Ще у січні 2009 року на телеканалі “Тві” стартував новий політичний телепроект “Правда”. Ведучими ток-шоу почергово є Роман Скрипін та Віталій Портников, тому програма щотижня змінює назву – “Правда Романа Скрипіна” і “Правда Віталія Портникова”. Обраний для дослідження телепроект, є цікавим не лише через інформаційне наповнення і формат, а через журналістський стержень.

Після старту першої програми “Телекритика” порівняла рейтингові показники “Правди Віталія Портникова” і “Правди Романа Скрипіна”.  Дані розвідки засвідчують: першу програму дивилися  0,25%, другу — 0,15% представників аудиторії. Ці показники показують не лише незначну поразку Романа Скрипіна, але підтверджують факт присутності журналістської особистості у будь-якому медійному продукті. ТВаївський проект: одноформатна програма, двоє ведучих, два рейтингові показники. В одному з інтерв’ю Віталій Портников заявив: “Ці авторські програми будуть відрізнятися особистостями ведучих. Вони відображатимуть не лише позиції співбесідників, але й модератів”. В анотації до проекту, на інтернет-сторінці каналу, Романа Скрипіна охрестили “майстром телевізійного інтерв’ю”, а Віталія Портникова – “королем політичного коментаря”. Чи так є насправді?

Розпочнемо аналіз  програми із заставок, у яких дуже чітко сформульовані акценти майбутніх ефірів. Спектр питань — різноманітний, починаючи від риторичних запитань, пов’язаних з НАТО, закінчуючи тим, хто буде чемпіоном — “Динамо” чи “Шахтар”. Промовистим є і логотип проекту — фрагмент оголеної дівчини, що, мабуть, і символізує правду.

Постать Романа Скрипіна завжди асоціюється з гостротою інтерв’юерівських запитань. У 2005 році, після звільнення з “П”ятого каналу”, де пан Роман “засвітився” як журналіст у період Помаранчевої революції, в інтернеті з’явилася інформація, що Скрипіна “посунули” через нарікання з приводу його “нахабності” в ефірі. У медійних кулуарах тоді точилися дискусії про порушення професійної етики журналістом.    Можливо, у чомусь подібна полеміка мала істинне зерно, але ніхто не звернув увагу на народження нової журналістської генерації, для котрої “свобода слова” не є терміном з підручника.

Відстежуючи етапи діяльності Скрипіна після звільнення у 2005 році, можемо зазначити таке собі пілігримство від одного місця праці до іншого: інформагентство “РБК-Україна”, медіаспілка‚ радіо “Свобода” і врешті-решт “Тві”. Надміру гострий Роман Скрипін залишається таким і у проекті вищевказаного каналу, на відміну від ліберального і позитивного Віталія Портникова.

У номері “Главреду” від 24.05.06 оприлюднено інтерв’ю з паном Віталієм. Колега Портникова, Наталія Влащенко‚ назвала його Гаррі Поттером сучасної журналістики. “Це такий хлопчик-вундеркінд, в котрого одночасно виходить бути у вирі подій і залишатися осторонь з усмішкою інопланетянина”, – зазначила журналіст. Українському глядачеві постать Віталія Портникова відома насамперед з численних політичних ток-шоу,  де він дотримувався позиції політоглядача і коментатора. Портников –    опозиціонує надміру гострій персоні Скрипіна, в чому полягає ще одна  “фішка” проекту — баланс у контрасті. Гості студії “Правди” – політичні оглядачі, експерти, журналісти, політики, представники культури. Родзинка програми — можливість поставити відеозапитання через скайп.  Також ведучі пропонують глядачам взяти участь у нерепрезентативному смс-голосуванні. Тема опитування відповідає темі ефіру. Знову-таки відстежуються відмінності між форматом постановки питань для  голосування: у скрипінівській програмі воно доповнює жорсткість ведучого (наприклад програма за участю В’ячеслава Піховшека від 09.10.2009: “Ким є  Піховшек ?” відповіді – “журналіст”, “провокатор”, “явище”, “політтехнолог” або програма за участю Світлани Вольнової від 25.09.09: “Сучасна українська богема: інтелектуали, нероби‚ шоу-бізнесмени, її немає?”. У програмі Віталія Портникова постановка питань для голосування — помірно-демократична, на кшталт: “Чи потрібна у державі диктатура?”, відповіді – “так”, “ні”, “залежно чия” (програма за участю Павла Жебрівського та Святослава Олійника від 28.09.09).

Формат програми є доволі гнучким, адже він постійно балансує між  кількістю запрошених, ефірний час може базуватися на діалозі або і на полілозі з двома протилежними точками зору. У межах формату останнього зразка обидва ведучих виявляють професійні модераторські  вміння, спонукаючи запрошених не лише до висвітлення відомої в медіа інформації, але до оприлюднення цілком нових тез і думок. П’ятничні випуски “Правди” є легкими і релаксійними. “Коли на інших каналах відбуваються політичні баталії, ми намагаємося відійти від інформаційної насиченості тижня”, – заявив Роман Скрипін у рамках одного з ефірів. Практично кожної п’ятниці у студію запрошують або представників культури або журналістів. Можна відзначити таку тенденцію: у “Правді Віталія Портникова” найчастіше з”являються музиканти та письменники, у “Правді Романа Скрипіна” – журналісти,  представники світської богеми. Такий штрих підкреслює можливу сферу зацікавлень кожного із ведучих.

Підсумки порівняльної характеристики програми наштовхують на висновок, що формат будь-якого медійного продукту насамперед залежить від творчої особистості ведучого. У цьому, мабуть, і полягає феномен журналістського “я”: надавати колориту проекту і водночас залишатися своєрідним рентгенівським апаратом для відображення позицій інтерв’юйованих.

Відгуки 2 коментарі

Анонім,

Анонім,