Намагаючись знайти визначення концепції постлюдини, Н. К. Хейлз, говорить: «По-перше, концепція надає постлюдині перевагу інформаційної моделі перед матеріальною реалізацією, і тому на втілення в матеріальному субстраті дивляться швидше як на прикрий випадок історії, аніж як на неминучість. По-друге, концепція постлюдини розглядає свідомість, а її в західній традиції вважали основою людської ідентичності ще задовго до того, як Декарт визначив себе як мислячий розум, як епіфеномен, як еволюційний вибрик, що намагається видавати себе за картину в цілому, хоча насправді є лише його маленьким епізодом. По-третє, концепція постлюдини вбачає в тілі первісний протез, що ним ми всі навчилися користуватися, і продовження або заміна тіла іншими протезами стає продовженням процесу, який розпочинається до нашого народження. По-четверте, і це найголовніше, у цей та інший способи концепція постлюдини конфігурує людську істоту так, аби вона могла цілковито поєднуватися та відтворюватися розумними машинами» [15, 22]. Дослідниця підводить підсумок: «У постлюдському немає істотних відмінностей або абсолютного розмежування між тілесним існуванням і комп’ютерним моделюванням, кібернетичним механізмом і біологічним організмом, телеологією роботів і людськими цілями» [15, 22]. Прикметно, що індивідуальна воля в постлюдині девальвується, її вже не можна відрізнити від волі чужої, оскільки «постгуманістичний суб’єкт – це амальгама, зібрання різнорідних компонентів, матеріально-інформаційна цілісність, чиї межі зазнають безперервної будови й перебудови» [15, 23]. І ще: концепція пост людського, незважаючи на особливе ставлення до інформації, зовсім не вимагає того, щоби людина-суб’єкт була кіборгом у буквальному сенсі, тобто кожна звичайна людина може вважатися у наш час постлюдиною, якщо її психічна діяльність (насамперед, пізнавальна) тісно переплетена з діяльністю машинного розуму.

Н. К. Хейлз говорить, що, хоча для більшості людей на планеті «віртуальність не є навіть хмаринкою на горизонті їхнього повсякденного світу», все ж таки було би помилкою недооцінювати її значення, оскільки вплив віртуальності на людство не пропорційний кількості осіб, що вже занурилися в неї (до речі, сьогодні прогнозують, що до 2012 року інтернетом користуватиметься 30% населення Землі [3, 121]). При цьому вона підкреслює: «Немає чогось випадкового в тому, що стан віртуальності більш поширений і розвинений там, де найбільше сконцентровані центри влади. Так, наприклад, теоретики Пентагону дивляться на неї як на театр, де розігруватимуться майбутні війни» [15, 43]. Віртуальні світи в наші дні лише набирають популярності, її пік ще навіть не настав, і не тільки війни розгортатимуться в їх межах: таке враження, що туди перетікають практично всі види діяльності людини, а з ними – саме її життя! Варто лише зазирнути на secondlife.com або lively.com, щоб переконатися в цьому (зверніть увагу на назви цих онлайнових сервісів).

Вдосконалення відповідних технологій відбувається повним ходом (взагалі все, що торкається інтернету і веб-мережі розвивається карколомними темпами, всі обставини сприяють цьому). Скоро інтегрування багатьох елементів тексту, графіки, аудіо- і відео-матеріалів в одну веб-сторінку і їх відображення буде набагато легшим з поширенням Мови синхронізованої інтеграції мультимедіа (Synchronized Multimedia Integration Language – SMIL, smile – посмішка). «Ця «посмішка» зробить простим органічне поєднання різних видів інформації – навіть для тих, хто має незначний досвід такої роботи» [1, 142]. Т. Бернерс-Лі (дав визначення наступного етапу розвитку інтернету, назвавши його Giant Global Graph (GGG, Гігантський глобальний граф). GGG слід відокремити від двох нижчих рівнів – Net (мережі) і Web (павутини), адже мережа зв’язує комп’ютери, а павутина – документи, граф пов’язуватиме людей з іншими людьми (!), надаючи їм сервіси вищої якості завдяки семантичним технологіям. Граф має реалізувати новий рівень абстракції в інтернеті [12]. З часом комп’ютери легше запускатимуться, швидше за все, наступні покоління людей їх не вимикатимуть взагалі. В процесі розробки знаходиться мова моделювання віртуальної реальності (Virtual Reality Modeling Language – VRML) [1, 141].

Схоже, що інтернет тішить творчі амбіції людини, надаючи широкі можливості для творення будь-яких форм, нехай і таких, що існують умовно – лише на екрані комп’ютера. Але не тільки творчі. Б. Потятиник вважає, що непомірне розростання семіотичних структур, яке ми спостерігаємо в сучасному світі, спрямоване на реалізацію архетипного ідеалу всевідання і всюдисущості, хоча сама ця мрія є принципово нездійсненною, до неї можна тільки вічно наближатися [9, 213]. Людина завжди хотіла бути в усьому схожою на Бога – Творця, в тому числі, їй завжди хотілось все знати, все охопити своїм розумом, мати змогу опинитися, тобто бути присутньою свідомістю, де завгодно, у будь-якій точці часу і простору миттєво, за власним бажанням. З появою інтернету і Всесвітньої веб-мережі подібні бажання більше не здаються фантастичними, навпаки, вони виглядають близькими до реалізації. Прикметно, що все це тісно пов’язано з перетворенням медіа-сфери в єдину систему, можливо, йдеться про формування єдиної універсальної інформаційної системи.

Відомий американський соціолог і футуролог Е. Тоффлер говорячи про глобальні комунікаційні мережі як засоби масової інформації «третьої хвилі», підкреслює, що вони «найтіснішим чином пов’язані й злиті один з одним», високий ступінь взаємопроникнення перетворює індивідуальні ЗМІ в єдину систему, що стає дедалі помітнішим. Разом із процесом глобалізації значення кожного окремого засобу масової інформації, каналу, публікації або технології зменшується. Одночасно ЗМІ як ціле набувають надзвичайно великої влади, «яка пронизує всю нашу планету» [13, 425-426]. Ця нова глобальна система мас-медіа значною мірою слугує знаряддям революційних змін у сучасному суспільстві, впливаючи практично на всі аспекти життя людини [13, 418].

Е. Тоффлер неодноразово підкреслює, що інформаційна сфера визначає все інше в нашому житті, якщо не все взагалі, принаймні новітні явища в економіці також спричинені стремлінням до виникнення єдиного медіуму: «нова система створення матеріальних цінностей цілковито залежить від миттєвого зв’язку і розповсюдження даних, ідей, символів и символізму. Це, як ми зрозуміємо, економіка суперсимволів у прямому значенні слова», – наголошує він [13, 44-45]. «Капітал і гроші, все більшою мірою відокремлюючись від матеріального втілення, змінюються протягом всієї історії людстві, переходячи від стадії повністю матеріальних до символічних і доходячи сьогодні до «сумерсимволічної» форми. Наше багатство – це багатство символів. І, як це не дивно, влада теж базується на символах» [13, 96]. Чим це обернеться у майбутньому, поки що невідомо: «Так само як люди, які жили, скажімо, на початку XVIII ст., не могли собі уявити політичних змін, які були б викликані розповсюдженням фабричного виробництва, так і сьогодні майже неможливо уявити (хіба що в спекуляціях у стилі наукової фантастики), що трапиться з політикою під впливом нових ЗМІ, які виникають на наших очах» [13, 442].

Е. Тоффлер виділяє шість принципів нової системи ЗМІ, це інтерактивність, мобільність, обіг, можливість взаємозв’язку, повсюдність і глобалізація [13, 447].

Інтернет виконує особливу функцію, це не викликає ніяких сумнівів. «У доісторичні часи людська мова у поєднанні з жестами і мімікою була першим і єдиним на той час медіумом. Розвиток культури і цивілізації призвів до виникнення писаного й друкованого слова, радіо, телебачення, тобто все нових і нових різновидів медіумів. Проте сучасні інтеграційні тенденції – все в одному – знову провадять світ якщо не до єдиного медіуму, то принаймні до зменшення їхньої кількості. Причому зменшення через об’єднання. Прообразом такого інтегрованого медіуму є інтернет, на сайтах якого можна водночас отримувати текстову, аудіо- та відеоінформації, будь-якої миті довідатись про те найважливіше, що коїться у світі» [9, 184]. Завдяки інтернету буквально кожна людина отримує шанс бути почутою в будь-якому куточку Земної кулі: «У другій половині ХХ століття локальні інформаційні системи злилися, сформувавши єдину планетарну мережу – інформаційну сферу (ноосферу). Ми розуміємо її як цілісну динамічну систему, спроможну чутливо реагувати на будь-які інформаційні збурення. Завдяки сучасним електронним ЗМІ вона стала гіперчутливою навіть до думки окремої людини. За сприятливих обставин ця думка може миттєво набути без перебільшення глобального резонансу» [9, 206].

В таких умовах актуалізується питання природи інформації, а воно дуже складне. Закономірності існування інформаційних потоків залишаються загадковими на сьогодні, вчені тільки підбираються до їх розкриття. Інтернет при цьому слугує своєрідним полігоном, на якому зручно спостерігати інформаційні явища. «Як виявляється, деякі дослідження загального трафіку Мережі, проведені компанією Digital Equipment, дають картину, дуже схожу на закон 1/n: Мережа демонструє фрактальні властивості – незважаючи на те, що кожен окремо ми не здатні їх бачити, і не зважаючи на відсутність жодної ієрархічної структури, яка підтримує такий розподіл, – пише Т. Бернерс-Лі. – Це цікаво, хоча й не становить відповіді на поставлене запитання, оскільки вказує на наявність якоїсь великомасштабної динаміки, що приводить до таких результатів. Захопливий результат отримав співробітник Корнельського університету Йон Клейнберг, який виявив, що якщо Мережу аналізувати як квантово-механічну систему, то стабільні енергетичні стани у ній відповідають питанням, які обговорюються. Мережа починає розвивати свою власну великомасштабну структуру.» [1, 172].

Отож хоча б частково прояснити ситуацію в медіа-сфері допомогли би спільні зусилля представників як гуманітарних, так і природничих наук. На нашу думку, сьогодні категорично стверджувати, що природа інформації не є фізичною, не можна; не доведено й протилежного твердження, яке дедалі частіше висувається у зв’язку з неможливістю знайти «першоцеглинку» матерії, – лунають думки про те, що природа фізичного інформаційна. Якби дане питання було з’ясоване, розбиратися було би набагато легше…

Література:
1. Бернерс-Лі, Тім. Заснування Павутини: З чого починалася і до чого прийде Всесвітня мережа / Т. Бернерс-Лі, М. Фічетті; Пер. з англ. А. Іщенка. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 207 с.
2. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція. / Пер. з франц. – К.: Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2004. – 230 с.
3. Ділі, Дж. Основи семіотики / Пер. з англ. – Львів: Арсенал, 2000. – 232 с.
4. До 2012 року інтернетом користуватиметься 30% населення планети // електронна версія журналу «.іnternetua», 01.09.2008 // http://news.internetua.com/
5. Кириллова Н.Б. Медиасреда российской модернизации. – М.: Академический Проект, 2005. – 400 с.
6. Лебон, Гюстав. Психология народов и масс. – М.: Издательство «Макет», 1995 г. – 320 с.
7. Лотман Ю.М. Семиосфера. – С.-Петербург: «Искусство-СПБ», 2004 – 704 с.
8. Мак-Люэн, М. Галактика Гутенберга: Сотворение человека печатной культуры / Пер. с англ. – К.: Ника-Центр, 2004. – 432 с.
9. Потятиник Б.В. Медіа: ключі до розуміння. Серія: Медіа критика. – Львів: ПАІС, 2004. – 312 с.
10. Почепцов Г. Г. Информационные войны. М.: «Рефл-бук», К.: «Ваклер» – 2000. 576 с.
11. Рашкофф Д. Медиавирус. Как поп-культура тайно воздействует на наше сознание. / Пер. с англ. – М.: Ультра.Культура, 2003. – 368 с.
12. Создатель “Всемирной паутины” предложил концепцию GGG // портал CNews, 28.11.2007 // http://www.rnd.cnews.ru/
13. Тоффлер Е. Третя хвиля / Пер. с англ. – К.: Всесвіт, 2000. – 453 с.
14. Фуко, Мішель. Археологія знання / Пер. з фр. В. Шовкун. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2003. – 326 с.
15. Хейлз К.Н. Як ми стали постлюдством: Віртуальні тіла в кібернетиці, літературі та інформатиці / Пер. з англ.. – К.: Ніка-Центр, 2002. – 430 с.

Comments are closed.