Засновниця «Телекритики» у Львові розповіла про принципи аналізу телевізійного продукту.

 Восени 2015 року команда сайту «Телекритика» в повному складі покинула видання, що входить до холдингу «1+1», та оголосила про запуск нового проекту. На початку грудня стала відомою назва майбутнього сайту, що стартує незабаром – «Детектор медіа». Наталія Лигачова, керівник і засновниця громадської організації «Телекритика», займається медіакритикою та боротьбою за дотримання стандартів журналістики понад півтора десятиліття. Вона була удостоєна премії «Вільна преса Східної Європи» імені Герда Буцеріуса, входить до Комісії з журналістської етики. Під час зустрічі у Школі журналістики Українського католицького університету у Львові Наталія Лигачова розповіла про засади та правила роботи медіакритика.

Критика – це публіцистика, хоча в ній є є елемент аналітики. Мета критика – переконати, вплинути на громадську думку. На мою думку, ідеальна критика пишеться тоді, коли не можеш мовчати. Найкраще в мене виходить писати критичні матеріали тоді, коли я читаю чийсь текст, і в мене виникає маса емоцій, думок, рефлексія на те, що зробили інші.

Треба прораховувати кожен свій аргумент і контраргумент, який виникне у відповідь. Для себе я обрала правило трьох колін: проводжу ланцюжок аргумент-контрагумент до трьох повторів і зупиняюсь. Тоді текст стає аргументованішим і має логічне закінчення.

Успішний медіакритичний текст повинен мати емоцію і позицію. Більше емоцій – більша увага до тексту: критика відрізняється від простого моніторингу, де не повинно бути автора. Описуючи щось, ви маєте загорітись цим. Чітка позиція автора дає читачеві зрозуміти, заради чого написаний текст і для чого він його читає. Важливо, щоб посил у тексті був один і досить однозначний переконливий. Якщо ви спробуєте вмістити в текст усі свої думки про об’єкт критики, це відверне увагу, заплутає читача.

Критикуємо не для того, щоб звинуватити чи висловити антипатію до особи чи її творчості. Мета критики – допомогти людині працювати краще, зрозуміти і виправити свої помилки. Це не завжди легко зробити, адже ми розуміємо, що журналісти порушують професійні стандарти не тому, що не знають, як робити правильно. Їх часто примушує до цього редакційна політика, редакторське втручання, залежність від власника. Якщо ми в цьому впевнені, можемо дозволити собі жорсткішу критику.

Нас часто ненавидять за нашу критику. Але треба пам’ятати, що критикувати означає впливати, а якщо ви не хочете впливати, вам не варто займатися критикою.

Я починала свою кар’єру медіакритика з аналізу теленовин. Коли пишеш про новини, треба звертатись на те, чи намагаються їхні творці маніпулювати думкою глядачем. Які акценти розставлені у висвітленні місцевих, регіональних та закордонних новин; на якому місці у випуску стоїть та чи інша інформація відповідно до її соціальної значущості. Чиї інтереси може відстоювати телеканал, хто робить висновки в матеріалі – незалежні експерти чи журналісти, тощо.

Що тісніше критик спілкується з журналістами, то важче йому писати все, що він думає. Йому не можна пом’якшувати свої висловлювання через дружні стосунки з авторами контенту чи через те, що він знає обставини їхньої роботи. Аналізувати слід із точки зору глядача. Адже літературного критика не цікавить, якої якості був олівець і папір у автора книги – він вивчає сам текст. Так і медіакритик пише про якість і соціальну значущість продукту. З іншого боку, знайомства в редакціях можуть зробити аргументацію у ваших текстах переконливішою завдяки інсайдерській інформації.

Ми не маємо перейматись наслідками опублікованого матеріалу. Коли ми про це думаємо, наш текст виходить не об’єктивним. Головне – донести читачеві правду. Якщо програма погана, треба писати про її недоліки, а не хвилюватись, що після вашої критики можуть когось звільнити.

Я проти бакалаврату з журналістики. Вважаю, що краще здобути спеціалізовану професію, попрацювати у певній сфері, побачити її зсередини, а потім починати писати журналістські матеріали. Найуспішніший шлях у журналістиці – бути експертом із певної теми. Журналістика складається з таланту й ремесла, і навчити ремесла можна за рік-два. 

Роксолана Мудрак, Школа журналістики УКУ

Comments are closed.