У той час як відеоігри десятиліттями борються за право називатися мистецтвом на рівні художнього кіно та літератури, сучасні медіасистеми дедалі більше гейміфікуються, запозичаючи в ігрової індустрії новітні форми інтерактивного наративу. Новинні ігри в журналістиці стали логічним продовженням процесу ігрофікації інтернет-простору, а в науці (Game studies) їх пропонують розглядати як новий жанр журналістики.

Термін «news games» («новинні ігри» або «ігри-новини») почали використовувати на поч. ХХІ ст. на позначення цифрових ігор (зазвичай у flash-форматі) в журналістському контексті на соціально політичну тематику. Це ігри, які окрім елементу розважальності, дозволяють гравцям сформувати власну думку не на підставі прочитаного тексту чи перегляду сюжету, а внаслідок своїх дій в ігровому процесі.

Серед дослідників, що вивчають news games, прийнято відокремлювати власне новинні ігри від гейміфікації загалом, яка є набагато ширшим поняттям, що включає такі ігрові форми, як кросворди, тести, вікторини, інтерактивна інфографіка тощо.

Хрестоматійний зразок news game –  «September  12» («12 вересня»). Гра вийшла у 2003 році (через шість місяців після вторгнення коаліції на чолі з США в Ірак) і була присвячена темі боротьби з тероризмом. Завдання гравця – завдавати ракетних ударів по терористах у густонаселеному місті, але так, щоб не постраждали мирні мешканці. Спершу ігровий процес виглядає просто, але дуже швидко ускладнюється: поцілити у терориста, не уразивши мирного мешканця, стає дедалі важче. Перехожі зупиняються біля тіл загиблих, падають на коліна, плачуть… А на екрані виникає напис «Народився новий терорист». Виграти у цю гру неможливо – що, вочевидь, і було основним меседжем її авторів: мовляв, неможливо перемогти тероризм за допомогою бомб та ракет.

Скрін із гри «September  12»

Гонзало Фраска, головний розробник гри, разом із командою однодумців із студій Newsgaming.com і Persuasive Games розглядає ігри не просто як розвагу, а як платформу для аналізу, дискусій та коментарів важливих світових новин та явищ.

Отже метою новинної гри такого формату, як «12 вересня» є осмислення закладеного в неї контексту – реальної події чи явища, яку відображає гра. Відповідно news game у журналістській практиці може виконувати такі функції:

• Привернути увагу, зацікавити. Незважаючи на двадцятилітню історію, новинні ігри залишаються екзотикою у традиційній інтернет-журналістиці, тому привертають увагу як незвичний формат подачі новин.
• Занурити в атмосферу події. Користувачу пропонують замість текстового або аудіовізуального матеріалу немов віртуальну участь у реконструйованій події.
• Спрощено розкрити складні або суперечливі теми. Водночас, це спрощення завдяки інтерактивній формі залишає простір для множинності інтерпретацій користувачем відображуваної події чи явища.
• Допомогти подивитися на явище під новим кутом зору, а отже – сприяти критичному мисленню і, можливо, – етичним міркуванням, не пропонуючи готових висновків, а надаючи можливість дійти до них самостійно.

У Росії в 2009р. швидко набула популярності гра «Охота на аргали», створена на основі реальної події того ж року: в горах Алтаю розбився вертоліт із 11 чиновниками федерального та регіонального рівня (семеро з яких загинули). Як з’ясувалося в ході розслідування, посадовці, зловживаючи алкоголем, розважалися полюванням з вертольота на занесених у Червону книгу гірських баранів архарів (аргалі). Автори гри відтворили обставини катастрофи в комп’ютерній графіці: гравцю належить керувати вертольотом, стріляючи по тваринах. Влучний постріл одразу можна «обмити»: одна з клавіш дозволяє викинути з борту порожню пляшку. Як і в багатьох схожих іграх, виграти тут неможливо: яким би вправним не був гравець, рано чи пізно вертоліт розіб’ється. У Росії гра зазнала критики через те, що трагічну подію, в якій загинули люди, було використано в розважальній формі.

Скрін із гри «Охота на аргали»

Регулярно розміщує новинні ігри російський ресурс «Медуза». Однією з найгостріших у 2015 стала гра «Дорога к храму», яку автори позиціонували як «реакція громадськості на втручання Російської православної церкви в суспільне життя». Гравцеві треба клікати на священиків, які виходять із храму і прямують до нецерковних структур: театру, кіно, концерту, школи, музею. Після цього вони «пригадують» дорогу до храму й повертаються.

В українському інтернет-просторі також є чимало прикладів новинних ігор.

Так, у 2012 році на тлі парламентських скандалів через голосування картками відсутніх депутатів (так званих «тушок») портал ЛІГА.net випустив іронічну гру «Тушколов». Тут завдання гравця полягало в тому, щоб буквально ловити за руку депутата, який голосує чужими картками, і не допустити прийняття абсурдного законопроекту.

Львівське видання Lviv.com створило низку ігор на злободенну для міста тематику, зокрема «Не пусти бабульку в маршрутку». Гравець у ролі водія львівської маршрутки має запускати до автобуса пасажирів, які оплачують проїзд, але вчасно зачиняти двері перед «пільговиками». Завдання гри – у такий цинічний спосіб заробити за певний час якомога більше грошей.

Скрін із гри «Не пусти бабульку»

Отже новинні ігри дозволяють у інтерактивній формі висвітлити певну тему, пояснити взаємозв’язки між різними явищами доступною для будь-кого ігровою мовою.

Жанри новинних ігор

Один із найвідоміших теоретиків новинних ігор Ян Богост у книзі «Newsgames: journalism at play» розділяє новинні ігри за жанрами і пропонує таку класифікацію:

ігри-авторські колонки (editorial games), – в яких подається авторська позиція щодо певних подій чи явищ – інтерактивний аналог традиційних газетних авторських колонок. Прикладом ігор цієї категорії є згадувана «September 12»;

ігри-таблоїди  (tabloid  games) – ті, що імітують контент «жовтої преси»: скандали, інтриги, світське життя тощо. Наприклад,  «Mel Gibson Drunk Driving»  – гра, що глузує з витівок відомого голлівудського актора Мела Гібсона, як от керування авто у нетверезому стані, конфлікти з поліцією та антисемітські висловлювання. Гравець має керувати авто із карикатурним Мелом Гібсоном, підбирати пляшки з текілою та уникати зіткнень з поліцейськими та євреями;

репортажні  ігри (reportage  games) – використовують за основу структуру класичного журналістського репортажу і, по суті, є альтернативою великими текстам, пропонуючи користувачу не читати про актуальне явище, а відчути себе його віртуальним учасником. Наприклад, великої популярності набула гра журналу «The Wired» «Cutthroat Capitalism», у якій гравцеві пропонувалося відчути себе у ролі сомалійських піратів. По суті гра є економічним аналізом практики захоплення кораблів в Аденській затоці – її було створено у 2009р. як реакцію на низку захоплень суден сомалійськими піратами, але вона залишається актуальною і десять років потому;

Скрін із гри «Cutthroat Capitalism»

ігри-інфографіка (infographic  news games) – якщо традиційна інфографіка подає дані у статичних діаграмах та графіках, то гра-інфографіка пропонує користувачу знайти у цих даних приховані причинно-наслідкові зв’язки щодо певного явища. Яскравим прикладом таких ігор є «Budget Hero», де гравець має сформувати держбюджет США. Гру побудовано за схемою діяльності Бюджетного комітету Конгресу: гравцеві треба вибирати пріоритетні напрямки фінансування, вирішувати, які сфери потребують додаткових видатків, а на яких можна зекономити. «Чи можете ви збалансувати федеральний бюджет краще, ніж політик?» – кидає виклик користувачеві гра;

ігри-головоломки (puzzles games) –  на відміну від попередніх не розкривають проблему, а заохочують користувача перевірити свої знання, ерудицію. Зазвичай це анімовані форми традиційних газетних вікторин, конкурсів та кросвордів, присвячені історичним або актуальним подіям. Подекуди можна зустріти назву «новинні кросворди».  Багато таких головоломок на злободенну тематику пропонує у рубриці «ігри» російський ресурс «Медуза».

документальні ігри (documentary games) – журналістські розслідування чи спецрепортажі, створені на ігровій платформі з елементами інтерактивності. Зазвичай такі ігри не обмежуються ігровою графікою, а основним їхнім матеріалом є реальні фото і відео, зібрані журналістами. Це можуть бути реконструкції подій недалекого минулого або сучасних злободенних явищ. Яскравими прикладами цієї категорії ігор є продукція «Al-Jazeera», зокрема, присвячена темі біженців. Щоправда «Al-Jazeera» уникає слова «гра», називаючи свою продукцію «інтерактивною документалістикою».

Проблеми новинних ігор

Новинні ігри надають користувачу можливість віртуальної взаємодії з об’єктом уваги ЗМІ, що передбачає спрощене, але, за певних умов, навіть краще пояснення складних суспільно політичних взаємозв’язків, ніж це можуть запропонувати  традиційні журналістські тексти. Але зростання популярності новинних ігор криється не тільки у спрощеній подачі матеріалу та небажанні масової аудиторії читати великі тексти. Сучасний користувач дедалі більше хоче бути не спостерігачем, а учасником медійних процесів. Ігри ж за своєю природою є ідеальною платформою для створення ефекту особистої участі.

Вигода для видань, які розміщують ігри, очевидна. Цікава гра має властивість затягувати, а власники інтернет-ресурсів зацікавлені, щоби користувач якомога довше перебував на їхньому сайті.

Проте розвиток новинних ігор натикається на низку проблем, основні з яких можна узагальнити у трьох пунктах.

1. Це досить складно технічно

Для того щоб створити повноцінну новинну гру, редакції знадобиться не тільки журналіст, який збере матеріал і запропонує ідею, а ще мінімум три особи:

• гейм-розробник – створити концепцію гри;
• програміст – технічно реалізувати ігровий процес (геймплей);
• дизайнер комп’ютерної графіки – оформити візуальну складову гри.

Втім, створення навіть простенької браузерної гри потребує часу, ресурсів та зусиль, тому редакції просто не встигатимуть за актуальністю поточних подій. Тому ігри зазвичай присвячують не новинам, а явищам, медіатизованим через певну резонансну подію, тобто вибудовують контекст гри так, щоб вона якомога довше не втрачала актуальності.

Вочевидь, вирішення технічної проблеми залежить від того, наскільки популярним буде жанр news games у майбутньому. Якщо новинні ігри стануть масовим явищем, то цілком логічною буде поява платформ із готовими шаблонами для гейм-новин (за тим же принципом як нині існують інтернет-ресурси із шаблонами для інфографіки чи онлайн-тестів). Це значно спростить завдання редакції, адже журналіст зможе одноосібно створювати, принаймні, простенькі ігри.

Нині ж текстові новинні ігри із мінімумом графіки можна конструювати на основі тих же шаблонів для тестів, що не потребує спеціальних навичок та великих зусиль.

2. Це неетично. Особливо, коли йдеться про реальні трагічні події

Суперечки щодо етичності в новинних іграх точаться від їх появи. Якщо традиційні відеоігри використовують переважно вигадані сюжети (як художнє кіно та література), то журналістські ігри за своєю природою мають відповідати реальним фактам. І тут постає проблема: оскільки гра в уяві більшості людей є чимось кумедним і несерйозним, то сам факт гри про реальні трагічні події може сприйматися як глузування з трагедії.

Один із найгучніших етичних скандалів, пов’язаних з news games, стосувався редакції ВВС, яка в 2015 році представила репортажну гру (хоча, мабуть правильніше її назвати інтерактивною статтею) «Syrian Journey: Choose your own escape route» («Сирійські мандри: оберіть свій шлях евакуації»). Гравцю у ролі сирійського біженця (або біженки) пропонується вирішувати складні життєві дилеми заради порятунку. Будь-яке рішення гравця має свої наслідки: бути депортованим, потрапити в рабство, розлучитися із родиною, загинути. Ідея гри полягала в тому, щоб дати зрозуміти людям, з якими труднощами та ризиками стикаються біженці із зони сирійської війни. Проте шквал критики викликав сам формат «гри», чого б не сталося, якби на цю тему редакція розмістила традиційний журналістський матеріал.

Скрін із гри «Syrian Journey»

А от зовсім інший приклад. У листопаді 2017р. на тлі скандалів із новинами про сексуальні домагання голлівудського кінопродюсера Гарві Вайнштейна до підлеглих акторок, російське інтернет-видання Лента.ру розмістило гру-вікторину «Голливудский синдром: кого из актрис изнасиловали и сделали звездами». У грі треба відповісти на питання «Домагався чи ні?» щодо 14 жінок і одного чоловіка: при правильній чи неправильній відповіді гра видає довідку про те, мав чи не мав місце такий факт насправді. Багатьох користувачів обурила не сама тема про домагання і зґвалтування, а те, що «Лента.ру» зробила із неї виключно атракціон, розвагу у найгіршому стилі бульварних газет, яка не несе жодних соціальних сенсів, і до того ж дає підстави для судових позовів проти редакції.

Отже, претензії щодо етичності в новинних іграх мають стосуватися акцентів подачі історії, а не платформи, за допомогою якої її розкривають. Іншими словами, проблеми етичного характеру в новинних іграх слід розглядати за тими ж критеріями, що й в інших журналістських жанрах.

3. Це несерйозно, адже гра є розвагою

На жаль, значною мірою сама індустрія новинних ігор підживлює стереотип «гра – це несерйозно», адже переважна більшість популярних news games є виключно розважальною продукцією, позбавленою соціально важливого сенсу. Тобто проблема сучасних новинних ігор у їхній тривіальності. Незважаючи на спроби класифікації за критеріями журналістських жанрів, аудиторія звичайних відеоігор зазвичай сприймає їх за ігровою класифікацію: шутери (стрілялки), файтинги (двобої), бродилки, літалки, гонки тощо.

Вже академічним прикладом такої «псевдоновинної гри» є «Whack Osama!» («Вгати Усаму!»), яка з’явилася невдовзі після терактів 11 вересня 2001 року у США і на той час була досить популярною. Забавку побудовано за принципом традиційної гри «Убий крота», де гравець має вчасно і влучно бити молотком по кротах, що виглядають із нір, тільки тут замість крота – тодішній лідер Аль-Каїди Усама Бін Ладен (нині покійний). До таких ігор можна зарахувати і дуже популярні файтинги між відомими особами, переважно, політиками. В Україні ще у далекому 2004 році у виборчий період з’явилася гра «Ющенко проти Януковича», де гравець мав керувати одним із кандидатів у двобої на ринзі. Такого штибу ігри називати новинними некоректно, адже у них відсутній соціально важливий інформативний зміст.

Проте з’являється дедалі більше ігор, де треба продумувати стратегію перемоги, намагатися передбачити наслідки своїх дій і водночас дізнаватися багато нового про певне соціальне явище. Найбільший потенціал тут мають ігри, де гравцю відводиться роль політика, управлінця.

У цьому сенсі привертає увагу гра «Обираєш ти!», створена на ресурсі  uchoose.info.  Гравець у ролі персонажа-управлінця (на вибір: президента, прем’єр-міністра, депутата, голови ОТГ) має відповідати «ТАК» чи «НІ» на питання або пропозиції різних людей: журналістів, блогерів, політиків, власних радників тощо. Кожна відповідь впливає на показники успішності управлінця:  бюджет країни, її безпека, міжнародна репутація, законність рішень, власний рейтинг. Якщо хоча б один показник впаде до нуля – місію провалено. За постійне падіння чи зростання якогось із них передбачені позитивні чи негативні «досягнення». Наприклад, «Сміттєвий бак»: «Група недоброзичливців кинула вас до сміттєвого баку». Завдання гри – протриматися до кінця своєї каденції.

Скрін із гри «Обираєш ти!»

У першу ж хвилину гри стає зрозуміло, що стати ідеальним управлінцем і догодити всім неможливо, чимось неодмінно доведеться жертвувати, щоб втримати баланс. Хочете бути «добрим президентом», допомагати всім і підтримувати усі ініціативи на благо народу – дуже швидко ваш показник «Бюджету» досягне «0», а гра винесе вирок: «Дефолт! Під вашим мудрим керівництвом у державній скарбниці залишилися самі миші, а грошима можна хіба розпалювати каміни».

Скрін із гри «Обираєш ти!»

«Обираєш ти!» нечасто ставить дилеми з однозначно правильними чи неправильними відповідями. Зазвичай рішення тут мають свої плюси і мінуси. Наприклад, якщо підписати закон про націоналізацію всіх великих підприємств, гра відреагує таким результатом: «Ваш рейтинг зріс, тому що сотні заводів «забрали в олігархів та повернули народові». Проте видатки на компенсації та паніка на біржі з’їли наше економічне зростання за минуле десятиліття». Бюджет: -9, Рейтинг: +6. За деякий час гра нагадає про популістське рішення новими наслідками: «Два роки тому ви підписали закон про націоналізацію всіх великих підприємств. Довелося найняти нове керівництво заводів та дотувати їх із бюджету. Крім того, припинилася співпраця з МФВ». Міжнародна репутація: -2, Бюджет: -6.

Плюс цієї гри в реіграбельності, тому що питань у ній багато, і для кожного із 4-х персонажів-посадовців вони різні. У грі багато гумору, але на відміну від звичного формату більшості браузерних ігор, вона оперує актуальною інформацією, не обмежуючись лише розважальним елементом. Вона не тільки перевіряє знання користувача у сфері сучасних реформ, а розкриває складні взаємозв’язки українських політичних реалій.

***

Незважаючи на величезний потенціал, новинні ігри наразі займають невеличку нішу у журналістській продукції, хоча й демонструють певну тенденцію розвитку. Потенційні творчі можливості, які надає ігровий механізм інтерактивного наративу, через зазначені проблеми поки що не розкриті достатньою мірою, щоб конкурувати із традиційними форматами веб-журналістики.

Що стосується гейміфікації загалом (включно з іммерсивною журналістикою, VR- та 360-форматами), то в останнє десятиліття вже не викликає сумнівів, що цей процес триватиме,  набуваючи нових, можливо, несподіваних форм інтерактивного розкриття соціально важливих тем. Питання, наскільки суттєву частку у цьому процесі займатимуть новинні ігри, наразі залишається відкритим.

Павло Александров

Відгуки 2 коментарі

Анонім,

Анонім,