“У країні керованої демократії процес перетворення громадянського миру на громадянську війну називається “президентськими виборами”
Анна Політковська
Опубліковано: 18-09-2008
Розділи: №09.
0
Фахівці з проведення виборчих спецоперацій якось не дуже дбають про ймовірний суспільний резонанс і координацію своїх дій щодо чинного законодавства. Вони уявляють себе над законом, вище закону… У неправовій державі правові норми або приховано ігноруються, або занадто вільно інтерпретуються, або відверто зневажаються. Полем найзапекліших баталій, як правило, виступають інформаційний простір та судові інстанції.
Щоб не бути голослівними, пропонуємо Вашій увазі уривок із книги відомої опозиційної російської журналістки Анни Політковської “Друга Чеченська”’ з виразним заголовком “Спецоперація Зязіков”, зазначивши, що події розгортаються на початку 2002 року, тобто у той час, коли згодом провладний кандидат на президентських виборах в Україні, забезпечивши на користь “харчоблоку” волевиявлення у донецькому регіоні, пробивався до підкорення столичних висот і подумки приміряв крісло прем’єр-міністра.
Отже:
“Десятий рік поспіль Інгушетія – прифронтова смуга. І ось, прифронтова потихеньку стає фронтовою. Процес перетворення громадянського миру на громадянську війну називається “президентськими виборами” у країні “керованої демократії”: триває боротьба за місце Руслана Аушева, який узимку 2002 року пішов з посади глави республіки “за власним бажанням”. Другий тур був 28 квітня. 7 квітня у нього вийшли Аліхан Амірханов, депутат Держдуми, і Мурат Зязіков, генерал ФСБ і пер¬ший заступник повноважного представника президента в Пів¬денному федеральному окрузі (ПФО). Ось як вибирали Зязікова.
На Хасана Яндієва, суддю Верховного суду Інгушетії, важ¬ко дивитися – у нього обличчя добитої людини. Знівечене, бліде, як після катувань. В очах – порожнеча, ніби поховав родину. За плечима в Хасана Ірагійовича – поважне життя: десять років суддівського стажу, два роки роботи міністром юстиції республіки. І справді, похорон: принципів та ілюзій щодо місця судової влади в країні. Без сумніву, Хасан Яндієв увійде в новітню історію Росії як суддя, на якого у квітні 2002 року навалилася вся вертикальна тепер махіна виконавчої влади й зажадала перетворення судочинства на орган політичного регулювання.
– Я не повірив, коли це почув. Неймовірно. Неправдопо¬дібно… – скаже пізніше, стоячи в коридорах Верховного суду Інгушетії, Генріх Падва, наш славнозвісний адвокат, якому є з чим порівнювати: майже піввіку практики, починаючи, між іншим, із 1953 року.
Наприкінці березня Хасану Яндієву дісталася справа про зняття з передвиборних перегонів одного з головних претендентів на посаду президента Інгушетії – Хамзата Гуцерієва. І хоча всі засідання в цій справі проходили під запеклим пре¬сингом з боку чиновників ПФО, які безцеремонно проштов¬хували рішення на користь іншого кандидата – генерала ФСБ Зязікова, й коридорами суду шастали пани з характерно непримітними обличчями, і вони ж “проводжали” суддю додому й зустрічали його на порозі вранці, – Хасан Ірагійович ставився до цього філософськи, оскільки всяке бачив у житті.
1 квітня під кінець дня суддя з двома засідателями пішли в дорадчу кімнату – свята святих, куди немає доступу нікому, – ухвалювати рішення.
3-го вранці вони були готові його оголосити. Близько оди¬надцятої ранку пани “зязіковці”, з числа співробітників пов¬новажного представництва ПФО, ввійшли до судді в дорадчу кімнату, порушивши її таємницю, а разом із тим Консти¬туцію країни й цілу низку законів (відповідальність, між іншим, кримінальна), вручили Яндієву телеграму з Верхов¬ного суду РФ, підписану заступником його голови Ніною Сергіївою, в якій судді пропонувалося віддати справу фельд’єґерю для перевезення в Москву, після чого голова Верховного суду Інгушетії Даутхасан Албаков, якого супро¬воджував його заступник Азамат-Гірей Чінієв, зібрав роз¬кладені на столі листки справи й виніс. Усі. Незабаром інформаційна стрічка ІТАР-ТАРС відстукала повідомлення: Верховний суд РФ розглянув справу й анулював реєстрацію Хамзата Гуцерієва як кандидата в президенти.
***
…Коридорами Вер¬ховного суду Інгушетії туди-сюди шастають усе ті ж пани, товариші по службі Путіна й Зязікова, вони слухають, хто про що говорить…а, підслухавши, спускаються лише на кілька сходинок униз і комусь усе це доповідають по мобільних телефонах. У доповідях фіксується все: хто на якій машині приїхав, у кого водій, хто пішки в суд прийшов… Нахабна феесбешна “сви¬стопляска”, яка ще напередодні, з Москви, за розповідями, здавалася деяким перебільшенням збуреної передвиборними пристрастями свідомості. Але не єдина. Іншу спецоперацію тут про¬вели над свободою слова, також конституційно гарантованою. Напередодні виборчих перегонів “Москва змінила”, як тут кажуть, голову держтелерадіокомпанії “Інгушетія” – на Земцова, якого “спустили” з Москви для виконання виборчого держзамовлення.
І Земцов не дрімає. Він заборонив, наприклад, навіть пере¬силку відеоматеріалів про інших, крім Зязікова, кандидатів із Назрані будь-куди. І треба їхати в Північну Осетію, у Влади¬кавказ, аби, приміром, у новинах НТВ з’явився сюжет про когось, крім Зязікова. А їхати у Владикавказ і повертатися в темряві – це не так просто, як може видатися: рухатися доводиться пустельними дорогами того району, де цілими днями шастає нині кортеж так званого “Головного федераль¬ного інспектора Південного федерального округу” на прізви¬ще Келігов, особа офіційна, людина, що уособлює владу президента Путіна, про що скрізь і кричить, спираючись на автомат Калашникова.
***
…Але хто ж він (Зязіков. – І. П.), людина, якою вже лякають інгушських дітей?
Як повідомив Олексій Любивой, його (Зязікова – І. П.) головний представ¬ник: “Я забороняю йому спілкуватися з пресою”.
Що ж, позиція. За якої нічого не залишається, як погляну¬ти на оточення. Середовище зязіковських активістів-агітаторів двояке.
По-перше, співробітники ФСБ, відряджені в Інгушетію на передвиборний період із багатьох російських регіонів, які, не надто ховаючись, у розмовах із людьми чомусь прирівнюють “поразку Зязікова до плювка в обличчя всій російській контррозвідці”.
По-друге, скривджені й незреалізовані за президентства Аушева інгуші, значна частина яких давно й постійно живе в Москві, оскільки свого часу не спрацювалася з Аушевим. Вони засідають у головному передвиборному штабі Зязікова в Назрані на вулиці Осканова. Запитую начальника штабу Салмана Наурбекова й заступника начальника Харона Дзейтова:
– Чим хороший ваш кандидат? Розкажіть.
– Головне, на відміну від усіх, він – кришталево чиста людина.
– Чому ви так вважаєте? Доведіть.
– Тому що він – із кришталево чистої служби. Даруйте, але все добре в міру…
…У травні Зязіков приведений до присяги. За тиждень в Інгушетію ввійшли війська. За місяць почалося насильниць¬ке переміщення біженців у Чечню… Кремль хоче, щоб війна тривала. Отже, вона й триває”. (Анна Політковська. Друга Чеченська. – Київ: Діокор, 2004. – С. 234-241).