Як показав сумний досвід із пандемією COVID-19, прогнози та плани людства можуть змінитися за декілька тижнів. Сфери, які раніше не виділялися популярністю (виробництво антисептиків), зараз стають дедалі успішнішими, а ті, яким прогнозували велике майбутнє (івент-менеджмент, туризм), ще не скоро зможуть реабілітуватися. Прогноз – це всього лише припущення, яке можна порівняти з уявним експериментом Ервіна Шредінгера: доки майбутнє не відбудеться, припущення одночасно і можливе, і неможливе. Спробуємо визначити, на який розвиток журналістики варто очікувати та що зміниться у наших редакціях у найближчі десятиліття.

1. Плюралізм ідентифікації

Глашатаї, герольди, кур’єри, вісники – середньовічні професії, які трансформувалися в журналістику. Імовірно, що майбутні журналісти матимуть інші назви професій. Як відповідь на нові реалії зміняться функції та стандарти журналістики. У книжці «Новий цифровий світ» керівник наукового центру Google Ideas Джаред Коен та голова ради директорів компанії Google Ерік Шмидт намагаються спрогнозувати, як технології змінять світ. Деякі із прогнозів дослідження, написаного 2013 року, зокрема про освіту і громадянську журналістику вже здійснилися. Автори передбачають, що в майбутньому онлайн-особистості матимуть настільки високу цінність, що їх – реальні або придумані – можна буде купити на чорному ринку. «У цьому будуть зацікавлені і звичайні люди, і злочинці, адже під чужою маскою зможуть сховатися як наркоторговці, так і дисиденти», – пишуть автори. Такі онлайн-особистості будуть виглядати правдоподібно, що стане ще одним викликом для медіа.

Останні роки тривають дискусії щодо того, чи варто використовувати анонімні джерела і довіряти їм. 2016 року New York Times заборонили використання анонімних джерел, окрім особливих випадків, пов’язаних із національною безпекою. Проте вже за 2 роки видання опублікувало анонімний нарис когось із високопоставлених чиновників «Я є частиною опору всередині адміністрації Трампа», який викликав чимало обговорень і реакцій. У майбутньому питання анонімності можуть вирішити (хоча швидше ускладнити) створенням нових онлайн-особистостей.

2. Інтернет пам’ятає все

У «Новому цифровому світі» є згадка, як у лютому 2012 року молодий журналіст із Саудівської Аравії  Хамза Кашгарі розмістив у Твіттері уявний діалог з пророком Мухаммедом, написавши: «Деякі ваші якості я люблю, інші – ненавиджу, а багато яких просто не можу зрозуміти». Через шість годин після публікації Кашгар видалив твіт, але до того моменту встиг отримати тисячі злісних відгуків, погроз. За цей час навіть створили групу у Фейсбуці «Народ Саудівської Аравії вимагає страти Хамзи Кашгар». Його звинуватили в богохульстві, яке карають смертю. Завдяки світовому розголосу смерті вдалося уникнути, проте майже 2 роки чоловік провів у в’язниці. Автори запевняють, що в майбутньому буде неважливо, як довго були доступні для публіки схожі повідомлення – шість годин чи шість секунд. Вони збережуться з того моменту, як електронні «чорнила» торкнуться електронного «паперу». «Більший доступ до інформації про життя людей, який є наслідком революції даних, забезпечить репресивні автократичні режими небезпечними перевагами в боротьбі з власними громадянами», – застерігають автори.

Цей прогноз вже частково здійснився: інтернет пам’ятає все і навіть більше. Він знає нас краще, ніж ми його, і навіть, ніж ми знаємо себе. Зараз цим користуються і медіа, і політики, і звичайні користувачі. Спершу моветоном  було реєструватися під своїм іменем, згодом – навпаки, Фейсбук запевнив людей у недоречності дивних нікнеймів і правильності використання власного імені.  Ми шукаємо в цьому позитиви, проте пізніше, як наслідок постійного порушення конфіденційності, сили інноваторів можуть піти на розвиток забезпечення безпеки онлайн як бізнесу. Цілком імовірно, що конфіденційність стане продуктом, за який ми платитимемо: на спеціально захищених пристроях може зберігатися вся інформація про нас, доступ до якої матимемо лише ми.

3. Штучний інтелект і соціальні мережі

Згідно із даними Всесвітнього економічного форуму, до 2060 року штучний інтелект зможе проводити математичні дослідження, доводити теореми. Трохи раніше, у 2050 році, – напише бестселер за версією «The New York Times». Передбачають, що ШІ стане найбільшим рушієм у витратах на технології наступного десятиліття.

Звичайно, потрібно ще вирішити декілька важливих проблем до того, як він стане частиною журналістики. Наприклад, ШІ може легко сприйняти фейк за правду, не розуміти контексту повідомлення, не розрізняти власні назви. Комп’ютерна система виграла у телевікторині «Jeopardy», проте їй було складно зрозуміти, про яке саме із топографічних назв «Торонто» ідеться в запитанні, водночас для людей відповідь була очевидною. Дивно буде читати новини, створені ШІ про Чехію крізь призму села Нова Прага в Україні.

Також його не можна притягнути до юридичної відповідальності. Чи відповідатиме редакція за наклеп, який може виникнути через нерозуміння ШІ правдивої та неправдивої інформації? Штучний інтелект ще має пройти шлях становлення, проте з кожним новим технологічним відкриттям цей шлях стає дедалі коротшим і наближає ШІ до дверей редакції.

Новини в русі – тенденція, яку започаткували соціальні мережі. У 2019 році, вперше інтернет-медіа та соціальні мережі за популярністю обійшли телебачення. Найбільша кількість опитаних (68%) відповіли, що використовували соціальні мережі для отримання новин протягом останнього місяця. Наприклад, друковані видання читали лише 15%. Якщо соцмережі стали для аудиторії ближчими і зрозумілішими навіть за новинні онлайн-видання, то чи можна говорити про перехід до соцмереж як журналістського плацдарму? Американське видання «NowThis», створене 2012 року, довгий час функціонувало без веб-сайту, а всі новини і матеріали (здебільшого відео) розміщували виключно в соціальних мережах. З 2018 року медіа створило веб-сайт, проте соцмережі залишаються улюбленим ресурсом аудиторії. Для різних рубрик цього ЗМІ у соцмережі створено окремі сторінки: NowThis Future, NowThis Politics, NowThis Her тощо. Попри таку кількість сторінок, головна сторінка у Фейсбуці «NowThis» налічує 16 млн фоловерів, що майже доганяє за кількістю «The New York Times» (17 млн) і залишає позаду такі ЗМІ, як «The Guardian» (8,4 млн), «The Economist» (9,3 млн) і т.д.

Заглянемо ще далі?

Експерти вважають, що з 2080-х років навіть люди середнього класу зможуть оселитися на Місяці. Одними з першопрохідців цілком можливо стануть журналісти. Зараз саме через медіа можна відвідати екскурсії місцями, які здебільшого недоступні для людей: поки що – це Верховна Рада, згодом – Місяць.

Уже зараз реальними є новини через окуляри віртуальної реальності. Наприклад, ще 2015 року  The New York Times у співпраці з Google запустив проект віртуальної реальності «NYT VR». Першим фільмом у межах проекту стала стрічка «Переміщені» про дітей, у життя яких увірвалася війна. Є в ньому історія і хлопця зі східної України. У «ВВС» за допомогою віртуальної реальності показали роботу пожежників. Глядач у репортажі може опинитися в епіцентрі пожежі. Зараз новини ближчі до аудиторії, ніж будь-коли раніше, проте далі медіа намагатимуться зробити новини ще реальнішими, задіяти всі можливі органи чуття. Новини можна буде не тільки почути чи побачити, але й відчути на смак і запах.

Back to the Future

Колись наша реальність була для тодішніх людей також загадкою. Деякі із передбачень здійснилися, інші – далекі від реальності. Джордж Орвел у «1984» чимало уваги приділив інформації. Це і не дивно, адже сам він працював на «ВВС». Його роман написано понад 70 років тому, проте деякі теми сьогодні звучать актуально. Наприклад, цікавим для сучасних журналістів є переписування і трактування історії на свій лад. Цей метод зараз широко використовують у російській пропаганді. Партія викреслює існування незручних людей так само, як і сучасна провладна російська партія не допускає до виборів опонентів, уникає публічного вживання прізвищ опозиціонерів. В Океанії, як і в Росії нашого часу, існує культ перемоги, який також створюють саме медіа. Водночас теза про повне стирання інформації про колишні війни та колишніх ворогів не здійснилася, адже, як вже зазначалося вище, – інтернет пам’ятає все і грамотно переписати його на свій лад не вийде.

Ближчим до реальності стало пророцтво Олдоса Гакслі у його антиутопії «Прекрасний новий світ», виданій 90 років тому. У творі події відбуваються у 26 столітті, коли люди живуть у єдиній Світовій державі. Це можна вважати передбаченням сучасного глобалізму. Також Гакслі мав рацію щодо жовтої преси: репортери ховалися за кущами та літали на гелікоптерах заради сенсації. Тепер порушувати особистий простір можна ще й за допомогою дронів.

Цікаво, що у «Новому цифровому світі» працівники Google, попри теперішню глобалізацію, прогнозують, що віртуальний світ буде ділитися на кордони, як і реальний. В Інтернеті буде потрібно отримати аналог візи в електронному вигляді. Віртуальні візи можуть з’явитися після реакції кібератак, і, якщо ваша IP-адреса належить до країни, включеної в чорні списки, то імовірно, що вас «на кордоні» перевірятимуть ретельніше.

Журналістика зміниться. Як зміниться через розвиток технологій будь-яка інша сфера людського життя. Деякі зміни будуть легкими і приємними, інші – викличуть труднощі і нерозуміння. Усе те, до чого ми зараз маємо доступ у професійній діяльності, колись для людей було загадкою. Тепер у нас є свої загадки, свій кіт Шредінгера на ім’я «Журналістика».

Тетяна Байбак, магістрантка факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка

Comments are closed.