання інформації,  оперативність виросла до гіпероперативності.  Проте якісна  канонічна журналістика, яка на початках свого становлення несла ідею, була форматором і репрезентатором суспільних настроїв  атрофувалася.

 У своїй книзі Інтернет-журналістика Річард Крейг пише: «Інформація – це ваш бізнес»[10].  На нашу думку,  науковці, журналісти повинні  відокремити одне  поняття від іншого:  журналістику з її  автентичними засадами та інформаційний бізнес,  метою якого є збагачення – не ідейне, не інтелектуальне,  не професійне, а матеріальне – все більшого і більшого трафіку. Чи не час дати назву цьому явищу?

Соціологи  порівнюють суспільство з людським організмом, а журналістику  називають його нервовою системою [5].  Якщо вдаватися до таких метафоричних образів, то  останнім часом вона хибує на прострацію. 

 1.  http://osvita.mediasapiens.ua/material/11316

2. http://www.rusnauka.com/14_NPRT_2011/Politologia/7_87191.doc.htm

3.http://www.socis.kiev.ua/ua/press/riven-doviry-naselennja-ukrajiny-do-          politykiv-ta-chynovnykiv-ta-osnovnykh-suspilnykh-ta-derzhavnyk-2.html

4. http://osvita.mediasapiens.ua/material/9760

5. http://www.big-library.com.ua/book/78_Osnovi_jyrnalistiki

6 .http://osvita.mediasapiens.ua/material/10759

 7 .http://osvita.mediasapiens.ua/material/9513

8 .http://osvita.mediasapiens.ua/material/9552

9 .Почепцов Г. Від  Facebook’y  і гламуру  до Wikileaks: медіа комунікації. – К., 2012.- 464 с.

10. Крейг Р.  Інтернет-журналістика: робота журналіста  і редактора у нових ЗМІ/ Річард Крейг. – К., 2007 .- 342

Відгуки 2 коментарі

Анонім,

Анонім,