Понад місяць вся світова громадськість спостерігала за розвитком подій в Іраці. Війна закінчилась, але і далі по телебаченню передають останні новини, події, факти стосовно Іраку. І от у журналі “Тайм” за 7 квітня 2003 року опубліковано цікаву статтю Джеймса Поневозяка про те, як висвітлюють війну американське та арабське телебачення. Автор пише, що “в цій війні, союзники вбивають жінок і дітей. З іншого боку, Ірак відтерміновув поразку, використовуючи людські щити. У цій війні слабка нація стійко захищається, застосовуючи до цього всі можливі засоби. Американське телебачення називає цю війну “операція визволення Іраку”. Проте для арабських і мусульманських медіа війна в Іраці це  “вторгнення”.
Досить незвично бачити одну і ту саму війну по-різному. Зараз арабська і мусульманська авдиторії поза Ближнім Сходом мають власну телемережу: Аль Арабіа; телебачення Абу Дабі; та інші. Араби та мусульмани не довіряють західним медіа – так само, як турецькі студенти та викладачі, які нещодавно спалили телевізор на знак протесту проти “одностороннього” висвітлення війни каналом CNN.”  Автор цитує Набіля Ель Шаріфа, редактора йорданської газети  “Ad-Dustour”: “Ми бачили першу війну у Перській затоці очима Пітера Арнета (військового кореспондента CNN), а тепер ми дивимось на війну очима арабів. Цілі і тактика, яку вибрали арабські медіа  уникати  виклику антиамериканських почуттів. Але ця стратегія не привела до дружнього викладу подій і теплого прийому у глядачів  на арабському і мусульманському телебаченні. Як і американське телебачення, арабські медіа показують брифінґи, кадри Джорджа Буша і Тоні Блера і навіть інтерв’ю із загонами коаліції ( Аль-Джазіра має свого репортера, задіяного в американську армію). Але вони також показують обвуглені тіла , що лежать біля розпотрошених автомобілів,  мертвих союзницьких солдатів і перебинтованих іракських дітей. Жалобні похорони і лікарні, переповнені пацієнтами, які стікають кров’ю. 
Якщо на американському телебаченні війна – це розкішний феєрверк і парад танків у супроводі прес-конференцій, то на телебаченні Аль-Джазіри , війна це пекло. Арабське  телебачення також маніпулює глядачами, що дається взнаки у скептицизмі щодо союзницьких вимог, величезній кількості сліз і інтерв’ю з людьми, які піддають сумніву американські мотиви. “Арабські коментатори не наважуються визнати поразку Іраку” говорить Муса Кейлоні, редактор йорданської газети “Al-Urdon”. Проте маніпулювання помітне і в західних медіа, з їх бравадою і впевненістю  головнокомандувачів, які коментують кожен свій крок, плюс колихання американського прапора на задньому фоні.
На загал, виглядає, що новини на арабських каналах пропонують глядачам повніший і всебічний погляд на війну, ніж американські медіа. Вони мають кращий доступ до Багдада, кращі позиції для зйомок повітряних атак та іракських міст. Американське телебачення має тенденцію показувати жертви серед мирного населення в контексті надання їм медичної допомоги союзниками. Для прикладу взято репортаж Пітера Дженінгса з каналу ABC у формі дорожніх нотаток, де показано здорових іракських дітей, які гуляють узбіччями доріг. “Вас ніколи не цікавило, що думають діти?” говорить він єлейним голосом. На арабському телебаченні  таке нікого не цікавить. “Арабські медіа знають, які графічні образи показувати, щоб їх глядачі сприймали підсвідомо,  зазначає Іссан Муса, професор медіа навчання в Ярмоукському Університеті в Йорданії. Араби мають багато причин довіряти цим каналам. Вони канали мають точнішу і свіжішу інформацію.
Свого часу американські канали  та ВВС показували повстання мусульманів проти іракських загонів в Басрі, репортажі повітряних атак союзницьких сил. А Аль-Джазіра, яка має свого кореспондента, транслює тихі вулиці і групи людей, які викрикують просаддамські лозунги.  Протягом чотирьох  днів після того, як на американському телебаченні повідомили, що союзники зайняли порт Ум Куаср, Аль-Джазіра коректно передавала, що там ще йдуть бої.
Через канали супутникового зв’язку трансляції війни дивиться велика кількість людей в ресторанах і кафе, де власне й формуються масові настрої.  На двох 36-сантиметрових телевізорах в одному з ресторанів Ер-Ріяда Аль-Джазіра передавала репортаж з Багдадського базару, у який влучила ракета. Показано скалічених і мертвих іракців. Потім камера фокусується на хлопчикові з пораненою головою, з якої йде кров. Навіть офіціанти зупинилися, тримаючи у руках гарячу тарілку з тушеним ягням: “За цю кров потрібно відімстити”,  гнівно сказав таксист Ата Алі. Інший чоловік сказав, що він деколи дивиться СNN: “це дуже нудно, таке враження, що вони ніколи не спілкуються з реальними людьми, тільки з експертами. Арабські канали показують реальних людей і те, як війна вплинула на них”. Вони насміхались з американців, які нервували в умовах пустелі і принижували Білий Дім.
Щоправда, в західних і арабських медіа одна мета  задовольнити людський інтерес. Тільки це  інтереси  різних людей.

Comments are closed.