Від журналістики «віртуальної боротьби» – ближче до людини

Юлія Голоднікова

Опубліковано: 19-09-2008

Розділи: №13.

0

Навіть побіжний погляд на медійний простір Криму дає змогу побачити, що місцеві журналісти мають у своєму арсеналі певний набір сценаріїв того, «як писати» про міжетнічні відносини

З першого вересня студента-журналіста готують до відповідальності перед суспільством. Але минає час, знання “вкладені”, обрії визначені, а інерція долі – відповідати відомим соціальним очікуванням і стереотипам масової свідомості – призводить до розриву контакту з живою реальністю. Журналіст говорить уже не з людьми, а з віртуальними постатями, мислить категоріями “боротьби” за свободу слова, честь і гідність. Він знає, що написано, говорячи словами Євгена Зам’ятіна, на “великій скрижалі”, але десь там за склом зеленіє трава і співають живі птахи…
Спроби створити для студентів можливість доторкнутися до практики журналістської робо¬ти зісередини професії привели до моделювання ситуацій, продуктивних для самодослідження. Одна з них відбулася, завдяки запрошенню на майстер-клас із соціальної та етнічної психології, що надійшло від асистентів кафедри загальної психології ТНУ ім. В. І. Вернадського Ірини Брунової-Калисецької та Ольги Духніч.
Під час роботи у фокусі дискусії опинилась інформаційна ситуація навколо конфлікту в Бах¬чисараї влітку 2006 року. На прикладі текстів, опублікованих в пресі та в мережі, студенти розглядали методи формування “образу ворога” в сприйнятті читачів. Для ефективності організації спостережень було використано матеріали збірника “Язык мой… Проблема этнической и религиозной нетерпимости в российских СМИ”, укладеного Олександром Верховським за активної участі Тетяни Локшиної, Юрія Джибладзе, Юрія Козакова та Ганни Севортьян. Студентам-журналістам запропонували проаналізувати “Види мови ворожнечі” [http://www.hro.org/editions/h_speech/02.htm], та, відштовхуючись від набутого досвіду, написати інформаційні повідомлення про конфлікт у Бахчисараї.

Російський варіант моніторингу: види мови ворожнечі
A. прямі та безпосередні заклики до насильства (тобто у зв’язку з конкретною ситуацією, із зазначенням об’єкта насильства);
B. заклики до насильства у вигляді загальних лозунгів (проголошення насильства допустимим засобом у своїх статтях, документах і т. п.; у вигляді абстрактних закликів типу “Бий жидів!”);
C. прямі та безпосередні заклики до дискримінації;
D. заклики до дискримінації у вигляді загальних лозунгів;
E. завуальовані заклики до насильства і дискримінації (пропаганда “позитивних”, історичних або сучасних, прикладів насильства чи дискримінації; висловів “добре було би зробити з тими те і те”, “давно пора …” і т.ін.);
F. створення негативного образу етнічної чи релігійної групи (позв’язано не з конкретними обвинуваченнями, а більше передано тональністю тексту);
G. виправдання історичних випадків насильства і дискримінації (висловів типу після “того, що творили чеченці, зрозуміло, що…”);
H. публікації та вислови, що піддають сумніву загальновизнані історичні факти насильства і дискримінації (наприклад, масштаби Голокосту чи твердження, що “чеченців вислали за те, що вони перейшли на бік Гітлера”) ;
I. згадування назв етнічної чи релігійної групи в занижувальному контексті (переважно трапляється у заголовках);
J. твердження про неповноцінність (брак куль¬тури поведінки, інтелектуальної спроможності, нездатність до плідної праці) тієї чи тієї етнічної чи релігійної групи як такої (ідеї типу “азербайджанці тільки на базарі працюють”, “казахи тупуваті”);
K. твердження про історичні злочини тієї чи тієї етнічної чи релігійної групи як такої (типу “мусульмани завжди поширювали свою віру вог¬нем і мечем”, “поляки завжди щось задумували проти росіян”);
L. вказування, з метою дискредитації, на зв’язок етнічних і релігійних груп з російськими та іноземними політичними і державними структурами (турки-месхетинці як агенти впливу Туреччини, католики як агентура Заходу загалом);
M. твердження про кримінальність тієї чи тієї етнічної чи релігійної групи (наприклад, “цигани – крадії”);
N. твердження про моральні недоліки тієї чи тієї етнічної чи релігійної групи (“євреї – грошолюбні”, “цигани – обмовники”);
O. роздуми про непропорційну перевагу тієї чи тієї етнічної чи релігійної групи в матеріальному достатку, представництві у владних структурах, пресі і т. д.;
P. звинувачення в негативному впливі тієї чи тієї етнічної чи релігійної групи на суспільство, державу (розмивання національної ідентичності”, “інородці перетворюють Москву на неросійське місто”, “мормони підривають нашу православну ідентичність”);
Q. згадування етнічної чи релігійної групи чи її представників як таких у принизливому чи образливому контексті (у кримінальній хроніці також);
R. заклики не допустити закріплення в регіоні (районі, місті і т. д.) мігрантів, що належать до тієї чи тієї етнічної чи релігійної групи (на¬приклад, протести проти побудови мечеті в “православному місті”);
S. цитування явно ксенофобних висловів і текстів без коментарю, що визначає розмежування між позицією інтерв’юйованого та позицією журналіста; аналогічно – надання місця в газеті для явної націоналістичної пропаганди без редакційного коментарю чи іншої полеміки.
Розгляньмо декілька навчальних текстів, що підготували студенти-журналісти “на замовлення”. Вони написані одіозно та спрямовані проти вигаданого “ворога”.

Як це було
8 липня та 12 серпня 2006 року між продавцями стихійного ринку в Бахчисараї та кримськими татарами сталися сутички. За офіційною версією міліції, сторони конфлікту ідентифіковані як “кримськотатарський пікет” і “підприємці, що працюють на центральному ринку”. Міський центральний ринок діяв уже понад 10 років і був збудований на місці стародавнього мусульманського кладовища “Азізлер”. За час кровопролитних подій, що розгорнулися навколо бахчисарайського ринку, прибічники кримськотатарського Меджлісу декілька разів намагалися штурмувати міліцейський кордон. Правоохоронці застосували гранати зі сльозогінним газом. У кри¬тичні моменти силовики відлякували бунтівників автоматичною стрільбою в повітря. Щоб навести лад, у місто було введено бронетехніку.
Щоб загасити активність особливо агресивно налаштованих учасників безладдя і стабілізувати ситуацію, співробітники міліції були вимушені застосувати світлошумові гранати, набої та гранати зі сльозогінним газом, а також – стріляти в повітря. 13 серпня усі зацікавлені сторони провели переговори, які закінчилися підписанням протоколу про врегулювання конфлікту.
Документ про врегулювання конфлікту складається з трьох пунктів. Згідно з першим пунктом, 15 серпня власники ринку зобов’язуються почати демонтаж конструкцій ринку, контейнерів, яток та будок. Демонтаж усіх конструкцій ринку має закінчитися за 10 днів, а територія ринку має бути повністю звільнена до 12 вересня 2006 року. Крім того, власники ринку погодилися відкликати з суду свої позови, в яких вони опротестовували припинення роботи ринку, і укласти мирові угоди. Протокол підписали обидві сторони конфлікту, а також представники місцевої республіканської влади та силових структур.
Проте за інформацією заступника голови бахчисарайської районної державної адміністрації Айдера Халілова, до 12 вересня не вда¬лося повністю демонтувати старого ринку, як передбачав відповідний протокол, який під¬писав уряд Криму, адміністрація Бахчисараю, керівництвом Меджлісу кримськотатарського народу, представники силових структур і дирекція ринку. “Ще не всі побудови знесені, демонтаж триватиме приблизно тиждень”, – зазначив А. Халілов. Утім, за словами заступника райдержадміністрації, продавці вже перейшли на новий ринок, розташований у центрі Бахчисарая.
Депутат Верховної Ради АРК, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ремзі Ільясов повідомив, що за цей час близько тисячі кримських татар взяли участь у загальнокримському суботнику на місці колишнього міського ринку. На суботник, ініціатором проведення якого виступив Муфтій мусульман Криму Аджі Еміралі Аблаєв, прибули кримські татари майже з усіх районів автономії. Ремзі Ільясов наголосив, що ринок на місці “Азізлера” більше не працюватиме.
Усе написане, на перший погляд, здається послідовним викладенням фактів. Але пункт Q (згадування етнічної чи релігійної групи чи її представників як таких у принизливому чи образливому контексті (у кримінальній хроніці також); змушує звернути увагу читача на композицію і розв’язку конфлікту і, зрозуміло, замислитися над образами “винних”. Опис протистояння сторін не супроводжується коментарями фахівців та експертів з цього питання. Емоційний колорит створюється завдяки таким словам, як “кровопролитні події”, “бунтівники”, “безладдя”. Визначення “кримськотатарський пікет” та “підприємці, що працюють на центральному ринку” подано в тексті як “сторони конфлікту”, однак, це не симетричні сторони. Незрозуміло, хто ж вони, ці підприємці, про їхню етнічну належність нічого не сказано, що не дає підстав визначати конфлікт у термінах етнічного. Невідомо також, як складеться доля “підприємців, що працюють на центральному ринку”.
Далі читаємо: “Протокол підписали обидві сторони конфлікту, а також представники місцевої республіканської влади та силових структур”.
І у фіналі статті кримськотатарський народ виступає як єдина правильна сторона, а закриття ринку символізує відновлення історичної справедливості щодо кримськотатарського народу. Однак жодного документального підтвердження про те, що ринок справді ж був розташований “на місці стародавнього мусульманського кладовища” у статті немає.
Прикметно, що в різний час кримські медіа публікували суперечні думки про історичну цінність кладовища. Інформаційне агентство “Контекст-Медіа” (Крим) 13.01.2004 р. надало довідку, що “На території стародавнього мусульманського кладовища “Азізлер” розташовані 4 мавзолеї – “дюрбе” XV–XVII ст. і кафедра проповідника “мінбер” XVI–XVII ст., які занесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток історії та культури АРК”. 12 липня 2006 р. у “Татар-інформ”, журналіст Ділявер Османов писав: “Учора в Бахчисараї відбувся мітинг протесту кримських татар у зв’язку з останніми подіями, що розгорнулися навколо ринку, розташованого на території пам’ятки культури та історії кримських татар – кладовища “Азізлер”. Стародавній мавзолей ринок використовує як склад.
Інформаційний сайт http://regionline.by.ru/2004/01/13/  у статті “Бахчисарайський медж¬ліс вимагає прибрати ринок з території стародавнього мусульманського кладовища “Азізлер” подає такий вислів Ахтема Чійгоза, го¬лови Бахчисарайського регіонального меджлісу з цього питання: “Ми стільки років працювали з владою, щоби перенести ринок і звільнити настільки важливе не тільки для кримських татар, але й для усього Криму й України місце. Адже новий музей просто неба, який заплановано створити на території колишнього кладовища “Азізлер”,  приверне нових туристів”. А. Чійгоз також повідомив, що “за пропозицією регіонального меджлісу питання про впорядкування території пам’ятки архітектури, історії і культури “Азізлер” був включений у прийнятий Меджлісом кримськотатарського народу План першочергових заходів, приурочених до 60-ї річниці депортації кримських татар”. Крім голови Бахчисарайського регіонального меджлісу, з цього питання ніхто не висловився. Або редакція не вважала за потрібне опублікувати інші думки. Журналіст Денис Батурин у публікації для “Главреда” (http://glavred.info/archive/2006/07/12/112727-8.html) пише: “Варто нагадати, що цей ринок був побудований 1983 року за ухвалою Бахчисарайського райвиконкому і від 1987 року належить районному споживчому товариству, що входить до складу “Кримспоживсоюза”. Однак розташований він на території стародавнього мусульманського кладовища “Азізлер”, де є чотири мавзолеї – “дюрбе” XV–XVII ст. і кафедра проповідника “мінбер” XVI–XVII ст., що занесені до Державного реєстру пам’яток історії та культури АРК”.
Ірина Гасанова, журнал “Эксперт” №28(78) 17 липня (http://www.expert.ua/articles/8/0/2334/): “Офіційною причиною сутичок стало те, що на цій території раніше розташовувалося ста¬родавнє мусульманське кладовище “Азізлер”. Представники бахчисарайського регіонального меджлісу заявляють, що це не просто кладовище, а місце, що має культурно-історичне значення і культове для кримськотатарського народу: тут є чотири мавзолеї XV–XVII ст. і кафедра проповідника приблизно того ж періоду, які занесені до Державного реєстру пам’яток історії та культури Криму. На думку депутата Бахчисарайської міськради Сергія Юрченка, насправді кримські татари відстоюють інтереси свого бізнесу. Їм уже належить ринок у місті, який розташований поряд із центральним. На думку Юрченка, ця акція не більше ніж вияв конкурентної боротьби. Дирекція ринку по¬годжується звільнити територію кладовища, але взамін вимагає надати землю для будівництва нового базару”.
Можна продовжити цитування, але характерною деталлю є вказування на джерело інформації з питання про історичну цінність кладовища…
Культурний спадок у руках самодурів
З початком російського панування у Криму проводилася систематична робота із знищення культурно-історичного спадку кримських татар. У колоніальний період відбувалися спустошення міст, спалення палаців і мечетей.
У сучасній Україні, попри законодавчу ба¬зу і державні структури, які мають забезпечити збереження культурного спадку кримськотатарського народу, його права систематично ігнорують. Безліч культових споруд використовують не за призначенням. Земля, де розташовані історико-архітектурні або археологічні споруди, а також стародавні кладовища, святі місця приватизують підприємці, які експлуатують їх в особистих цілях.
Таке ставлення держави можна кваліфікувати, як знищення культурно-історичного спадку кримськотатарського народу, його історичної самобутності на півострові. Яскравим прикладом цієї політики є ситуація у Бахчисараї. Конфлікт тут розгорівся ще 7 липня, коли кримські татари спробували припинити незаконну торгівлю на стародавньому мусульманському кладовищі “Азіз¬лер”. Міжнаціональна сутичка досягла апогею 12 серпня. Його спровокували агресивно налаштовані підприємці та члени проросійських організацій, серед них організація “Прорив”.
Унаслідок кровопролитної бійки постраждало декілька десятків осіб.
Кримські татари сподіваються на справедливий суд. Адже вони стоять на законних позиціях, спираючись на законодавство України і Закон України про охорону культурного спадку. Бездіяльність кримської влади можна назвати злочинною. Невиконання законів дає привід підозрювати, що тут присутні тіньові сили, що нагнітають конфлікт і завдають “болісних ударів” кримським татарам.
Стаття зображує картину дискримінації однієї сторони різними за статусом фігурами. Визначення “міжнаціональні сутички” не відповідає статусові представлених сторін, пор.: “кримськотатарський народ” – “агресивно налаштовані підприємці” і “члени проросійських організацій”. Представлена тільки одна позиція, коментарів та різних поглядів на ситуацію немає.
Використано такі “Види мови ворожнечі”:
K. твердження про історичні злочини тієї чи тієї етнічної чи релігійної групи як такої (типу “мусульмани завжди поширювали свою віру вогнем і мечем”, “поляки завжди щось задумували проти росіян”);
O. роздуми про непропорційну переваги тієї чи тієї етнічної чи релігійної групи у матеріальному достатку, представництві у владних структурах, пресі і т.д.: “…збереження культурного спадку кримськотатарського народу, його права систематично ігнорують”.
P. звинувачення в негативному впливі тієї чи тієї етнічної чи релігійної групи на суспільство, державу (“розмивання національної ідентич¬ності”, “інородці перетворюють Москву на неросійське місто”, “мормони підривають нашу православну ідентичність”):
З початком російського панування у Криму проводилася систематична робота із знищення культурно-історичного спадку кримських татар. У колоніальний період відбувалися спустошення міст, спалення палаців і мечетей”, “самодури”.
L. вказування, з метою дискредитації, на зв’язок етнічних і релігійних груп з російськими та іноземними політичними і державними структурами (турки-месхетинці як агенти впливу Ту¬реччини, католики як агентура Заходу загалом):
“Його спровокували агресивно налаштовані підприємці і члени проросійських організацій, серед них організація “Прорив”.
Привертають увагу вислови “міжнаціональна сутичка” та “кровопролитна бійка” які є взаємо¬за¬перечними, але нагнітають загальний агресивний емоційний тон статті.

Балаган на бахчисарайському ринку
У кримському селищі Бахчисарай росіяни зіткнулись з татарами. Суперечка виникла че¬рез ринкову площу, де працюють слов’янськi пiдприємцi. На цiй територiї ранiше був стародавнiй мусульманський цвинтар “Азiзлер”, тому татари й вимагають звiльнити “святе мiсце”.
Усе почалося з того, що росіяни за iнiцiати-вою російської спілки та російського блоку про¬вели мітинг, де було майже 300 осіб. Татари, якi тривалий час стояли з акцiями протесту на територiї ринку, дочекались нарештi свого часу та напали на пiдприємцiв. Серед росiян були бравi хлопцi з проросiйської (антиукраїнської) органiзацiї “Прорив”, якi не розгубилися і допомогли перетворити ринок на справжню бiйню. Там також були представники українського козацтва, якi допомагали залагодити конфлiкт.
Та на цьому все не зупинилося. Вiд татарських активiстiв постраждали журналiсти українського телеканалу “Iнтер”, один, навiть, зазнав серйозних тiлесних ушкоджень. Було багато поранених, дехто в тяжкому станi.
Пiд революцiйнi заклики пана Родивiлова, голови Кримської органiзацiї партiї “Русский блок”, депутата Верховної Ради АР Крим, та виступи голови Меджлiсу М. Джемiльова на поле бiйки прибули представники МВС та мiсцевi мiлiцiонери. Усе цей було швидко заспокоєно.  Правоохороннi органи розслiдували ситуацiю.
Тон статті створює негативні образи двох етнічних груп (за класифікатором мови ворожнечі див. пункт F.): “У кримському селищi Бахчисарай росiяни зiткнулись з татарами”; “увесь цей балаган було швидко заспокоєно”; “Там також були присутнi представники українського казацтва, якi допомогали залагодити конфлiкт”.
L. вказування, з метою дискредитації, на зв’я¬зок етнічних і релігійних груп з російськими та іноземними політичними і державними струк¬турами: “Серед росiян були браві хлопці з проросійської (антиукраїнської) органiзацiї “Прорив”, якi не розгубилися і допомогли  перетворити ринок на справжню бiйню”.

Опис протистояння сторін не супроводжується коментарями і посиланнями на свідчення учасників і очевидців сутички, емоційний колорит посилюється, завдяки таким словосполученням і фразам: “справжня бійня”, “зазнав серйозних тiлесних ушкоджень. Було багато поранених, дехто далі в тяжкому станi”; “революцiйнi поклики”, “поле бiйки”.
Визначення “росiяни” – “татари” подано в тексті як “сторони конфлікту”, який можна ідентифікувати і як хуліганство, і як акцію з метою пропаганди політичних ідей.
Виконуючи завдання, студенти-автори тексту Л. Васильєва, К. Губарь, А. Чупова, Е. Гагарiнова повідомили, що “відчували дискомфорт”, свідомо підтасовуючи факти, важко було уявити себе в ролі журналіста, який спотворює інформацію і пише не всю правду про подію. Однак, ставши на позицію тієї чи тієї зацікавленої сторони, ко¬жен студент зміг зрозуміти основні мотиви, що ним керували. Що послужило матеріалом для подібних роздумів? Стереотипи, відображені в регіональних ЗМІ: навіть побіжний погляд на медійний простір Криму, дає підстави твердити, що місцеві журналісти мають у своєму арсеналі конкретний набір сценаріїв того, “як писати” про міжетнічні відносини.
Можливо, кримчанам важче відійти від суб’єктивізму в обговоренні “конфлікту в Бахчисараї”… і журналістам, і читачам. Але на¬писаному про Львів (припустімо) кримські читачі повірять, як би суб’єктивно не був поданий матеріал. І не тому, що читач дурний, лінивий чи слабкий, а тому, що він там не був, і єдиним джерелом інформації для нього є слова журналіста. І тут уже йде мова не лише про доконечність соціальної відповідальності журналістики, але й про те, що у свідомості українців були, є і будуть різні образи “свого” і “чужого”. Готовність відреагувати на ситуацію у свому регіоні, згідно з прийнятими “тут” установками і сформованими “тут” стереотипами. І людина, яка живе в Криму, дізнавшись про те, що хтось на Західній Україні називає його негарними словами і не поважає, зрозуміло, може сприйняти того, іншого, як міфічного ворога, цьому, зокрема, сприяла багаторічна звичка жити в атмосфері ворожості та підозр…
Минає час, і змінюється інформаційний простір України. Від журналістики “віртуальної боротьби” ми стаємо ближче до людини. І є надія, що закінчення проекту “Демократія в медіасередовищі: погляд молоді” – стає початком нових досліджень, скерованих на проектування регіональних медіа-ландшафтів.
Наприкінець ще одна позитивна ілюстрація: 26 січня 2007 року відбулося одинадцяте засідання громадської колегії із скарг на пресу. Колегія працювала у формі ad hoc колегії, створеної спільною ухвалою голів палат для розгляду скарги Ради суддів Карачаєво-Черкеської Рес¬публіки на газету “Известия” у зв’язку з публікацією 21 липня 2006 р. статті “Суддя як загроза стабільності на Північному Кавказі”. До складу ad hoc колегії було запрошено представників від палати медіатовариства та від палати медіаційної авдиторії. Цей приклад – ще одна причина задуматися над тим, як суспільство може скористатися своїм правом на інформацію і впливати на ЗМІ, нагадуючи журналістові, що він повинен говорити з людьми, а не з віртуальними постатями.

Comments are closed.