19 положень. 37 речень. Так виглядає Етичний кодекс українського журналіста. Його сучасна редакція затверджена 2013 року на пленумі Національної спілки журналістів України, але в її основу лягли ті ж самі положення, з яких він складався ще 2002 року. Здавалося б, мораль сама по собі незмінна. Натомість змінюється журналістика. З’являються нові напрямки та сегменти діяльності, проблеми і теми, засоби їх висвітлення тощо. Саме тому Етичний кодекс потребує корекцій, які б дозволили йому бути повним, вичерпним та сучасним.

Що таке Етичний кодекс?

Етичний кодекс – це документ, що стосується моральної складової діяльності працівників ЗМІ. Його положення – це етичні настанови, які задають журналістам духовні орієнтири. В основі нашого Кодексу лежать такі документи, як Конституція України, Загальна Декларація прав людини і Всесвітня хартія свободи преси ООН. З повним текстом документу можна ознайомитися на офіційному сайті Національної спілки журналістів України.

Порушення його положень розглядає Комісія з журналістської етики. Це неурядовий орган саморегуляції роботи журналістів, що контролює дотримання прописаних в Етичному кодексі стандартів. З грудня 2016 року її очолює Андрій Куликов. Також до її складу входять 13 досвідчених журналістів. Скаргу можна подати на їхньому сайті, треба лише вказати назву, на кого і ким подається, додати текстове пояснення, а також зазначити номери порушених статей Кодексу. Рішення Комісії опубліковують на тому ж сайті.

Зміст та основні положення

Деякі пункти Етичного кодексу прямо стосуються класичних журналістських стандартів: свобода слова, служіння інтересам суспільства, об’єктивність та повнота інформації, баланс думок, заборона зміни контексту, фальсифікацій та плагіату. В інших положеннях йдеться про повагу журналістів до приватного життя, відокремлення реклами від загального потоку інформації, недоцільність використання свого становища задля збагачення тощо. Окремі пункти стосуються специфіки роботи з дітьми та осуду дискримінації за будь-якою ознакою. Варто виділити положення про неупереджене ставлення до судових процесів і заборону незаконного методу отримання інформації (до них ми ще повернемося). В останньому пункті прописано, що свідоме порушення вищезазначених норм несумісне з професійною журналістикою. За це можна бути позбавленим прес-карти або членства в професійних спілках.

Ось таким є скорочений виклад змісту нашого Етичного кодексу. Розберемося, чого йому бракує, і які важливі деталі журналістської діяльності так і залишилися нерозглянутими.

Що не так?

Немає жодного пункту, який би стосувався висвітлення питань війни, насилля, терору і смерті. В умовах російсько-української війни регулювання цих питань є дуже важливим, оскільки левову частину інформації щодо подій на Сході українці отримують через ЗМІ. Чи публікувати криваві та шокуючі фото- та відеоматеріали з фронту? Чи блюрити обличчя загиблих? Як подавати інформацію, що стосується ворога, і як викривати його пропаганду? Дивно, що окремого пункту заслужило неупереджене ставлення до судових процесів (тому ми й виділили його раніше), а про специфіку роботи в актуальних умовах війни досі не прописано жодного слова.

Деякі положення виглядають неповними. Читаємо, наприклад, п’ятий пункт: «Журналіст не розкриває своїх джерел інформації, окрім випадків, передбачених законодавством України». Варто було б також наголосити на тому, що ці джерела мають бути надійними і достовірними. Не сказано і про їх різноманіття: не можна будувати матеріал на основі одного-двох джерел, необхідне різнобічне вивчення даних та їх аналіз.

Деякі пункти потребує уточнення. Наприклад, тринадцятий (який ми виділили раніше): «Журналіст не повинен використовувати незаконні методи отримання інформації. Журналіст при зборі інформації діє в правовому полі України <…>. Використання негласних прийомів збирання новин допускається лише тоді, коли це необхідно для забезпечення достовірності або точності матеріалу. Такі прийоми можуть бути виправдані лише у разі, коли іншими способами зібрати інформацію неможливо». Так можна використовувати незаконні методи чи ні? Що мається на увазі, коли говорять про категорію «негласні прийоми»? Які вони?

Недоробки є, але у порівнянні з іншими аналогічними документами можна побачити, що упущених моментів набагато більше, ніж може здаватися на перший погляд.

Етичні кодекси інших країн: які вони?

В їх основі так само лежать основні журналістські стандарти, але можемо знайти і нові пункти. Так, наприклад, в Етичному кодексі США прописано: журналісти не мають платити за доступ до новин (платний контент треба обов’язково позначати як такий). Також є рекомендації щодо анонімності джерел: невідомими варто залишати тих, кому загрожує покарання або небезпека. В матеріалі треба пояснювати, чому джерело приховане.

Цікаві положення знаходимо і в Етичному кодексі журналістів Австрії. Тут пункт про свободу преси справедливо пов’язано з особистою відповідальністю журналіста за надану інформацію. Це є важливим доповненням, оскільки кожен працівник ЗМІ мусить чітко усвідомлювати, до яких наслідків може призвести оприлюднення матеріалу. Ще один новий пункт стосується змонтованих зображень: оброблені фотографії, які при побіжному перегляді можуть здаватися справжніми, мають бути чітко позначені як монтаж.

В Етичному кодексі журналістів Республіки Білорусь знаходимо положення про професійну солідарність. Згідно з ним, журналіст має поважати честь та гідність своїх колег, сприяти розвитку їхніх творчих здібностей, знань та майстерності тощо.

У Великобританії цей документ поділено на дві частини: Кодекс поведінки і Кодекс практики. Перша дуже схожа на український Етичний кодекс. Друга набагато ширша та більш конкретизована. Можемо знайти там пункти про те, як правильно висвітлювати сексуальні злочини, а також про специфіку роботи в медичних закладах.

Одним із найповніших і допрацьованих виглядає німецький Етичний кодекс, який має назву «Принципи Публіцистики». У ньому, окрім вже знайомих нам директив, можемо знайти детальні рекомендації щодо того, як працювати у передвиборчий час, як висвітлювати хвороби, самогубства, інформацію про наркотики і навіть мемуари злочинців.

Як бачимо, залишилося багато важливих деталей, які не знайшли своє відображення в нашому Етичному кодексі. Працювати є над чим, тож сподіваємося, що згодом цей документ оновиться, розшириться та зможе повною мірою слугувати на користь українській журналістиці.

Дар’я Шабаниця, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.