Інформаційна агресія Кремля проти України: «братські народи», вакцина… Що далі?
Максим Берчак
Опубліковано: 22-05-2021
Розділи: Огляди, аналітика.
0
Україна протягом усього періоду незалежності знаходилася під впливом Російської Федерації (РФ), яка вважала себе «наступницею СРСР». Постійне оперування поняттями: «Росія – старший брат України» та «Росія, Білорусь та Україна – це три «братські» народи» приносили дієві результати, але лише для однієї країни – Росії. Спершу Будапештський меморандум, який забезпечив для РФ статус єдиної ядерної держави на пострадянському просторі. Потім, у 2004 році, перемога проросійського кандидата Януковича, яка лише через Помаранчеву революцію відтягнулася на п’ять років. Однак події кінця 2013-го – початку 2014 років внесли свої корективи й призвели до того, що Росії почала діяти набагато активніше в питанні втримання України в межах власного впливу. Проте слід розуміти, що цей вплив почався набагато раніше, щоправда іншими методами. Основним з яких став метод «м’якої сили».
«М’яка сила» – найдієвіша?
Росія завжди розглядала українські території як власний придаток: «Украина = окраина». Активний ідеологічний вплив на Україну почався ще в роки Помаранчевої революції, але свого піку він досяг за часів президентства Януковича. І все це завдяки методу «м’якої сили», який є легальним способом вести пропаганду будь-де у світі під лозунгами на кшталт: «культурний обмін», «спільна історія» чи «дружба народів». Цей підхід використовує перш за все історико-культурний чинник задля нав’язування іншим країнам власного способу життя.
У нашій країні цей метод став основним інструментом російського впливу від самого початку проголошення незалежності України. Більшість телеканалів були російськомовні, українська аудиторія протягом багатьох років слухала російську мову з телеекранів чи з музичного простору, який переважно займали російські виконавці. До початку воєнних дій у 2014 р. люди мали змогу дивитися телеканали РФ, які нав’язували людям свої позиції та використовували різні методи агітації щодо російської культури та поглядів на історію. Наприклад, результати моніторингу восьми найбільш рейтингових телеканалів України у 2013 році продемонстрували, що 50% ефірного часу займає російськомовний контент, у той час як україномовний лише 30%.
Поняття «м’якої сили» включає в себе інструменти тиску на суспільну думку, не використовуючи зброї: ідеологічне протистояння (церкви Київського та Московського патріархатів), інсайдерська діяльність й таке інше. «М’яка сила» – це початковий етап інформаційного впливу, який змінюється з початком активних дій на території країни, що стала жертвою агресії. Зараз стає зрозуміло, що таким чином Росія мала певний план щодо України, але Революція Гідності внесла свої корективи, які явно змусили східного сусіда діяти швидше та менш обдумано.
Міжнародна пропаганда
Хоча нинішні російські методи пропаганди можна назвати прямолінійними, вони все одно залишаються дієвими через одну причину, яка є найбільш важливою для України з точки зору підтримки світової спільноти. Російська пропаганда орієнтується не лише на російськомовні регіони, але й активно діє в більшості європейських країн, і не тільки. І все це завдяки каналу RT (раніше – Russia Today) – російська державна багатомовна телевізійна компанія, що орієнтована на закордонну аудиторію та існує з 2005 року за фінансування уряду РФ. Завдяки багатомовності забезпечує максимальне охоплення аудиторії, оскільки трансляції ведуться кількома мовами: англійською, арабською, іспанською, німецькою тощо. RT нерідко звинувачують в систематичній пропаганді, але телеканал й надалі стабільно функціонує в багатьох європейських країнах.
Наприклад, фейкова новина від 2 вересня 2020 року про те, що до протестних рухів у Білорусі причетні нібито українські екстремісти й націоналісти, просувалася в Росії на найвищому рівні та активно поширювалася в російських ЗМІ. Із заявою про те, що нібито «в Білорусі перебуває близько 200 натренованих екстремістів з України», виступив міністр МЗС Росії Сергій Лавров. Тобто, відбувався прямий ідеологічний вплив на громадян Білорусі з метою максимально дискредитувати Україну.
Ще один яскравий приклад – ютуб-канал RT-DE (Deutsch), німецькомовний засіб російської пропаганди, на який підписано майже 600 тисяч осіб, та який до кінця 2021 року планує запустити цілодобовий телеканал для німецького телебачення. Тобто, вочевидь, європейську інформаційну війну Україна активно програє. Головною причиною цьому є банальна відсутність альтернативних думок у європейської аудиторії, оскільки вони мають можливість отримувати лише російську версію конфлікту, в той час як українська відсутня.
Вакцина – новий та дієвий метод пропаганди
Від початку пандемії COVID-19 створення вакцини від коронавірусу стало пріоритетною метою для багатьох провідних держав світу. Росія також почала активно працювати над цим проєктом. У травні 2020-го російський уряд підтвердив початок її створення, а вже в грудні оголосив її готовою до масового використання. Хоча більшість західних експертів дотепер критикують цю вакцину через непрозорість процесу створення та швидке її затвердження, але 51 країна світу не проти її використання.
Настирливе просування російської вакцини, не тільки в Україні, а й в інших країнах, привело до того, що більшість західного світу сприймає її не як бажання Росії зробити внесок у боротьбу проти вірусу, а як відповідь західним державам задля зовнішньої пропаганди. Наприклад, Франція звинуватила Росію у використанні вакцини «Спутник V» як знаряддя пропаганди. «У випадку з російською вакциною мова йде, скоріше, про засоби пропаганди і агресивної дипломатії, ніж про солідарність і допомогу в сфері охорони здоров’я», – заявив у березні цього року міністр закордонних справ Франції Жан-Ів Ле Дріан.
Звичайно Росія відкидає усі звинувачення, що й не дивно. «Жодних намірів щодо політизації вакцинної тематики та ніяких прагнень щодо використання вакцин російського виробництва не було, немає і ніколи не буде», – заявив прессекретар президента РФ Дмитро Пєсков. Більшість розуміє, що поставляти вакцину в інші країни, не проводячи повноцінну вакцинацію більшості населення РФ, спричиняє появу багатьох запитань, на які в Кремлі не мають бажання відповідати.
Україна – «червона лінія» для Путіна?
Росія не бажає відпускати Україну із зони власного впливу та до останньої можливості буде перешкоджати їй інтегруванню в європейську спільноту. Нещодавнє загострення на кордонах (концентрація військ) є яскравим прикладом того, що східний сусід готовий за рахунок реальних воєнних дій утримати Україну в зоні «русского мира». А нещодавня фраза Путіна з його виступу перед Федеральними зборами РФ демонструє всю серйозність ситуації: «Ми дійсно не хочемо спалювати мости, але якщо хтось сприймає наші добрі наміри, як байдужість або слабкість, і сам має намір остаточно спалити або навіть підірвати ці мости, повинен знати, що відповідь Росії буде асиметричною, швидкою і жорсткою. Організатори будь-яких провокацій, які загрожують корінним інтересам нашої безпеки, пошкодують про скоєне так, як давно вже ні про що не шкодували. Але сподіваюся, що нікому не прийде в голову перейти у відношенні Росії так звану «червону лінію». А де вона буде проходити, це ми будемо визначати в кожному конкретному випадку самі». З цього виникає логічне запитання: чи не Україна є цією «червоною лінією»?
Максим Берчак, магістрант факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка