Філософами минулого століття було висловлено чимало пророчих думок, які доводиться згадувати, аналізуючи актуальні процеси у медіа-сфері. Хоча лейтмотивом їх роздумів нерідко виступала тривога з приводу занепаду культури вдумливого читання, поваги до освіти, інтелектуальних звершень, знаходимо також і сподівання на те, що журналістика здатна врятувати ситуацію, забезпечивши свіже, одухотворене небайдужістю Слово. Підставою для оптимізму послугувала іманентна прив’язка журналістських повідомлень до поточних подій, які не можуть не цікавити суспільство при будь-якому способі життя.

Так німецький екзистенціаліст К. Ясперс у книзі «Духовна ситуація часу» (1931) вказував, що повідомлення ЗМІ становлять «безпосередню активну участь у справжній дійсності», при цьому журналіст стає «співучасником моменту, знаходячи те, що має бути сказано тепер» [1, с. 170].

Мислитель не ідеалізував журналістику, чудово усвідомлюючи, перед якими викликами вона опинилась. Він попереджав, що «вища можливість» журналіста «може перетворитись на крах». «Криз преси, щоправда, не існує, – писав К. Ясперс. – Її царство гарантовано. Боротьба в цьому царстві йде не за збереження панування, не проти якогось противника <…>. Дійсно страшно в ситуації часу те, що можлива відповідальність і духовна творчість у журналістиці ставляться під питання через їх залежність від потреб мас і політико-економічних сил. <…>. Для того, щоб знайти збут, преса повинна враховувати інстинкти мільйонів; сенсація, вульгарність, доступна розуму більшості, відмова від усіх вимог до читача ведуть до зростання тривіальності і грубості» [1, с. 170-171].

У своїй роботі К. Ясперс постійно вказує на масовість як чинник, що згубно діє на духовну та когнітивно-інтелектуальну діяльність людини, негативно позначаючись на кожній дотичній галузі (мистецтво, наука, освіта тощо), і з ним складно не погодитись. Цікаво, що у першій половині ХХ ст., коли не тільки не існувало Інтернету з його фраґментованим гіпертекстом, не існувало навіть телебачення, яке принесло славнозвісне кліпове сприйняття, майбутня епоха глобальних комунікацій вже торувала собі шлях тим, що інформаційні потоки ставали дедалі більш масовими, а відтак – розбитими на легші для поглинання частини («есе стало найбільш відповідною літературною формою, газета витіснила книгу» [1, с. 159-160]), порівняно більш уніфікованими та примітивними.

Тепер звернімось до сьогодення. Ясно, що Інтернет довів масовість у медіа до крайнього вияву, навіть незважаючи на певні тенденції до демасифікації. За логікою К. Ясперса, духовний аристократизм, який колись супроводжував діяльність зі створення і поширення текстів, мав би остаточно зійти нанівець? Не смійтесь, але схоже, дійсно до цього і йдемо. У Мережі та різних месенджерах ми вже, в якомусь розумінні, повернулись до рівня первісної людини, яка шкрябала щось там на стіні печери, не замислюючись ні над стилем чи грамотністю, ні над красою повідомлення, ні над його наслідками (паперові листи писали зовсім не так, пригадайте). Мова в Інтернеті гіршає (про це є чимало досліджень), текст відступає перед картинками, графікою, значками.

А чи витримала випробування журналістика? Поки що витримує. Та останнім часом в інтернет-журналістиці з’явилось одне дуже дивне явище, яке далі просто неможливо не помічати. Це явище – примітивізація новин.

3 жовтня 2016 р. інтернет-видання «Сайт міста Маріуполя» (0629.com.ua) передавав новину під назвою «У Маріуполі жінки падали з дерев». Хотілося б процитувати її повністю і без перекладу, щоб зберегти всю «чарівність» цього дивовижного твору:

«Вчера, 2 октября, в Мариуполе с деревьев падали женщины.

Об этом 0629 сообщили медики.

Утром с дерева упала 34-летняя женщина, которая собирала орехи. В результате падения мариупольчанка получила ушиб поясницы. “Скорая” доставила пострадавшую в БСМП.

Днем в садовом товариществе “Строитель” с дерева упала 65-летняя женщина, которая собирала груши.

В результате падения пенсионерка сломала бедро. Женщина была госпитализирована в травматологию горбольницы № 4.

Напомним, неделей ранее с деревьев падали мужчины. С 24 по 25 сентября с высоты упали 4 представителя сильного пола. Медики отмечают, что конец сентября – начало октября – это сезон для падений с деревьев. Чаще всего в это время жители падают с орехов».

Якщо вам здалося, що це повідомлення з рубрики «Чорний гумор», то ви помиляєтесь – воно опубліковано разом зі звичайними новинами.

Інший приклад – публікація «У Запоріжжі територією лікарні бігає зграя собак» (IPNEWS, 12.09.2016 р.):

«В Запорожье в Шевченковском районе на территории 8-й горбольницы бегает стая собак, которые уже успели укусить несколько молодых девушек и беременную женщину.

Об этом сообщает подписчица одного из пабликов».

А що далі? Далі – нічого, тільки скріншот із «пабліка» з майже тим самим текстом.

А ось «перл» від Gazeta.zp.ua, опублікований 30.08.2016 р.:

«По Мелитополю в трусах.

Мужчина в нижнем белье прогуливался возле кинотеатра “Украина” вчера днем. Фото практически голого горожанина было опубликовано в паблике “Типичный Мелитополь”.

Что побудило мужчину расхаживать в многолюдном месте босиком и в одних трусах, достоверно неизвестно».

Напевно, спека спонукала. У серпні в Запорізькій області спекотно не на жарт. І думати важко, не те що ходити у вбранні.

Нехай не ображаються працівники інтернет-видань, які все це готували. Як іще боротися з подібними речами, якщо не називати приклади? На журфаках вчать здобувати новини, правильно оцінювати інформаційні приводи, адекватно будувати повідомлення, досягати виваженості, достатньої аргументованості. Чи є необхідність в деталях аналізувати всі недоліки вказаних повідомлень? Мабуть, ні. Натомість простежимо, які фактори безпосередньо викликають примітивізацію новин (хто ще не повірив у масштаби проблеми, подивіться на Youtube гумористичний канал від Громадського ТБ Запоріжжя «Новини з пальця»).

Якщо уважно окинути оком увесь новинний дискурс вітчизняної журналістики в Інтернеті, стає помітно, що «хворіють» на це явище здебільшого регіональні ЗМІ та деякі центральні, які ніколи і не відзначались особливо високою професійністю. Як кажуть, де тонко, там і рветься. Дослідження потоку новин на цих сайтах за різні роки показує, що раніше вони займались переважно передруками. Вже згаданий запорізький сайт IPNEWS ще чотири роки тому в основному передруковував чужі, але професійно написані, матеріали, які брались на сайтах інших інтернет-видань (у джерелах часто фігурувало видання lenta.ru – приблизно у 25 % новин за 2012 р.). Сьогодні він теж багато копіює, але прямо із соцмереж. Результат ми бачимо.

Журналістика не лише зазнала глибокої трансформації завдяки зростанню впливу її громадянського різновиду, вона стає заручницею схильності аудиторії до самоінформування. Супермасової аудиторії, яка звикає користуватись глобальними інформаційними потоками, сформованими значною мірою нею ж, із усіма відповідними наслідками (бідний К. Ясперс перекидається в домовині).

Галузь освіти страждає так само, як і галузь мас-медіа, з тих же причин: дорослі журналісти-практики вже зрозуміли важливість самоосвіти, студенти журфаків більше довіряють не тому, що їм розповідають на парах, а знанням, одержаним на сторонніх тренінгах. Безліч оголошень щодня обіцяє за кілька занять зробити будь-кого асом у справі підготовки якісних повідомлень для Інтернету. Слова «талант», «духовність» вже не звучать взагалі, натомість на верхівку майстерності підняли уміння користуватись сучасними інтернет-технологіями, визначати кількість знаків у тизері, обирати вдалі теги тощо. Природно, хтось вважає, що моніторити соцмережі та вихоплювати з них по два слова – вищий пілотаж журналістики! Очевидно, треба більш настійливо звертати увагу учасників таких тренінгів на те, що до того, як хапатись за інструменти журналістики даних, створення інтерактивної інфографіки, таймлайнів та інших чудес, варто знайти гідну для висвітлення тему, а для цього бажано не втрачати відчуття реальності, хоча б трохи відволікатись від моніторів.

Студентів заохочують до участі в подібних тренінгах, самі викладачі вважають за честь, коли їх запрошують тренерами. Взагалі в освіті (завдяки Інтернету ж) стає популярним принцип «навчи мене, а я тебе», який поки що виявляє себе цілком невинно, а в майбутньому може призвести до серйозних зрушень, які не всім припадуть до вподоби (про це багато пишуть і вже виникли цілі віртуальні інститути). Те, що викладачів сьогодні активно закликають опановувати дистанційні форми занять, – лише окремий штрих до картини, колись це призведе до дефіциту нормального спілкування учитель-учень, принаймні, в офіційних рамках. Що буде з професійною підготовкою? Поживемо – побачимо.

Але вернімося до журналістики і медіа. Як побороти примітивізацію? Чи можливі після таких спадів підйоми і як їх досягти, не забороняючи Інтернет?

Мабуть, через війну спадає на думку аналогія з радянською пресою 1920-х рр. Не знаю, наскільки доречно говорити тут про це, але порівняно з дореволюційними газетами більшовицькі видання неприємно вражали спрощеним, різким стилем, грубою мовою (у цьому легко пересвідчитись, відвідавши архів, який є у кожному місті). Це була очевидна деградація, але ж у наступні десятиліття пресі вдалось вирости навіть до таких зразків журналізму, які ми тепер згадуємо з ностальгією (адже загублено вміння створювати нормальні фейлетони, майстерні репортажі тощо). Тоді примітивізації сприяли політичні фактори, тепер ми говоримо про технічні, але ж в історії насправді немає нічого випадкового і все взаємопов’язано. Врешті решт стан інформаційного протиборства в наші дні відіграє свою роль, оскільки до справи інформування приєднується багато випадкових людей.

Не берусь сформулювати висновки. Таке відчуття, що нині повинні прийти нові філософи, щоб написати нові книги і роз’яснити нам, як ставитись до того, що світ навколо стає зовсім-зовсім іншим…

Література

1. Ясперс К. Духовная ситуация времени / Карл Ясперс ; пер. с нем. М. И. Левиной. – Москва : АСТ, 2013. – 285, [3] с. – (Новая философия).

Відгуки (1)

Анонім,