Про поліфункціонального фотографа, нові тренди у фоторепортажистиці та місце фотокореспондента у конвергентних ньюзрумах студентам факультету журналістики ЛНУ ім.І.Франка розповів львівський фотограф, співзасновник інформаційного фотоагентства LUFA Віталій Грабар.

На своїх тренінгах та лекціях Ви багато говорите про культуру фотографії, зокрема репортажної. Як з цим в українських ЗМІ?

Назагал говорити про таке доволі важко, адже подібні питання потребують детального вивчення. Однак коли ми з колегами заснували інформаційне фотоагентство LUFA, то однією з основних підвалин, на яких базується наша робота, стала пропаганда доброї фотографії, якісної фотожурналістики. Добрий фоторепортаж виглядає як розповідь, але це за умови, коли він і технічно, і композиційно правильний.

Зараз можливість зробити технічно добру фотографію в рази спростилась, це доступно і легко. І відрізнити добре фото від поганого на перший погляд просто: ну от є люди, очі відкриті, картинка добра… Але чи розповідає це зображення про подію – от в чому основне питання.

Ну і, звісно, не останнім є питання грошей, а в українських ЗМІ їх нема багато. Є, звісно, видання з певним бюджетом, але їх катастрофічно мало, решта медій виживають, як можуть. А фотожурналістика є якраз тим моментом, який серйозно залежить від коштів.

Однак повернемось до культури споживання фотографії (звучить трохи голосно, але нехай). Найперше, що потрібно – щоб у цій справі хоч трохи розбирались, тямили, що і до чого. Саме такі люди можуть критично оцінити роботу і сказати, добрий знімок чи поганий. Однак назагал в українській фотографії є багато професіоналів, які справді добре знімають. Вони не всі співпрацюють зі ЗМІ, бо це їм не так цікаво і, може, надто вузько. Адже коли працюєш в медіях, то ти стаєш ремісником (в доброму значенні цього слова) – ось ми всі разом, це наша команда, наша редакція, яка існує, щоб створювати продукт. І хоч є можливість десь проявити свою індивідуальність, однак працюємо так, щоб в роботі всі разом швидко все склали докупи і видали в газету чи на сайт. А кому в таких рамках завузько, то він займається репортажем для себе. Добре, що зараз є багато можливостей для публікації своїх робіт – соцмережі, блоги, окремі платформи.

Є багато цікавих і хороших фото, але зараз іде такий вал візуального продукту, що вони між тим всім якось губляться. Є і конкурси, які, звісно, не можна вважати якимось особливим показником, адже вони однозначно суб’єктивні. Але вони є одним із варіантів, який показує людям добрі знімки.

Помітила, що Ви робите основний акцент на розумінні фотографій. В такому разі, чи вважаєте, що ґрунтовна фотоосвіта повинна бути обов’язковою для студентів факультету журналістики?

Однозначно так. І навіть більше – хотілося б, щоб студенти отримували хорошу освіту по візуалізації, що включає в себе не тільки фото, а й відео, графіку і тому подібне. Адже якщо людина хоче розповідати своїй аудиторії новину певними засобами, то непогано було б в них орієнтуватись трошки краще. Однак зрозумійте мене правильно: я не агітую, щоб всі поголовно вивчали фотографію, комусь подобається в цьому розбиратись, комусь – ні, і це нормально. Але якщо людина планує працювати в медіях, то потрібно мати хоча б якесь уявлення про те, що вона робитиме. Не всім потрібно далеко заходити у вивченні фотографії, але робота має виконуватись на належному рівні.

Говорячи про роботу в медіях, ми пам’ятаємо, що зараз ідуть глобалізаційні процеси, і на місце традиційної редакції приходить конвергентний ньюзрум. Яке місце фотокореспондент займе в цій ніші?

Взагалі це добре, коли журналісти стають поліфункціональними. Це як в розмові – коли комусь щось розповідаєш, то жестикулюєш, передаєш емоції мімікою та інтонаціями. Так і в ЗМІ – чим більше всього використовується, тим краще можна передати подію.

Якщо брати суто фотокореспондента в такій редакції, то йому буде тіснувато. Але якщо у всьому світі йде криза фотожурналістики, то й Україна не виняток. Та це створює нові виклики, дає поштовх до розвитку – ті ж самі фотоесе зі звуком. Ми отримали нові можливості подавати картинку – всі оці платформи, які серйозно розширюють горизонти роботи. Раніше ж як: в газеті картинку зі звуком не надрукуєш, а зараз – будь ласка, видання для планшетів та смартфонів і показують, і звучать.

А оці всі зміни – це наступний крок еволюції фотокореспондентів, чи щось, що замінить їх, витіснить з медій?

Так, це однозначно розвиток, принаймні в новинах. Адже якщо ти хочеш займатись суто фотографією, то є багато спеціалізованих ресурсів для цього, і всім добре, і все в порядку. Якщо ж прагнеш далі працювати в ЗМІ – нікому ніхто не заважає спробувати сформулювати свої думки в тексті і додати до них відео.

А ще ж є блог! Там взагалі – що хочу, то й роблю. І це ідеальний варіант для тих, кому затісно працювати в медіях. Адже якщо комусь подобається працювати виключно в чорно-білій фотографії, чи в пейзажній, то і до цього можна зробити текст, поділитись своїми емоціями, думками, враженнями, спостереженнями. Не важливо, наскільки великою буде аудиторія, для якої це публікуватиметься – може бути 8 читачів, але які заходить щодня. От наприклад поїхав я на зйомку. Матеріал пише журналіст, я лише фотографую. Але під час роботи в голові виникають якісь асоціації, чи просто цікаві думки. Це наче такі-собі байки, які розказуєш комусь із колег. От для публікації таких моментів і потрібен блог – для викладення роздумів, які з’явились в процесі роботи. В іноземних видання посилання на такі блоги часто дають після статті чи основного матеріалу, для якого проводилась зйомка.

В такому разі цікавить ще такий момент: в мережевій журналістиці зараз модно робити лонгріди, чи конструювати таймлайни. Розкажіть про якісь нові тренди у фотографії, що прийшло, прийде і чи вже є нового в цій галузі?

Я не дуже слідкую за тим які нові тренди є зараз у фотографії, можливо тепер стали доступнішими чи просто популярними деякі “апаратні” можливості для фотографа – наприклад, аерофотозйомка, зйомка мультимедійних есе зі звуком, зйомка мобільними пристроями і наголошення саме на тому, що проект знятий на телефон. Є речі, до яких масове зацікавлення приходить такими собі хвилями, як до зйомки тайм-лепс. Найцікавіше, що спростилися методи оприлюднення своїх робіт. Якщо для вашої виставки немає вільного місця у графіку виставкової галереї – це давно не проблема. Є місце у фейсбуку, блоґах, спеціальних ресурсах.

От в самій репортажній фотографії багато чого змінилось. Спершу здавалось – ну що там знімати, той репортаж? Це ж просто! Потім виявилось, що ні. І цінність такої зйомки відчутно зросла – може і завдяки новим медійним ресурсам.

Говорячи про нові медійні ресурси, можете порекомендувати сайти чи платформи, які стануть в пригоді фотографам-початківцям, де наші студенти зможуть чогось навчитись?

Мені здається, що спершу потрібно познайомитись з класичною фотографією, подивитись, як люди пройшли творчий шлях, як вони розвивались. Так простіше, адже в тій чи іншій мірі перебираєш чужий досвід і сам швидше доходиш до певного рівня. Плюс суттєво розширився ряд технічних можливостей – наприклад, висока чутливість, яка раніше  була незвичною, зараз багато вирішує.

Хіба доступність якісної техніки не стає причиною погіршення якості робіт? Фотографувати може кожен, але не кожен знає, як це правильно робити…

А я думаю, що це навпаки добре – з цифровою камерою стало легше вчитись. Звісно, з’являється ілюзія, що все дуже просто, і тому, можливо, над сюжетом менше думають: всі стоять, всіх видно, у всіх очі відкриті, все чітко і фото супер!

Фото стало доступнішим, але це не значить, що якість погіршилась. Неякісний контент однозначно рано чи пізно відсіюється. Єдине, на що вплинула доступність техніки – це ціни. Робота фотографа як працівника стала оцінюватись вище, бо хороша робота вимагає хорошої техніки. Однак не варто забувати, що гарна техніка не означає якісної зйомки. Вміння фотографувати, бачення події необхідне для хорошого фахівця.

Майстер-клас Віталія Грабара на базі кафедри нових медійфакультету журналістики ЛНУ відбувся в рамках проекту «До універсального журналіста через університетську освіту» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.

Інтерв’ю провела Тетяна Павліченко

Comments are closed.