Найкращий захист – напад. Щоб захищатися від чергового зазіхання на права людей з боку чиновників, перші придумали таку штукенцію, як свободу слова. Точніше, не придумали, а вистраждали, однак суть не в коректності історичних фактів, а в неодмінних зазіханнях на людські права не тільки з боку держави, але й великих компаній, трейдерів, перекупників тощо. Сучасним, так би мовити, інтернет-робінгудом з народу став новий проект каналу “Телебачення Торонто” – власне того телебачення, звідки Майкл Щур родом.

“Ще” чи  “Бомбануло” (з назвою наразі не визначилися, тому використовують обидві) поставило собі за мету із гумором роз’яснювати суспільно важливу інформацію користувачам хостингу YouTube. Реалії у світі такі, що попри роботу, сім’ю і відпочинок, на політичну та юридичну грамотність людям банально не вистачає часу. А відтак формат чотирихвилинного відео ідеально підійде для того, щоб висказати наболіле, привернути увагу громадськості, а головне – донести важливу думку до глядача. Чотири хвилини політкоректного ролику на два-три дні буде не забагато і не замало, а якраз достатньо, аби лінивий палець користувача натиснув кнопку “плей”. Так, ми балувані, особливо в інтернеті, і витрачати час на зайве ніхто не хоче, особливо коли справа стосується вищих матерій.

Шоу має свої плюси і мінуси. Почнемо з мінусів, щоб завершити на позитивній ноті, а не як завжди. Мінус в стендап-відео очевидний – хронометраж. Якщо ви знайомі зі специфікою формату “stand-up”,  тоді розумієте, що під свободою слова ховається жорсткий глум з усіх та усього. Так, про серйозні теми розповідають зовсім несерйозно, з лайкою, очевидними та неочевидними паралелями і жартами на грані фолу. В сучасних українських реаліях без такої “чорнухи” аналогічні відео просто неможливо дивитися. А відтак жарти із подвійним чи потрійним дном потребують більшого часу на опрацювання, ніж чотири хвилини. Занадто мало часу на сприйняття, занадто мало часу для підготовки глядача. Щоб повністю осмислити почуте, потрібно дуже уважно дивитися кожен випуск. “Бомбануло” змушує глядача тримати в голові цілісну картину цілих три, а подекуди й чотири хвилини. Нереальні потуги як для середньостатистичного українця, звиклого до однотипних жартів “Кварталу”. Панч, себто жарт, основа якого закладена ще на початку скетчу, неодмінно вистрелить в його кінці. Все за сценарієм культових жанрів. Логічну послідовність збережено, за нею неодмінно треба слідкувати, інакше руйнується цілісна картина і все виглядає безглуздо. Мабуть тому “Ще” ніколи не стане касовим шоу, і це насправді тільки плюс, але про це згодом.

“Бомбануло” поєднує в собі мікс стендапу та влогу, взявши переваги від обох: принаймні, так було задумано, а на практиці все виявилося геть навпаки. Ведучих забагато, запам’ятовуються тільки ті обличчя, хто випускає відео частіше за інших. Та й самі ролики статичні: щоб картинка з’явилася, потрібно думати, а не натискати кнопку. За сучасними мірками – неймовірна розкіш. Парадокс, але українська публіка не готова до жорсткого інтелектуального гумору. Джиммі Кара та Джорджа Карліна в Україні мало хто знає, тут інші іпостасі в моді. І виходить, що одним із мінусів є неосвіченість публіки. Але це не заважає “Ще” гнути свою лінію з брудної лайки та інтелектуальних жартиків. Вдячні цінителі все ж знайдуться, зокрема й ті, для кого перелічені прізвища не є невідомими.

На цьому гріхи закінчуються і починаються одкровення. Формат буде змінюватись, це очевидно. Цього вимагає аудиторія і сам контент. На одних тільки траншах не втримаєшся на плаву, навіть попри дешевизну випуску кожного епізоду. Врешті-решт це всім набридне. Але ідея, як то кажуть, житиме. “#@)₴ $0” поставило планку, а “Бомбануло” мало б її занизити. І суть не в якості контенту, а у відвертості розмови. В тому, про що може сказати ведучий, як він це може зробити, у якій формі і з яким супровідним жестом. Крик душі будь-якого громадянина, якому набридли постійні знущання з боку посадовців. Бувають моменти, коли переглядаючи випуск, ловиш себе на думці, що озвучене ведучим вже раніше звучало у твоїй голові. І з тими ж матами і навіть у тих же ж розставлених місцях. Просто не в такій обгортці, не такою чистою українською мовою.

Окреме питання щодо зухвалості і розв’язності мови в мережі. Готувати аудиторію, яка адекватно буде реагувати на логічно використаний матюк, потрібно було вже давно. Усі вживають погані слова: і дорослі в компанії дорослих, і діти в компанії дітей. Можливо, потрібно зняти ширму і перестати бавитися у виховане суспільство? В інтернеті, де свобода слова найбільша, кожен має право на брудну лайку. За умови, звісно, якщо вона доречна. Багато літературознавців та й письменників, зрештою сходилися на думці, що матюки є окрасою мови, а не її паплюженням. І мови не тільки російської, а й української також. Одне слово, що передає зміст тисячі сторінок, хіба ж можна заборонити його вживати? Перефразую, чи можна заборонити його вживати в українських реаліях? У шоу, в якому піднімається тема політики? Проблема тільки в тому, щоб автори не загравалися і не додавали міцного слівця до кожної фрази.

Найголовніша перевага шоу – його контент. Теми, які піднімає. Це те саме, що мучить нас з вами, а в багатьох випадках і те, що могло б мучити згодом, просто до цього ви ще не дійшли. Наприклад, в останньому випуску Максим Щербина розказує про те, як власники магазинів техніки в Україні лобіюють ті закони, які унеможливлюють купівлю товарів з-закордону. Іншими словами, відтепер ви можете зробити покупку тільки на 150 євро і тільки тричі на місяць так, щоб вона не накладалася митом. Інакше – додаткова платня в державну казну. Максим пояснює, кому це вигідно – власникам магазинів, які є великими бізнесменами, а інколи й депутатами. Хто голосував за здирницький закон – ті ж самі депутати, які є власниками або на яких ці власники можуть мати вплив. На додачу  автор прикріпляє поіменний список депутатів, хто голосував за “податковий закон”, мовляв, нехай країна знає своїх героїв в обличчя. ЗМІ якось обійшли увагою це питання. А воно є доволі болюче для багатьох українців, особливо для тих, хто не хоче даремно переплачувати.

Чи взяти до уваги випуск про партію “Слуга Народу” та її творця Володимира Зеленського. Виявляється, така реально існує, була зареєстрована. Поки Володимир відмовчується і відповідає, що це було зроблено виключно для того, аби унеможливити реєстрацію іншої партії з таким же ім’ям. Звучить як абсурд, і ведучі люб’язно вам роз’яснять чому саме.

Кожний жарт має підґрунтя і не є простим. Обмежені хронометражем автори старанно добирають слова, кожне з яких є доречним. Інколи доводиться шукати у Гуглі значення тих чи інших відсилок. “Пасхальних яєць”, тобто якраз цих інтертекстуальних сполук в кожному скетчі – хоч греблю гати. Рай для інтернет-юзера та споживача поп-культури. Шоу варте уваги ще й тому, що воно україномовне. І суть не в квотах, а в цікавому контенті. Зараз це справжня рідкість.

Простір для польоту величезний, і шоу буде виходити виключно в онлайні. І добре, що не стане касовим. Адже згодом отримає свою атмосферу і “ламповість”. А відтак – близький контакт із аудиторією. “Ще” має ще одну перевагу над іншими проектами – воно дуже молоде. Буквально щойно народилося. Автори остаточно не визначилися з форматом і шукають міцний грунт для подальшого розвитку. Вони не можуть скласти стратегії, адже досі не знають, чого від них очікують глядачі. У цьому їм допоможе аудиторія “Телебачення Торонто”, яка вже не перший рік скаржилася на недостатню жорсткість Щура. Майбутні місяці стануть вирішальними, і хочеться побажати успіху авторам у подальшому саркастичному гнобленні тих, хто зазвичай гнобить нас. Скоро вибори, отже матеріалу має бути багато.

Любомир Федоришин,  студент факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.