Прогноз

Виглядає, що дискусії стосовно зникнення так званих «старих» або ж традиційних медій втрачають актуальність. Принаймні на найближчі 5-10 років. Із середини 90-х рр. минулого століття періодично оприлюднювалися апокаліптичні для паперових газет і журналів передбачення. Мовляв, не сьогодні то завтра вже ніхто їх не потребуватиме. З того часу минуло понад 10 років, проте сукупний наклад щоденних газет в усьому світі не тільки не впав, але навіть трохи зріс. Інша справа, що це зростання відбувалося за рахунок Індії, Китаю та деяких інших країн Південно-Східної Азії, тимчасом як у Європі та Північній Америці йшло скорочення газетих тиражів. З початку 90-их різко впали наклади періодики і в Україні. Щоправда не тому, що реципієнти вирішили читати з моніторів комп’ютерів, а з огляду на більш тривіальні обставини – перманентну економічну кризу та елементарний брак коштів.

Експеримент

Однак справа не тільки у цьому. Хотілось би привернути увагу до надзвичайно вдалого досвіду поєднання друкованого та онлайнового видань, яким сьогодні може похвалитися ціла низка медійних організацій. Одним з найбільш промовистих прикладів цього ґатунку вважаємо успіх відомого американського щоденника “The New York Times”

Із середини 90-их рр. редакція згаданого видання здійснювала активну промоцію щоденника в Мережі: кожний бажаючий мав можливість отримувати у свою електронну поштову скриньку заголовки новин, вільний доступ до повної електронної версії номера, а також до електронного архіву видання починаючи з 1981 року. Окрім характерних особливостей стилю і змісту, редакція намагалася зберегти в онлайні деякі впізнавані елементи графічного обличчя газети.

Скептики стверджували, що така промоція безкоштовного читання газети в Мережі завдасть неабияких збитків видавцеві: навіщо передплачувати друковану версію, якщо те саме (плюс електронний архів та пошук за ключовими словами, заголовками чи прізвищами) можна отримати безкоштовно через комп’ютер?

Далекосяжні цілі стали зрозумілими лише в 2005 році, коли редакція, закрила архіви та частину найцікавіших коментарів поточного номера, залишаючи, однак, вільний доступ до решти інформації. За отримання повного доступу треба було внести один раз на рік $ 50. За попередні роки промоції безплатного доступу газета здобула мільйони нових читачів в усьому світі. Частина з них все ж виявила бажання зберегти за собою необмежені читацькі права і заплатила редакції вказану суму. І ось тут надійшла черга дивуватися скептикам: внески від електронних передплатників перевищили надходження від передплатників друкованої версії. Експеримент вдався. Газета зберегла свою колишню аудиторію і до того ж здобула нових читачів в електронному форматі.

Вважаємо, що у перспективі найближчих 5-10 років буде активно розвиватися подібна гібридна дистриб’юція контенту, яка успішно поєднує традиційні (друкована періодика, телебачення та радіо) і нові мережеві ЗМІ.

Наступні 8 років: “каченя” претендує на роль “лебедя”

Останні, щоправда, вийдуть з тепершньої ролі “гидкого каченяти”. Зокрема це буде пов’язано з масовим розповсюдженням повнофункціональних кишенькових комп’ютерів і ультрамобільних субноутбуків. Першою ластівкою цього типу пристроїв можна вважати ASUS Eee – ультрамобільний комп’ютер, який обходиться порівняно невеликою хоч і цілком достатньою для повноцінної роботи 4-гігабайтною флеш-пам’яттю (замість дорогих дискових носіїв). Виробник заявив, що ціна стартуватиме з $200. Звісно, що додаткова пам’ять, вебкамера та інші приваби суттєво збільшуватимуть ціну дорожчих моделей, однак тут мова про базові речі і загальні тенденції. Скромну внутрішню пам’ять цим пристроям компенсує дешевий інтернет-доступ через бездротові технології, а отже й доступ до персональних та спільних баз даних, які накопичуються з навальною швидкістю та виказують виразну тенденцію до безрозмірності (на час написання цієї статті Google надавав користувачам своїх поштових скриньок близько п’яти гігабайтів віртуального простору).

Компанія ASUS презентувала свій новий комп’ютер у листопаді 2007 р. Виглядає, що портативні пристрої такого типу – розмірами і вагою вони нагадуватимуть середнього розміру блокноти – до 2012 р., тобто упродовж наступних 5 років завоюють молодіжну нішу та дістануть постійну прописку у студентському наплечнику. Студент нарешті отримає повноцінний мінікомп’ютер, який важитиме близько півкіло (замість 2-3 кг. у типового ноут-бука), який не матиме жодної механічної “дзиги” (оптичний дисковод, диск хард-драйва, вентилятор). Така, позбавлена рухомих деталей, машина без підзарядки зможе працювати 5-8 годин, цебто повний робочий день.

Уже вкотре комерційно мотивовані тенденції розвитку електроніки переженуть неоковирну і далеко не завжди ефективну державну опіку. Сумнозвісні (бо ж так сумно постійно спостерігати їхню неспроможність втілитися в життя) державні програми з комп’ютеризації можна буде з легким серцем викинути на смітник.

Однак, ми дещо відхилилися від мас-медій. Немає сумніву, що масове розповсюдження упродовж наступних п’яти років цих порівняно дешевих приладів спричинить справжній бум інтернет-журналістики. Люди все частіше переглядатимуть новини та аналітику з портативних моніторів, сидячи у метро, електричках, у міських скверах або навіть… в університетських аудиторіях під час лекцій, які їм здаватимуться нецікавими. Замість теперішніх 20 000 щоденних відвідувачів такі найпопулярніші онлайнові видання як “Кореспондент”, “Українська правда”, “Новинар” та ін. матимуть удесятеро більше відвідувань.

Електронний папір

Більш стрімкого витіснення «старих» медій можна очікувати після 2015 р.

У цей же час у сферу мас-медій може увійти так званий електронний папір, який вперше вивели на ринок компанії E-Ink та Fujitsu у 2005 р. Як відомо, електронний папір (e-paper) поєднує в собі переваги звичайного паперу і комп’ютерного дисплея. Він токий і гнучкий (хоч і не настільки, як папір), і видає зображення без традиційної для комп’ютерних моніторів підсвідки зсередини, яка дещо втомлює око читача. До того ж, в електроннному папері зображення, наприклад сторінка тексту чи малюнок, залишаються як завгодно довго без будь-яких енергозатрат, майже так як на звичайному папері. Енергію тут витрачають лише на зміну зображення.

Автору цих рядків, як колишньому газетяреві, дещо сумно від усвідомлення того, що після 2015 року добра половина наших читачів остаточно розпрощається з друкованими версіями періодики. Аргументи про неповторний запах свіжої ранкової газети у кіоску чи у поштовій скриньці, звісно, зворушують до глибини душі. Проте на це я здавна маю інший, не менш переконливий аргумент: запах пергаменту викликав ще більше емоцій у наших предків. Врешті, цілком певний того, що через 20 і через 200 років траплятимуться люди, які замовлятимуть у свою поштову скриньку паперову періодику чи пергаментну книгу. Не сумніваймося, що їхні замовлення виконають.

Але так само, як папір прийшов на зміну пергаменту чи берестяним аркушикам, так само заполонить світ “електронний папір” – легший від пересічної товстої газети і такою самою чіткістю зображення. З тією тільки різницею – невтримно спокусливою різницею, – що в одній газеті ми матимемо всі бажані газети, всі доступні в мережі тексти та відеоматеріали.

Тут ми вже не заторкуємо такі добре відомі факти, що пересічний споживач читає не більше третини газетних матеріалів (а то й значно менше), а відсоток повернення нерозпроданої періодики, зазвичай, сягає 10-20 відсотків; що папір дорожчає, а електроніка стає щораз дешевшою і т.п.

Інтернет “підкрадеться” непомітно

Проте не будемо забігати аж так далеко і повернемося до перспективи 2008 – 2015 рр. Порівняно дешеві, економні і справді портативні прилади з бездротовим доступом до мережі, як уже мовилось, завоюють передусім студентські, а за ними й інші сектори населення – приблизно так, як це трапилося з мобільними телефонами в період між 2000 – 2007 рр. Нова технологічна база спричинить вибухове зростання кількості нетерів: від теперішніх 10 до 70 відсотків населення. Тут ми також враховуємо тих телеглядачів, в домівки яких інтернет прийде майже непомітно ­­– у вигляді недорогих приставок до телевізорів, що дозволить абонентам за допомогою звичайного пульту дистанційного керування чи бездротової клавіатури формувати «свій» пакет телевізійних каналів, вносити до нього зміни, обирати на власний смак програми з віртуального кінотеатру. Реалізацію такого проекту вже розпочав «Укртелеком» разом з телеканалом «Інтер». Новий формат телебачення, за повідомленням прес-служби «Укртелекому», з’явиться під торговою маркою U.tv. Родзинкою інтерактивного ефіру має стати електронний телегід. Він надаватиме інформацію про програми, вмикатиме та вимикатиме титри, вибиратиме мову трансляції. Серед інших сервісів: відео за запитом – обрання з відеотеки фільму або програми для персонального перегляду в зручний для себе час; віртуальний відеомагнітофон – можливість замовити запис фрагменту будь-якого каналу для подальшого його перегляду в зручний час; телебачення останніх днів – функція замовлення будь-якої програми, яка транслювалася на обраних каналах упродовж кількох останніх днів; пауза прямого ефіру – можливість у будь-який час зупинити на невеликий термін програму чи фільм, які транслюються у прямому ефірі (Сергій Собуцький. Кожному глядачеві – власний телеефір // Телекритика, www.telekritika.ua/media-rinok/cabletv/, 08.11.2007).

Ш-нобелівська премія для журналістів

Погодьмося, що багаторазове зростання інтернет-аудиторії означатиме на порядок дорожчу рекламу і належну оплату праці журналістів та редакторів новинно-аналітичних онлайнових ресурсів. Аж тоді ми нарешті побачимо повноцінні українські текстові версії замість теперішніх виплодів машинного перекладу, які все частіше викликають сміх (“Кореспондент”, наприклад, у жовтні 2007 р. наполегливо переконував україномовного читача, що американець Альберт Гор став лауреатом Нобелівської премії “світу”). Як відомо, існує пародійний антипод нобелівського комітету – Ignobele (українською ліпше перекладати – «Шнобель») – він теж присуджує свої премії, точніше антипремії. Гадаємо що журналісти деяких Інтернет-видань цілком заслуговують на таку відзнаку.

Далі – трохи детальніше про суто журналістські аспекти функціонування онлайнових ЗМІ.

Ось ще один приклад. Весною 2007 р. після указу Президента Віктора Ющенка про розпуск Верховної ради України набуло кульмінації протистояння президентської команди з Партією регіонів та Соціалістичною партією України.

У зв’язку з цим на сайті Інтернет-видання «Українська правда» (www.pravda.com.ua 03.04.2007) публікують таку інформацію:

«У СПУ придумали для Ющенка пісню: “Оженився дурний, та взяв дурнувату”

Фракції КПУ та СПУ вимагають від президента Віктора Ющенка відкликати та скасувати указ про розпуск парламенту. Про це заявили їх представники з трибуни Ради у вівторок. “Україна в небезпеці. В Україні здійснено державний переворот. Життя ваших дітей під загрозою”, – заявила з трибуни Катерина Самойлик. За її словами трійка Тимошенко, Луценко, Ющенко “готує югославський варіант для України”.

Водночас член фракції СПУ Іван Бокий заявив, що президент “зробив посадовий злочин”, підписавши указ про розпуск ВР.”Невдатний син України Ющенко зробив свій підступний план. Він здійснив фактично зраду своєму народові”, – сказав Бокий.Дії президента він назвав “взірцем всесвітньої підступності”. Бокий використав для характеристики дій президента та опозиції відому пісню: «Оженився дурний, та взяв дурнувату, та й не знали що робити – підпалили хату…»

Подана інформація, попри свою позірну об’єктивність та відсутність журналістських коментарів, виглядає незбалансованою, особливо з огляду на крайню агресивність та образливість висловлених характеристик. І справа не тільки в тому, що тут не подано іншої думки. Достатньо було би дати гіперпосилання на аналітичні матеріали, які стосуються СПУ чи політичної діяльності Івана Бокого. Вже сам факт таких посилань міг би створити не надто знайомому з політичними реаліями читачеві відповідний фон і у такий спосіб допомогти збалансувати публікацію. Цебто тут, як і у безлічі інших випадків, бачимо нехтування однією з найбільших переваг онлайнових видань – відчуття «глибини» та об’ємності висвітленої події через гіпертекстові механізми, через пов’язування події з багатьма іншими релевантними публікаціями і довідками.

Вже не згадуємо про ще одну безперечну перевагу інтернет-журналістики – мультимедійність, супровід публікацій аудіо- та відеозаписами.

Чудово розуміємо, що підготовка матеріалу з кількома релевантними гіперпосиланнями забирає в журналіста додатковий час (на відбір і створення лінків йде приблизно третина часу, виділеного на написання матеріалу). Те саме стосується мультимедійного звучання. Краще фінансування інтернет-видань, сподіваємося, сприятиме кращій організації матеріалів. Якщо реципієнт з якихось причин невдоволений сервісом, то він миттєво може перейти на інший ресурс. Цим зумовлене дуже високе конкурентне середовище www. Своєю чергою згаданий конкурентний чинник спонукає чітко дотримуватися усталених норм стосовно підготовки текстів:

– параграф на 100 слів виглядає на моніторі занадто довгим;

– якщо ж текст складається більше ніж з 300 слів, то матеріал необхідно розбити підзаголовками.

Навіть якщо в інтернет-ЗМІ надходитиме більше коштів і вони позбуваючись згаданих вад, подвоїть свою притягальну силу, все ж на цьому етапі традиційні ЗМІ, зокрема друкована періодика, успішно витримуватимуть конкуренцію. Інша справа, що редакції вимагатимуть від пересічного журналіста спочатку готувати онлайнову версію матеріалу (з гіперпосиланнями, можливо з аудіо- чи відео-додатком – усе це негайно йде на веб-сайт), а потім вже спрощену версію для друку, яка вийде у світ на шпальтах газети наступного ранку. Це означає, що інтернет-журналісти аж ніяк не будуть окремою кастою, як то сталося свого часу з телевізійниками. Навпаки, кожен журналіст буде передусім інтернет-журналістом, і вже в другу чергу прив’язуватиметься до традиційних ЗМІ. Насамперед це пов’язано з надоперативністю новинно-аналітичного веб-сайту (не треба навіть чекати щогодинного випуску новин) та з відсутністю просторових і часових обмежень веб-ресурсу. Навіть те, що не “влізло” на шпальту друкованої газети чи в обмежений рекламними паузами ефір, із задоволенням розмістять на веб-сайті. Точніше навпаки: спочатку ­– повна версія в інтернеті, а потім вже – усічений варіант в традиційних ЗМІ.

Чи означає це, що усіх студентів факультетів журналістики, незалежно від галузевої спеціалізації (преса, радіо, телебачення) потрібно готувати до специфіки роботи з мультимедійними форматами онлайнових ресурсів? Ствердна відповідь на це питання, з нашого погляду, очевидна.

Comments are closed.