Українська кіноіндустрія продовжує свій активний розвиток. 14 вересня на українських екранах на свого глядача чекав новий історичний серіал вітчизняного виробника, знятий за мотивами роману.

• «І будуть люди» – це драматичний серіал-епопея, екранізація однойменного роману Анатолія Дімарова. Створений під керівництвом режисера Аркадія Непиталюка та за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України.
• Події у серіалі охоплюють тридцять років української історії: від Першої світової до Голодомору. Ця історія розповідає про квінтесенцію українського буття з різних політичних поглядів та різних класових становищ одного народу.
• В епіцентрі подій опиняються дванадцять героїв та невеличке селище під Полтавою. Кожен з героїв –  це окрема історія, окрема життєва трагедія, яку творці серіалу втілили у дванадцятьох серіях. Червоною ниткою через усі побутові складнощі та емоційну турбулентність людського буття проходять історичні події буремного двадцятого століття: циклічна зміна влади, війна, червоні плями сталінського терору, що розтікаються країною.

Вихід на телевізійні екрани цієї новинки від українського кіновиробника став цікавою та довгоочікуваною подією, яку широко висвітили медіа, а її перша серія на платформі YouTube набрала понад мільйон переглядів. Розглянемо на двох прикладах, як відреагували українські кінокритики на нову історичну сагу.

«У появі історичної саги Аркадія Непиталюка є просвітницьке та ідеологічне значення»

Письменник та кінокритик Андрій Кокотюха поділився своїми враженнями після перегляду серіалу. У рецензії він підіймає одразу декілька важливих для нашого сучасного кіновиробництва питань. Кінокритик вбачає у новинці «І будуть люди» просвітницьке та ідеологічне значення, адже такий продукт досить нетиповий для нашого телевізійного простору: «історична сага, телероман на питомо українському матеріалі, україномовний десь на 98%…» – вважає Андрій Кокотюха.

Двобічною ситуацією, на яку звертає увагу автор є «театралізованість» постановки. Образи селянства та більшовиків зображають питомо «по-українськи». Селяни – трудівники та господарники у білосніжних вишиванках , а більшовики «показані злобними гоблінами», проте сам кінокритик підкреслює, що український виробник кінопродукту ніколи не вирізнявся особливою підтримкою образу більшовиків як позитивних героїв нашої історії.

І ще однією, не менш важливою проблемою, Андрій Кокотюха називає обмеженість українських телесеріалів про іншу частину населення нашої країни. «Урбаністичний українець поки не отримує телероману про себе, свою історію, свої драми та комедії» – зауважує Кокотюха. На його думку, саме тому, що українські режисери більшу увагу приділяють проблемам селянської верстви населення, у серцях наших містян досі знаходять поклик серіали російського виробництва про людей, що підкорюють великі міста та мегаполіси.

Загалом, з рецензії письменника можна зрозуміти, що серіал йому сподобався. У своєму матеріалі він виділив основні критерії, що дають змогу побачити роботу Аркадія Непиталюка через призму проблематики сучасного кіновиробництва в нашій країні. Саме через таке висвітлення рецензента Кокотюхи під час повторного перегляду, серіал може набути зовсім інших відтінків.

«Побачене в «І будуть люди» нічим не поступається сучасним польським або чеським серіалам про аналогічні періоди історії»

Суттєвою протилежністю думок щодо попереднього рецензента став матеріал історикині Ольги Скороход. Вона більш детально і заглиблено розглядає «І будуть люди», проте як і Андрій Кокотюха першим аспектом її рецензії стала думка про те, що стандарти російських серіалів довгий час впливали на глядача, який тепер важко сприймає «глибину трансформацій та внутрішніх переживань», яку пропонує нам цей серіал.

Також авторка звертає увагу читача на високий рівень обізнаності та професіоналізму художників-постановників, що майстерно облаштовували кожний кадр у серіалі: «Я навмисне після перегляду прокручувала моменти різних серій – тут немає ані ідеально випрасуваних вишиванок, ані мертвого музейного інтер’єру».

Далі Ольга Скороход починає аналізувати кожного героя окремо, але нам варто детальніше розглянути її аналіз саме більшовиків, адже він категорично відрізняється від аналізу попереднього рецензента Андрія Кокотюхи. «Перед нами різні типи комуністів. Бачимо націонал-комуністів, які повелися на утопію і лицемірну тактику більшовиків. Є російські комуністи, яким чуже все українське, які не розуміють тутешнього народу і не тільки не визнають в ньому нації, а попросту не мислять такою категорією» – ділиться Ольга своїми думками з приводу «червоних» героїв серіалу.

І насамкінець авторка яскраво описала висвітлення Голодомору у цьому серіалі: «Сценаристи вдало прописали наростання тиску на село – від надвисоких норм хлібозаготівель до чорних дощок і блокади сіл».

Рецензентка щиро радіє тому, що режисер та актори цього проєкту змогли передати надію українського народу на світле майбутнє навіть у нещадно темні тридцяті роки двадцятого століття.

Важливо аби говорили

Отож, проєкт українського кіновиробника «І будуть люди» посів гідне місце у серцях журналістів та кінокритиків. Як зазначає переважна більшість рецензентів, ця сага підіймає велику кількість досить важливих питань не лише історичного аспекту, але й сучасності. Ця робота режисера Аркадія Непиталюка викликає у критиків різнобарвні емоції та почуття, проте вона точно нікого не залишає байдужим, що надзвичайно важливо для будь-якої кінороботи.

Олена Сидорова, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка

Comments are closed.