Що виникає у вашій пам’яті, коли ви чуєте про кримських татар? Багата історія? Приклади культурного обміну між Україною й Кримом протягом століть спільного проживання? Кілька згадок у підручнику з історії про Кримське ханство й набіги? Відповідь у кожного своя.

Проте формування сприйняття не в останню чергу залежить від того, що нам транслюють медіа. Нерідко чуємо про важливість коректної репрезентації етнічних груп та спільнот, зокрема тих, які проживають на території України і є частиною українського контексту. Так, Анастасія Безверха, PhD з масових комунікацій розповіла в інтерв’ю для MediaSapiens про те, як змінилася медійна риторика після російської окупації Криму:

“Спільний ворог відкрив нові можливості для зміни колективного образу кримських татар. Я звернула увагу, що після анексії відбулися зміни в ставленні ЗМІ до громадсько-політичної діяльності кримських татар та їхніх лідерів. Окрім етнічного маркера, у називанні цієї групи з’являється дуже потужний громадянський маркер”.

Це інтерв’ю опублікували в 2016 році. Наразі питання побудови коректної міжетнічної комунікації залишається актуальним. Про те, як українські ЗМІ висвітлюють кримськотатарське питання поза межами новинних заміток, далі в цьому матеріалі.

Газета “День”: фокус на ретроспективу

Коли йдеться про якісну аналітику, газета “День” спадає на думку практично одразу. Зокрема великою популярністю тут користуються авторські колонки або блоги. Так, один із матеріалів, які стосуються нашої теми – “Чому депортували кримських татар” Бориса Соколова. В ньому знаходимо детальну хронологію подій 1944 року з коментарями автора й розповідь про стосунки кримських татар із німецькою та радянською владою.

Історично-ретроспективний вектор має також інша стаття, опублікована на сайті газети “День” – “Державність, яка не захистила кримських татар від геноциду” авторства Миколи Семени. За основу для матеріалу взято дату 18 жовтня 1921 року – тоді Володимир Ленін підписав декрет про створення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. Автор звертається до подій задовго до депортації кримських татар у 1944 році й аналізує як історичні факти, так і сучасну ситуацію в Криму.

“Як виявляється, оцінки російських політиків і експертів значно розходяться з об’єктивними висновками зі 100-літньої історії, яких дійшли українські історики”, – пише Микола Семена й наводить власні міркування щодо того, кому все ж має належати Крим і який вплив події столітньої давності мають на теперішню історію півострова й України.

“Ми всі – кримські татари?” – цим питанням названо статтю Лариси Волошиної. Цей матеріал теж висвітлює тему депортації, але вже в контексті не стільки хронологічному, скільки емоційному.

“Уявіть собі, що ваше рідне місто — той куточок на мапі, який ви любите, який оповитий для вас особистими спогадами — не має голосу. Ви мешкаєте в ньому, але за нього, та і за вас, рішення ухвалює хтось інший”, – такими словами починається текст і продовжується в такому ж ключі. Авторка розмірковує про те, як це втратити свою землю і проводить аналогії між кримськими татарами й українцями, звертаючись до почуттів читача й намагаючись викликати в нього співчуття до корінних мешканців Криму.

“Суспільне”: річниця Незалежності й самоповернення

Тему кримських татар також висвітлювало «Суспільне». Із недавніх матеріалів – присвячена цьому питанню частина документального серіалу «НАШІ 30» – «Самоповернення в Крим». Автори проєкту зосередилися не на трагічних подіях депортації, а на процесі повернення корінного населення до Криму опісля, вже в 1980–1990 роках.

“На зламі “вісімдесятих” і “дев’яностих” кримські татари масово поверталися в тоді ще радянський Крим, де стикалися з протидією з боку і місцевої влади, і населення, нацькованого пропагандою. Право купити бодай якесь житло, влаштуватися на роботу, отримати пай землі кримським татарам доводилося виборювати під час численних акцій протесту, виступів, постійного тиску та перемовин з місцевими чиновниками. Тодішня влада називала це самозахопленням. Для кримських татар це було — “самоповернення””, – пише Анастасія Коріновська, авторка супровідного матеріалу, опублікованого на сайті “Суспільного” разом із документальним фільмом. Також у тексті є коментарі-спогади героїв стрічки, наприклад, слова Ахтема Сеітаблаєва й Ульвіє Аблаєвої.

“Радіо Свобода”: аспект сьогодення

На відміну від вищезгаданих масмедіа, редакція сайту “Радіо Свобода” зосереджується не лише на ретроспективах, а й на розкритті сучасних проблем, із якими стикаються кримські татари. Наприклад, стаття Юлії Жукової із назвою «Досі наш народ поневіряється». Як живуть кримські татари, які втекли після окупації Криму на материкову Україну». Матеріал складається з розповідей кримських татар, які виїхали з Криму після його окупації в 2014 році. Авторка показує, із чим стикаються ці люди, що вони переживають і як адаптовуються до життя за межами півострова найкоректнішим чином – дає висловитися самим героям. Серед них – вчителька української мови, імам і член Меджлісу кримськотатарського народу.

Говорячи про українську редакцію “Радіо Свободи”, варто звернути увагу на проєкт, який створили за їхньої ініціативи – “Крим.Реалії”. На ресурсі, повністю присвяченому темі життя півострова, публікують актуальні новини, блоги й інтерв’ю. Окремо виділено розділ «Спецпроєкти», який містить рубрики «Депортація», «Свідчення окупації», «Українська проблема Криму», «Інфографіка» й відеокурс кримськотатарської мови, якою доступний цей ресурс поруч із українською та російською.

Згадані вище ЗМІ є прикладами якісної української журналістики й мають вплив на велику аудиторію. Як бачимо, сьогодні в них є два основні вектори. Перший – просвітницько-історичний. Такі матеріали будуються навколо історичних фактів, як от депортація 1944 року й подальше повернення кримських татар на власну землю. Другий – суспільний. Ці тексти зосереджені на персоналіях, які є носіями кримськотатарської культури, їхньому досвіді, переживаннях і потребах. Все це сприяє передачі інформації “з перших уст” і, як наслідок, побудові ефективної взаємодії між українцями й кримськими татарами.

Юлія Равлюк, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка

Comments are closed.