Щоденна українська газета День періодично висвітлює проблеми, пов’язані з питаннями вступу України до НАТО на сторінці “День планети” переважно у формі інтерв’ю з послами іноземних посольств в Україні. Автором цих матеріалів є або Микола Сірук, або Ольга Корнійчук. У публікаціях про зовнішню політику нашої держави, широко і ґрунтовно розкриваються  питання про доцільність чи необхідність вступу України до Північноатлантичного альянсу, переваги та недоліки цього кроку на прикладі зовнішньої політики інших держав – Словаччини, Грузії, Болгарії.

В інтерв’ю представники держав-членів Альянсу розповідають, як давалося їм рішення вступити до НАТО: які аргументи переважали на користь рішення вступу до Альянсу, чого чекали від цього кроку і чи виправдалися очікування з погляду військових, громадян та уряду, як вплинув цей крок на оборонну промисловість держави, чи враховував уряд громадську думку і взагалі, які настрої переважали серед населення щодо вступу країни до військово-політичного блоку і чи складно було вести інформаційну роботу щодо переконання в необхідності такого кроку. Відповідно, зображено, як може використати досвід цих держав Україна, показано проблеми внутрішньої політики нашої країни, які перешкоджають пришвидшити розв’язання  питань зовнішньої інтеграції.

Проаналізувавши матеріали, які виходили протягом червня-вересня 2007 року на сторінках газети День, можна зробити висновок, що їхньою метою є ґрунтовне і всебічне інформування населення України щодо потреби вступу до НАТО, роз’яснення суті і принципів взаємин держав-членів Альянсу, висвітлено права й обов’язки для кожного учасника союзу. Водночас показано і негативні сторони вступу  України до НАТО, як близького сусіда і партнера Росії, яка є суперником Північноатлантичного союзу. Тобто, у газеті День подаються два погляди на цю проблему. Актуальними є коментарі  українських політиків та учасників виборчих перегонів щодо стосунків між Україною і “західним світом”, із чого проглядається активне підтримання вступу до НАТО лідерами БЮТ, а також  “НУ-НС” (хоч у програмі немає про це згадки), та пасивне протистояння ПР та КПУ.

Основними умовами наближення України до європейського рівня, за словами члена блоку “НУ-НС” Наталії Прокопович, є активне функціонування ринкової економіки, створення умов для розвитку бізнесу та соціальний захист населення. Саме така політика, яка забезпечить ці умови, сприятиме пришвидшенню вступу до НАТО, а згодом і до ЄС. Повернувшись із Брюсселя, де відбувались спеціальні слухання “Україна – напередодні парламентських виборів”, вона запевнила журналістів газети День, що “…нас розглядають як майбутнього члена ЄС”, і ми повинні це враховувати (№ 148. 5.09.07).

В інтерв’ю з депутатом НР Словацької Республіки Магдаленою Вашаріовою йдеться про те, що отримали словаки від членства в НАТО, який словацький досвід може стати у пригоді Україні, чи потрібно питання про безпеку і стабільність ставити на референдумі, як в Україні можна підвищити громадську думку на користь членства в Альянсі. У Посольстві Словаччини в Україні 5 липня 2007 року відбулася презентація книжки “Словаччина в НАТО” українською мовою, де описано шлях країни до НАТО. Це видання є корисним для українців тим, що тут є відповіді на багато питань, які колись турбували словаків, а тепер – українців. М. Вашаріова вважає, що основною причиною низької громадської підтримки є “незнання серед багатьох людей того, що означає почувати себе в безпеці в повному розумінні цього слова. Тому що це не тільки відчуття безпеки, але й відповідальності”. Членство в НАТО насамперед надає перспективу захищеності й  безпеки серед демократичних країн світу, передбачає кардинальні зміни в міністерстві оборони та цивільному контролі армією. “На сьогодні ми маємо повністю професійну армію. Це було нелегко, але це сталося. Молоді люди не витрачають один-два роки на армію. З іншого боку – у словацьку армію приходить наве покоління, яке отримує гарні умови – їм добре платять, вони соціально захищені і мають перспективу служити у справді професійній, добре організованій армії”. Також вона запевняє, що важливим є не тільки результат, а й сам процес, поступове наближення до європейської структури, модернізація, духовне переродження. Ці зміни будуть справжнім випробуванням для молодого покоління, відчинять двері Європи перед Україною.  Це дасть відчуття українцям, що вони є відповідальними не лише за свою країну, але й за інші держави – члени НАТО (№ 108. 06.07.07).

Низьку підтримку в Україні НАТО вона пояснює трьома чинниками: 1) якістю поставлення – в Україні упродовж 60 років була комуністична пропаганда проти НАТО, яка існуватиме в головах старого покоління завжди; 2) люди в Україні мають інші проблеми: як вижити, як підтримати якість життя, у них немає часу, щоб думати про безпеку; проте ніяка розкіш, економічний прогрес неможливі без безпеки і стабільності; 3) українські військовослужбовці точно знають, що таке співпраця з НАТО, адже вони уже давно співпрацюють з Альянсом, тому все – справа часу, поколінь та освіти. Магдалена Вашаріова запевняє, що саме членство в НАТО забезпечить країні вступ до ЄС. “Членство в НАТО можливе для України через три-чотири роки. Тому що це політичне рішення. Але при цьому Україна має забезпечити певні стандарти, бо без них навіть не можете розпочати переговори з ЄС”.

Подібні судження є в інтерв’ю  Миколи Сірука  з послом Болгарії в Україні Калко Танєва. Він наводить болгарські “за” і “проти” членства в НАТО: подолання кризи в оборонній індустрії, перехід від державної регульованої, централізованої економіки до ринкової, модернізація болгарської армії за стандартами НАТО, можливість участі в деяких спільних високотехнологічних проектах з іншими державами-членами Альянсу. “Членство в Альянсі – своєрідний сертифікат безпеки для інвесторів” (№ 139. 18.08.07).

За словами посла України в Республіці Болгарія Віктора Кальника, “Болгарія є дуже цікавою для нас країною з погляду вивчення її євроатлантичного та євроінтеграційного досвіду. Болгарський досвід приєднання до НАТО і ЄС є не тільки “найсвіжішим”, а, з огляду на схожість наших систем, найбільш адаптованим і прийнятним для України, оскільки Болгарія самостійно долала всі труднощі та перепони, що стояли на її шляху” (№ 136. 15.08.07).

Важливими у висвітленні питань зовнішньої інтеграції України є відносини з Росією, яка з одного боку є важливим глобальним і регіональним гравцем, виступає проти розширення НАТО, а з іншого – величезним ринком для українських товарів та джерелом енергоносіїв? Як діяти за таких обставин: інтенсифікувати шлях вступу до Альянсу, чи не варто форсувати подій і йти за громадською думкою, яка значно впала після виборчих кампаній в Україні? Відповідь на ці  питання газеті намагався сформулювати Голова Постійного представництва України при ЄС Роман Шпек, який вважає, що українцям час стати більш зрілими і самодостатніми гравцями на світовій політичній арені, вибудувати таку систему відносин з Росією, коли не створюватимуться проблеми ні для нас, ні для наших стосунків з НАТО. Щодо громадської підтримки, то він говорить, що людям потрібно чітко і зрозуміло пояснити, чому питання безпеки потрібно вирішувати так чи інакше, але це не має бути заполітизована  розмова. “Якщо є достатньо аргументів щодо вступу до НАТО, то від цього не потрібно відмовлятися чи робити з цього таємницю. Треба, щоб наші громадяни були обізнані з цими аргументами, так як із ними ознайомлені фахівці. Ніхто за нас цієї роботи не зробить і НАТО не буде робити. Це наша справа. Це питання нашої безпеки. Якщо ми хочемо вирішити питання безпеки України в рамках колективних структур, то  повинні це робити” (№ 106. 04.07.07).

У листі до Дня ветеран ВВВ Л. Черниченко пише по те, що “з перших днів незалежності Україна опинилася в складних зовнішніх і внутрішніх умовах. …Вона стала вододілом і буфером між Заходом і Сходом і, до того ж, яблуком розбрату між НАТО і Росією, де ті міжнародні сили, які прискорили розпад СРСР, продовжують дестабілізацію, щоб зіштовхнути Росію з Україною чи розірвати її на регіони”. Він вказує на відмінність регіонально-етнічних прагнень українців, що і пояснює низький рівень цілісної політики в зовнішньоінтеграційному процесі: жителі Західної України симпатизують НАТО, а Східної – зближенню з Росією (№ 87. 01.06.07).

На болісні питання щодо наших відносин із НАТО та Росією шукають відповіді журналіст газети День Сергій Пархоменко та доктор історичних наук НАН Євген Каменський, який вважає, що “Євроатлантичного курсу у нас нема, його ніхто не проводить, до нього ніхто не готується, і реально немає загального чіткого розуміння, що саме дасть нам євроатлантичний вибір! Для того, щоб говорити про нього і колись дійти до розмови вже про наше членство в НАТО, треба спочатку хоча б зробити півкроку до тих критеріїв, якими живе євроатлантична спільнота. Ми поки що говоримо про євроатлантичний вибір, як про якусь абстракцію”. Також він запевняє, що для України НАТО не може бути щаблем Європейського союзу, оскільки в цьому випадку ми будемо мати величезні торгово-економічні проблеми у відносинах із Росією. Спочатку потрібно стати на шлях європейського, аж потім – євроатлантичного вибору (№ 94. 13.06.07).

Нинішня російська адміністрація Путіна аж ніяк не хоче, щоб Україна була під впливом США, тим паче, щоб Україна коли-небуть стала членом НАТО. І на відповідь: “Що може зробити для цього Росія?” – Є. Каменський наводить слова Бориса Шмельова: “Якщо почнеться реальне оформлення членства України в НАТО, то Росія може вдатись до різних кроків, зокрема і до силових”. Професор Шмельов зазначив, що найбільшою проблемою України є “галицька система мислення” (№ 94. 13.06.07).

“До вступу в НАТО ще довга дорога. Нам хоча б приєднатися до Плану дій щодо членства (ПДЧ)”, – запевняє Міністр закордонних справ України Арсеній Яценюк. Він висловив думку, що програма інформування населення про Північноатлантичний альянс – неефективна, аби ще більше не підливати масла у вогонь обіцянками про вчорашнє чи післявчорашнє членство в НАТО, реально нічого для цього не зробивши. Міністр також вважає, що Альянс на сьогодні – “це не той Альянс, що формувався на зламі цивілізацій. Це не військовий союз, а радше суспільно-політичний блок, про який треба розповідати, і з яким треба працювати”. Розмови про нейтралітет А. Яценюк називає нісенітницею і політичним шантажем, адже в постанові ВРУ “Основні напрямки зовнішньої політики України” (1993) чітко зазначено про можливість членства України в загальноєвропейських структурах безпеки на базі чинних міжнародних інститутів, таких як НБСЄ, РПАС, НАТО, ЗЄС. Про “російський чинник” зовнішньої політики міністр говорить, що “треба розуміти роль і місце Росії не тільки в геополітичному і світовому форматі, але й у наших двосторонніх стосунках. Між цими країнами надзвичайно великий ступінь двосторонньої взаємозалежності”. Ми не потрібні ні в ЄС, ні в Альянсі з возом проблем щодо РФ. У наших стосунках, насамперед, треба підняти рівень взаємоповаги як до близького сусіда, економічного та енергетичного партнера.

І на закінчення огляду публікацій газети День хочу навести слова того ж Арсенія Яценюка: “Зовнішня політика – це не феєрверк. Вона не має яскравих спалахів. Зовнішня політика – не шоу. Я не перетворив Міністерство закордонних справ у цирк, а українських дипломатів у шоуменів і не використовував міністерство у реалізації якихось власних політичних амбіцій. Зовнішня політика повинна бути зваженою, спокійною та передбачуваною. Краще сім раз відміряти, краще промовчати, ніж зайвий раз погарячкувати” (№ 152. 11.09.07).

Comments are closed.