Майже всі наші дії  зберігаються у формі даних. І мова не лише про вподобайки й поширення посту у соціальних мережах, закупи в онлайн-магазинах та пошук фільмів на вечір. Тут і реєстрація народження чи смерті, акти шлюбу та розлучень, бюджетні закупівлі і податкові збори. Ці дані зберігають у собі тенденції, взаємозв’язки між певними явищами чи рішеннями, одним словом, у них містяться історії.

Історії, які не лише зацікавлюють аудиторію, а й формують громадянське суспільство і стають інструментом контролю за політиками. Історії, які розповідає журналістика даних.

Проте про усе по черзі.

Дані й відкриті дані

Дані це цифри. Якісь рахунки, бали, показники тощо. Переважно розміщені у таблицях. Це досить стандартний погляд і він не є зовсім помилковим.  Однак потрібно мати на увазі, що у сучасному технологічному світі майже все виражено через цифри. І навіть, на перший погляд не технічні поняття, такі як вподобання щодо їжі чи одягу також зберігаються у даних. Олександр Щелоков, керівник проєктної команди Є-data, трактує дані як факти, за допомогою яких можна зрозуміти аномальні явища й причини, що до них призвели, перевірити теорію й аргументацію.  Також вони стимулюють діалог, допомагають знайти альтернативні рішення, покращують обізнаність й проінформованість аудиторії, уточнюють прогнози, розбудовують довіру між журналістами та аудиторією, власником бізнесу та клієнтами, урядом і громадянами.

Однак дані можуть перебувати у закритому доступі. У приватних звітах компаній та архівах секретних служб. Для громадянського суспільства і журналістики важливим є великий обсяг саме відкритих даних.

Є формальне розуміння відкритих даних відповідно до статті 10 Закону «Про доступ до публічної інформації» («Публічна інформація у формі відкритих даних – це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання. Розпорядники інформації зобов’язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати й регулярно оновлювати її на єдиному державному вебпорталі відкритих даних та на своїх вебсайтах. 2 Публічна інформація у формі відкритих даних є дозволеною для її подальшого вільного використання та поширення») На практиці це означає, що відкриті дані мають характеризуватися  безоплатним та вільним розповсюдження – будь-хто може їх вільно переглядати, відтворювати,  копіювати,  поширювати, використовувати, у тому числі й в комерційних цілях, публікувати. Щоб отримати інформацію у формі відкритих даних не треба подавати запити та чекати на відповідь. Документи будуть у форматі CVS чи XLSX, а не DOC чи PDF. Також це повинен бути не вебсайт, а інтерфейс прикладного програмування (API). До того ж важливо, щоб доступ до повного реєстру даних був 24/7 і їх можна було застосовувати у комерційних продуктах.

Трохи історії

Першими на концепцію відкритих даних звернули увагу науковці. Вони сформували Світовий центр даних (нині — Всесвітня система даних). Відбувалося це у рамках підготовки до Міжнародного геофізичного року у 1957–1958 роках. «Відкриті дані» як термін вперше з’явилися у 1995 р. у документі Американського наукового агентства,  у якому йшлося про необхідність відкриття екологічних і геофізичних даних для дослідження глобального навколишнього середовища, яке виходить за межі національних кордонів. Через це його вивчення не можливе без вільного поширення даних та обміну ними на міжнародному рівні. Зазначалося також, що інформацію надаватимуть без певних обмежень, тобто плата призначалася лише за вартість відтворення і розповсюдження.

Науковці й надалі використовували відкриті дані, обмінювалися ними і були першими, хто помітив їх значимість. Елінор Остром, економістка та політологиня, лауреатка Нобелівської премії з економіки, навіть порівняла їх з суспільними благами нового типу, використання яких лише примножує загальну кількість, а не виснажує запас, як із, наприклад, природними ресурсами.

У грудні 2007 р. науковці та експерти у галузі інформаційних технологій зустрілися у Себастополі (США) для окреслення концепції відкритих публічних даних. Готували вони її для кандидатів у президенти США. У свій перший робочий день (20 січня 2009 р.) президент США Барак Обама підписав меморандум «Про прозорість і відкритість уряду». Відповідно до цього документу інформація, яку зберігає уряд, є національним надбанням. У 2009 р. заснували Data.gov – портал відкритих даних уряду США. На ньому розміщені набори даних, зібрані  й згенеровані державними структурами й придатні для машинного зчитування. Таким чином ці дані стають доступними для громадськості. Після приєднання до Міжнародної хартії відкритих даних та внесення змін до національних нормативних актів,  схожі портали з’явилися і в інших країнах, зокрема в Україні.

Наше законодавство

В Україні початок ринку відкритих даних поклав Закон № 2939-VI (2011 р.) «Про доступ до публічної інформації». Пізніше були прийняті законопроект № 2171 «Про внесення змін до деяких Законів України щодо доступу до публічної інформації у формі відкритих даних» (2015 р.) і Постанова Кабінету Міністрів України № 835 від 21 жовтня 2015 р. «Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних», де було визначено не лише набори даних для оприлюднення у формі відкритих даних, а й їх формат і порядок регулярного оновлення. Тоді ж, у 2015, ухвалили багато важливих рішень  для забезпечення функціонування ринку відкритих даних в Україні: відкрили доступ до умов та результатів тендерів та державного й місцевого бюджетів, спростили правила для участі у державних закупівлях.

У вересні 2016 року Україна доєдналася до Міжнародної хартії відкритих даних ⎯ ініціативи щодо принципів і практик, пов’язаних з оприлюдненням відкритих даних. Зокрема документ задекларував такі принципи:  оперативність, відкритість за замовчуванням, чіткість, доступність, інтероперабельність (можливість поєднання з іншими даними). Згодом вказана Хартія запрацювала і на місцях, наприклад у 2017 році до неї доєдналися Львів, Дрогобич, Вінниця, Чернівці, Дніпро, а у лютому 2019 року – Кропивницький, Тернопіль, Хмельницький та Івано-Франківськ.

Також в Україні з 2017 р. щорічно проходить Open Data Forum, присвячений застосуванню і розвитку відкритих даних. Під час проведення форуму наводять приклади застосування відкритих даних урядовцями, громадськими активістами та бізнесом, обговорюють вплив використання відкритих даних у різних галузях (будівництві, економіці, медицині, екології тощо), підіймають питання ролі громадського й урядових секторів у розвитку сфери відкритих даних, дізнаються, що нового планує  впроваджувати уряд для удосконалення я політики відкритих даних в Україні та визначають переможців щорічного конкурсу стартапів на основі відкритих даних Open Data Challenge. Цьогорічний форум фокусувався на впливі відкриття даних на розв’язання суспільних проблем й покращення урядування.

Журналістика даних

Однією з основних галузей, яка використовує потенціал відкритих даних, є журналістика даних. Вони можуть використовуватися як джерело інформації для журналістики даних, або бути інструментом, за допомогою якого журналіст розповідає історію – або і тим, й іншим водночас.

Якщо визначити журналістику даних найпростішим способом, то це журналістика, яку роблять за допомогою даних. Визначення бувають більш загальними, які трактують журналістику даних як практично будь-яку діяльність, що використовує дані у поєднанні з репортерством та редагуванням чи для отримання журналістських цілей. Інші підходи характеризують журналістику даних як гібридне поняття, що охоплює статистичний аналіз, інформатику, вебдизайн візуалізацію та репортерство. Також її визначають як журналістику, джерелом для якої є аналіз даних та презентація й розповсюдження результатів цього аналізу.

На думку Арона Пілхофера, засновника та редактора відділу інтерактивних новин у The New York Times, журналістика даних – це своєрідний «термін-парасолька», який охоплює набір інструментів, методів й технік викладу повідомлення, що постійно збільшуються. Він може містити у собі майже все – від традиційної журналістики, «виготовленої на комп’ютері» (де дані є джерелом інформації), до найбільш сучасних візуалізацій даних та програмного забезпечення із поширення новин. Спільною залишається мета, суто журналістська – надавати інформацію, факти та їх  аналіз, інформувати аудиторію про важливі події й пояснювати їх значення.

Попри уже зазначену велику кількість доступних даних розібратися з ними середньостатистичному реципієнту дуже складно. Багато користувачів просто не знають, чи не розуміють де розміщені дані, які теми вони висвітлюють, як їх правильно трактувати й використовувати. Окрім того, сьогодні пересічний користувач нових медій часто не дочитує матеріал довший, ніж вміщає екран його планшету чи телефону. Тому тим більше йому не захочеться гортати численні таблиці з тисячами рядків і десятками стовпчиків, у яких містяться часто не до кінця зрозумілі цифри й букви, і не завжди дані зберігаються у такій зручній формі, яка підходить для машинної обробки.

Тому аналізувати дані, показувати їх аудиторії у зрозумілому й наочному вигляді, доносити з їх допомогою суть певних явищ та висвітлювати  причинно-наслідкові зв’язки є завданнями (і можливостями) журналістики даних

До чого тут демократія і громадянське суспільство?

Основа демократичного суспільства це народовладдя. Журналісти завжди відстоювали право громадян на правдиву й оперативну інформацію. Дані, як своєрідна форма звітності держави перед народом, дають ще більше можливостей для громадського контролю.

Узявши дані з  Prozorro, системи держзакупівель, де проходять тендери, які б мали економити бюджетні кошти, журналісти можуть аналізувати їх прозорість та доцільність. Так само відслідковувати рух державних коштів і на національному, і на місцевому рівнях можна за допомогою Spending.gov.ua чи Openbudget. Перевірити етап реалізації проєктів соціального і економічного розвитку, які реалізуються із залученням коштів міжнародних фінансових організацій можна на IFIs projects.

Багато даних для аналізу і на міських порталах. Перевіривши перелік об’єктів комунальної власності, що передані в оренду, можна  полегшити пошук нежитлових приміщень для оренди, скажімо, громадським організаціям чи благодійним ініціативам.  Звіти про надані адміністративні послуги дозволять зробити висновок про ефективність влади. Порівняння містобудівного кадастру із фактичними будівництвами дозволяє вести мову про їх законність.

Усі ці дані доступні і для звичайних користувачів мережі. Однак, як уже було сказано раніше, їм не надто цікаво і зручно їх досліджувати. Ще не має масового усвідомлення того, чому народ може і зобов’язаний контролювати дії влади і розподіл бюджету. Почасти через те, що вони сприймаються як «їх дії» і «їх гроші». Однак бюджетні кошти – гроші платників податків, а депутати –  люди, яких делегував народ до парламенту для відстоювання своїх інтересів. Громадянське суспільство, відповідальне за свої вчинки і за майбутнє, будується зокрема на цьому усвідомлені. Журналісти, проводячи дослідження та розповідаючи про можливості використання численних реєстрів даних, допомагають йому формуватися і функціонувати.

Якщо підсумувати

Усе більше даних з’являються у різних сферах життя. Існує безліч міжнародних рейтингів для порівняння прогресу у цих сферах у різних країнах. Україна зробила дуже швидкий прорив з 2014 року. Усі наші державні дані знаходяться в одному місці. Рейтинг прозорості міст і збірник «Прикладів належних практик муніципальної прозорості» від Transparency International також показують позитивну динаміку розвитку даних на міському рівні. Оцінювання 100 найбільших міст України засвідчило, що середній рівень прозорості міст України у 2019 році сягнув 45,7 бала, тоді як у 2017 році він був 29,9. Відповідно до Індексу відкритості бюджету у 2019 році, показник прозорості України становив 63 зі 100 балів.

Ці дані використовує бізнес для аналізу своєї ЦА, розробки додатків для порівняння цін на медичні засоби чи відстежування транспорту. Громадські організації створюють  інструменти для роботи з відкрити даними такі як «ЧЕСНО про закони», де можна відслідковувати  зміни у законодавстві. Журналісти проводять розслідування, викриваючи корупцію при держзакупівлях, показують розвиток і ефективність окремих реформ і досліджують райони міста на злочинність.

В Україні справді відбувся великий вибух даних. Однак вони ще не до кінця систематизовані й упорядковані. Попри законодавство, все ще не усі розпорядники коштів звітують на Є-data, або роблять це не у правильному форматі,  або не вчасно. Щоб кількість переросла у якість, а «білі плями» у сфері даних заповнилися –  повинен бути запит громадськості на них. Ця потреба не сформується просто оприлюдненням даних, без  інтерпретації, практичного використання, грамотного аналізу. Журналістика на своєму прикладі може показати як це робити й навіщо.

Дані не є чимось відірваним від політики чи культури. Лише у демократичному суспільстві можливий їх вільний обіг і використання у сферах від державного контролю, до приватного бізнесу. Журналістика даних сприяє формуванню такого суспільства.

Яна Шекеряк, магістрантка факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка

Comments are closed.