0
З 1 вересня в експериментальних школах України десятикласникам читається курс «медіакультура особистості». Чому і як медіапедагоги навчатимуть дітей? З цими запитаннями ми звернулися до Олени Куценко, заступника директора Кримського республіканського підприємства «Кіновідеопрокат», члену оргкомітета та члену кіножюрі Міжнародного дитячого молодіжного фестивалю аудіовізуальних мистецтв «Кришталеві джерела», регіонального представника всеукраїнського експерименту з впровадження програми медіаосвіти в кримському регіоні.
О.К: Медіаосвіта дозволяє готувати усвідомленого споживача, який міркує: «Я не буду дивитися те, що мені не потрібно, що мені нав’язують. Я не буду споживати ту інформацію, за допомогою якої мені намагаються промивати мізки. Я буду вибирати з усього цього тільки те, що мені потрібно для навчання, для роботи, для життя». На це й націлений той експеримент, який почав упроваджуватися в Україні з минулого року.
Але найсерйозніша проблема, на мій погляд, в тому, що до цього процесу не готові педагоги. На сьогоднішній день є два типи вчителів.
Перший – це вчитель, який вчить своїм прикладом. Діти беруть у нього знання та досвід, і він вчиться у дітей. Це людина, яка не перестає вдосконалюватися, якій цікаво все, все, що стосується навчального процесу.
Другий тип – учитель-поурочник, який у школі працює від безвиході. Йому нікуди податися, тому прийшов, відчитав, повернувся й пішов. Йому не так вже й важливо, що там, як там, хто його зрозумів, а хто не зрозумів, зарплату отримав – все нормально.
Першому типу вчителів новації потрібні й важливі, навіть у відсутності матеріально-технічної бази. Другому – будь-які новації – в тягар.
Яким чином буде здійснюватися підготовка медіапедагогів у вищій школі?
О.К: Система освіти сьогодні не готова до того, щоб відкривати спеціалізацію або факультет для підготовки педагогів у галузі медіаграмотності. По-перше, у нас ще не прийняли стандарт цієї спеціальності – він знаходиться на стадії розробки. Але як тільки він буде готовий і прийнятий, ми зможемо говорити про те, що потрібно відкривати спеціальні навчальні заклади, де готуватимуть професійних медіапедагогів.
А поки що… добре, що зараз триває експеримент. Якби вчителям дали в руки цю моторошну навчальну програму, і зверху прийшло розпорядження з МОН «Всім! Всім! Ввести медіаосвіту!»- люди б почали метушитися, предмет віддали б тому вчителю, у кого менше годин, і хто нічого в цьому не розуміє. І тоді на всьому експерименті можна було б поставити жирний хрест. Фахівців немає. І може бути, навіть не стільки фахівців, скільки ентузіастів цієї справи.
У нашої школи є проблеми з навантаженням. Але медіаосвіта може здійснюватися в таких формах, як спецкурс, факультатив, клуб. Хоча сьогодні всі активно учепилися за форму інтегрованого уроку. Напевно, тому, що це нічого не коштує державі – тільки додаткове навантаження вчителю. Тому більшість шкіл займається інтеграцією: вчитель літератури інтегрує медіаосвітній курс в літературу, вчитель початкових класів включає в такі предмети, як «Читання» і «Розвиток мови» і т.д. А десь є й окремий спецкурс.
Чи відомо скільки фахівців з МО Україна матиме, скажімо, до 2017 року?
О.К: Експеримент триває до 2016 року. Якщо це приживеться, якщо до 2016 року запрацює спеціальність, буде прийнятий стандарт і почнеться навчання педагогів – що забезпечить компетентними кадрами всі школи, бажаючі ввести у себе такий предмет. Вважайте, в кожну школу потрібно 2-3 фахівці. Все залежить від того, як піде експеримент, чи зможемо ми забезпечити потребу в учителях.
Але поки з’являться компетентні медіапедагоги, сучасні діти перетворяться на монстрів медіатехнологій. Можливо, варто починати знайомити дітей з основами медіакультури раніше, ніж у десятому класі?
О.К: Там, де був методичний потенціал, там, де були фахівці, які мають компетенцію у сфері аудіовізуальних медіа, медіаосвіту почали вводити у програму навчання з молодших класів. Наприклад, у Криму, у Дніпропетровській області, де є потужний дитячий та юнацький кіноцентр, у Луганську сьогодні медіаосвітою охоплюються всі рівні, всі щаблі. А в Запоріжжі колеги обіцяли ще й дитячий садок підключити. І програми будуть.
10-11 клас – найбільш напружений час, коли діти готуються до ЗНО, до вступу? Як це допоможе їхньому майбутньому?
О.К: Зараз у кожного в домі повно гаджетів, і наші діти чудово вміють ними користуватися. Але виглядає це як «дубина в руках дикуна»: навчилися знімати відео – про що? – Як побили собачку. Зняли. Виклали в інтернет. Познущалися над однокласником – виклали в інтернет.
Ми ж говоримо про культуру не тільки сприйняття, але й використання медіазасобів. Звичайно, в 11-му класі цим спецкурсом, цим лікнепом ми не встигнемо нічого виправити. Програма націлена на перспективу: дати дітям знання про те, як користуватися новими можливостями для майбутнього життя.
Грамотно вибудувана медіаосвіта дає поштовх розвитку творчості, а не навпаки. Коли після уроків ви разом робите шкільну газету та радієте тому, що у вас виходить, коли ви разом намагаєтеся зробити випуск шкільних новин, оформлюєте фотовиставку або ще щось, тобто, творчо співпрацюєте або отримуєте ще якісь знання в області гарного кіно , я не думаю, що це буде стомлювати.
В основі курсу «медіакультури особистості» лежить ін’єкційна теорія, суть котрої зводиться до необхідності убезпечити людину від інформації, навчити її розуміти, де правда, а де – маніпуляції на тему правди.
Для впровадження медіаосвіти в програми середньої та вищої школи державі доведеться розщедритися. В умовах бюджетної кризи це неймовірно складно. Та й чи вигідні державі подібні інновації в освіті?
О.К.: Що більш медіаграмотним буде наше суспільство, то більше шансів, що ми перестанемо дивитися це жахливе телебачення, читати бульварні газети, а будемо вимагати чогось цікавішого, розумних книги, дитячих проектів, проектів для молоді. То більше шансів, що грамотні, розумні люди будуть приносити більше користі суспільству. Колись наша держава, як і інші країни Європи, США і Канада, зрозуміє це і зробить ставку не на «бадилля», «електорат», біомасу, а на розвинену особистість. У цьому сенсі медіаосвіта – бомба уповільненої дії.
Інтерв’ю підготувала Яна Горюнова
Публікація написана в рамках проекту “Майстерні громадської критики”
Финансова підтримка проекту: Фонд розвитку українських ЗМІ, Посольства США в Україні
