Підручники й посібники студенти часто вважають застиглими пам’ятниками, такими собі музеями консервативних та схоластичних (відірваних від реальності) знань, якими почасти нереалізовані професійно фахівці діляться з молодими «талантами» та «бездарностями». Мало кому справді цікаво відкрити підручник не лише на тій сторінці, де розміщено матеріал для наступного семінару, а прочитати повністю. І часто за лаконічно оформленою обкладинкою ховаються неоціненні практичні поради з майже покроковою рекомендацією, куди натискати і як все робити, без зайвих мудрувань. Та студентам хочеться «здати і забути», і мало хто дійсно вдумливо, не зазубрюючи, читає навчальну літературу. А даремно.

Перед нами – посібник, який за мінімалістично-градієнтним оформленням приховує саме такий мінімум теорії та максимум практичних і навіть десь спрощених порад для роботи майбутніх інтернет-журналістів.

Щоправда, теорія тут є, але подана вона швидше у вигляді хроніки – наприклад, розділ І: історія Мережі як «поля бою» інтернет-журналістики. Такий вигляд є зручнішим для сприйняття – навіть факти й дати не виглядають сухими, адже доповнені цікавими уточненнями, про які ніхто й не здогадався би. Кожне визначення і уточнення подається у конкретному контексті порівняння з реальними подіями.

Здавалось би: сферою дослідження є віртуальність як така, тобто лише роздрукувавши текст з Інтернету, ми можемо буквально «потримати його в руках». Але насправді саме Мережа інколи буває більш пов’язаною з реальністю. Посібник «Робота журналіста в інтернет-ЗМІ»  (Запоріжжя, 2012) можна порівняти із «стисненим диском», тобто максимум корисного матеріалу лаконічно подано і вдало ілюстровано згаданим вже фактажем.

Для читача стає зрозуміло, що всі ці довгі й незрозумілі на перший погляд слова, як-от «гіпертекстуальність», «мультимедійність» чи та ж сама «інтерактивність» мають простіше тлумачення, ніж це може видаватись своєрідним «нубам», висловлюючись геймерським жаргоном, тобто новачкам у сфері нових медій. Мультимедійність, наприклад, є потрібною для розмежування традиційних і новітніх ЗМІ: тут йдеться про те, що при створенні простого тексту для інтернет-видання, ми не обмежуємося текстом як таким: для кращого розуміння його слід доповнити візуалізацією. Інтернет дає можливість вбудовувати, вмонтовувати у текст відео- та фотоматеріали.

І гіпертекстуальність: замість того, щоб передруковувати цитати із суміжних за тематикою матеріалів цього ж сайту або іншого, використовують гіперпокликання – це слово відоме кожному студентові. Інтерактивність можна пов’язати з такою собі формою зв’язків з громадськістю – а можна розцінювати як живу дискусію в Мережі.

Авторка поціновує амбіції молодих людей, схиляючи їх до стартпрів: «Ви можете самі створити своє інтернет-видання».  В тексті подано чіткі рекомендації для – ні більше, ні менше – головного редактора власного проекту. У книзі вказано, яку платформу для свого проекту слід обирати та як зробити цей сайт справжнім інтернет-виданням. Справді, хто б не хотів мати свій власний успішний проект?

До позитивних рис книги можна віднести такі її особливості:
+ Невеликий обсяг – студентові не так страшно приступати до ознайомлення;
+ Синтез теорії і практики – те, чого так прагнуть студенти  (з акцентом на практиці, звісно);
+ Вдало подано те, що стане в пригоді головному редактору стартапу;
+ Складне пояснено простіше, ніж це буває в аналогічних посібниках для журналістів;
+ Актуальність та спонука до дії, своєрідне мотивування журналістів до пошуку себе в нових медіях;
+ Конвергентність, тобто своєрідна універсальна журналістика в дії;

Звісно ж, якщо є позитиви – мають бути й негативи.
– Знову ж таки, невеликий обсяг і фрагментарність подання інформації – але це все можна компенсувати, знаходячи в тому ж Інтернеті додаткові відомості, які цікавлять цільову аудиторію;
– Багато хто може розпочати читання посібника з третього великого і доволі деталізованого розділу, у якому йдеться передусім про ті знання, які необхідні для головного редактора стартапу. Таке рідко трапляється  в підручниках з цієї сфери. А якщо і є, то не так деталізовано.  Студенти, які починають книгу з кінця, мало що зрозуміють без ознайомлення з відповідними першими розділами. Але це проблема не авторки, а надто нетерплячих студентів.

Відгуки 4 коментарі

Анонім,

Анонім,

Анонім,

Анонім,