Фото: glavcom.ua.Фейкова зустріч путіна з «матерями загиблих солдат», однак було виявлено, що деякі з них насправді були чиновницями, а деякі втратили синів ще до початку повномасштабного вторгнення в Україну.

Згадаймо, як ще з перших днів повномасштабного вторгнення росії чимало людей зверталися до російських матерів. Тоді Україна розпочала величезну інформаційну кампанію з метою припинення війни та заклику до свідомості в сусідній країні, яка здійснила напад. Здійснювалося все це різними каналами комунікацій, включаючи соціальні мережі, реклами на російських сайтах, розсилками на електроні пошти через які поширювалася інформація про загиблих та полонених російських солдатів. Також з’явилися спеціалізовані вебпортали, телеграм-канали, чат-боти, як-от russoldat.info, “Шукай своїх” та інші.

Окрім цього, були численні заклики урядових посадовців про готовність надати безплатні квитки російським матерям, аби ті приїхали та забрали тіла своїх дітей. Навіть президент Володимир Зеленський особисто звертався до російських матерів, закликаючи їх активно боротися, щоб їхніх синів не відправляли на війну в Україну. “Не віддавайте своїх дітей на війну на чужій землі. Не вірте обіцянкам, що їх відправлять просто кудись на навчання або кудись у небойові умови. Перевірте, де ваш син. І якщо у вас з’являється хоч найменша підозра, що вашого сина можуть надіслати воювати проти України, дійте негайно”, – наголошував Володимир Зеленський.

Однак сьогодні важко не помітити, що вже ніхто не намагається апелювати до росіянок. Це викликає питання, що ж сталося? Невже ілюзія про безмежну материнську любов російської жінки, яка здатна на все можливе і не можливе, швидко розтліла.

Причин, звісно, багато, але саме медійною стало викриття “справжнього обличчя” росіянок. Зокрема, саме завдяки російським ЗМІ, які часто демонструють, як матері готові відправити своїх синів на смерть у чужу країну, прикриваючи власну вигоду патріотичними мотивами.

Приміром, один з центральних російських телеканалів зробив сюжет про те, як батьки десантника, який загинув в Україні, купили за компенсацію новенький автомобіль “Лада”. Проте з патріотично-пропагандистського матеріалу про “воїна-героя”, яким він мав бути за задумом автора, репортаж скотився на рекламний ролик вітчизняного автопрому. Мало того, що про загиблого у матеріалі було лише кілька згадок. Так ще компенсацію  у матеріалу відверто називали “гробовими”.

Фото: focus.ua

Безумовно, така поведінка збиває з пантелику усіх притомних людей. Але тут цілком є логічне пояснення: охочих боротися з  “українськими нацистами” з кожним разом стає все менше і менше. А заклики рупорів російської пропаганди не так вже сильно допомагають поповнювати ряди борців з фашистами, захисників російськомовного населення і навіть сюжети про розп’ятого хлопчика не так мотивують. Тоді на передній план виходить фінансовий стимул. Зокрема,  з’являються сюжети, в яких показують, як окупанти гинуть незрозуміло де й за що, зате їхні сім’ї мають шанс нарешті зажити добре.

Тому і не дивно, що в ницому, аморальному та готовому за гроші піти на наймерзенніший і підлий вчинок, російському суспільстві такий “типовий випадок” не останній. Наприклад, батьки одного військовослужбовця, який поїхав воювати в Україну, вирішили поховати чуже тіло, аби отримати виплати за його нібито загибель. Син все ж знайшовся в полоні в Україні. Однак батьки відмовилися робити хоч щось для його повернення, щоб не втратити “гробові”.

Ще ситуація, де багатодітна мати заявила, що готова на все, щоб росія перемогла Україну, навіть пожертвувати своїми дітьми. Адже здатна народити ще дітей. “Я собі ще народжу. Ось такі ми, російські жінки. Нічого ви не зможете”, — сказала жінка. Важко сказати, чи керувалася мама у той момент “патріотизмом”. Чи, мабуть, також думала про придбання нового автомобіля, особливо якщо отримає компенсацію одразу аж на кілька “Лад”. Адже для такого і народити не шкода.

Фото: apostrophe.ua. Реакція користувачів соцмереж

Була також новина про маму, що зробила “сюрприз” для сина, який ніколи не служив в армії: написала на нього донос через те, що він начебто ухиляється від віддавання боргу своїй батьківщині. Інша ж мати двічі “сумлінно” здавала свого мобілізованого сина, який втік із фронту, назад у частину. Після третьої втечі його затримала військова поліція і засудила до семи років ув’язнення. Мотивацію таких вчинків жінок користувачі соціальних мереж вже звично назвали бажанням до наживи.

Тут варто додати, що і влада, зі свого боку, також старається щоразу придумати оригінальні подарунки для заохочення родичів мовчати та терпіти брехню, щоб отримати компенсацію. Щоправда, не завжди виходить виторгувати рівноцінний обмін життя родича. Адже поки одним дарують машини, хай і ненадовго, шуби, іншим дістаються тільки пакет пельменів, тушка барана чи кіло сала, а також шматки льоду.

Фото: 24tv.ua. Так допомагають в Ольокминському улусі рідним  російських мобілізованих

Звісно це лише декілька прикладів, так би мовити, меркантильності  родин до “воєнної операції”. Але тільки уявіть, таких випадків не просто тисячі, а то й вже сотні тисяч.

До того ж українські спецслужби неодноразово оприлюднювали перехоплені телефонні розмови російських військовослужбовців з їхніми родичами та близькими. Наприклад, російський військовий скаржиться на плачевну ситуацію в його підрозділі: “У нас, короче, рота збирається втікати. Я, не знаю, командир роти втікатиме, чи ні, ймовірніше він про це і не знає. Мам, у нас у генерала кличка “Кровавий генерал”, “Каливан”, “Тварина”! Це все про нашого, нехороша він людина”. Втім, схоже мати військового не розуміє проблематики всієї ситуації, адже радить сину заспокоїтися заради нагород і думати про те, як переконати інших залишитися.

В іншому випадку матір радісно переказує новини пропаганди про те, як Україна потроху здається, тоді як її син, який перебуває на передовій, бачить зовсім іншу ситуацію. Але мати продовжує гнути свою лінію: “тут передають, що не виходить. Вже Захід грошей не дає, вже все. Хто тобі там скаже? Я ось тобі кажу все як воно є”. Далі жінка каже, що планує вимагати обіцяних виплат після повернення сина додому, але той більше боїться,  щоб його не заарештувати за дезертирство у разі відмови брати участь у війні. На що мати відповідає: “путін сказав вважати дезертирством і одразу… Саджати! Як дезертирство вважати і саджати”.

У наступному прикладі схоже на те, що в росії не вчать дітей, що красти — це погано. Адже матір іншого окупанта хвилюється за награбоване сином, яке може відібрати керівництво. Проте, син спокійно відповідає: “Та не відберуть. Ми знаємо, куди заникати. Ми все грамотно робимо”. Знаєте, які емоції це викликало у жінки? Подив та гордість синочком!

Подібна комунікація окупантів з їхніми рідними демонструється у  стрічці “Intercepted” (“Мирні люди”)  режисерки Оксани Карпович. Фільм складається з довгих статичних кадрів зруйнованих українських міст російськими окупантами, на які накладені перехоплені телефонні розмови Службою безпеки України.

Фото: zaborona.com. Кадри з фільму “Мирні люди”

Здебільшого діалоги у фільмі варіюються. То солдати, розчаровані у місії “спеціальної воєнної операції”, вислуховують пропагандистські промови від родичів, котрі не вірять у те, що українці не спроможні чинити хоча б якийсь опір та натомість розповідають про перемоги росіян, які дивляться по телевізору. Інші ж захоплено розповідають про те як знущалися та вбивали цивільних українців, а у відповідь чують слова схвалення та підтримки. Чесно, розмови, від яких волосся дибки.

Нижче додаємо цитати з фільму, які наводить видання Детектор-Медіа:

• “Ми тут нациків ловим валом. Зранку спіймали трьох нациків, шльопнули їх”.
•  “Ішла мати з двома дітьми, наші вальнули її при дітях.
•  — Звісно, вона теж ворог”.
•  “Ми вбиваємо цивільних і дітей.
• — Ні, не вбиваєте, ви фашистів убиваєте”.
•  “Мені подобається людей убивати.
• — Це не люди”.
• “Мам, мені так сподобалося катувати! Я тобі можу розповісти, про які тортури я дізнався і в яких брав участь” — Синку, це нормально. Я б, якби туди потрапила, теж ловила б кайф, а як інакше?”.

Сама ж режисерка відзначала, що не мала на меті класифікувати злочини російських військових, хоча обсяг перехоплених розмов, що наразі існує, легко дозволив би це зробити. Натомість вона зробила акцент на тому, що переважна більшість співрозмовників військових були жінками — дружинами й матерями, які часто полюбляють себе називати “мирними”.  Їхня агресія вразила авторку фільму й, безсумнівно, нікого не залишить байдужим.

Фото: facebook.com

“У контексті вторгнення росіянки вирізняються особливою жорстокістю. Це феномен, який мене цікавив і продовжує цікавити після завершення роботи над фільмом”, — поділилася Оксана Карпович в інтерв’ю “Суспільному”.

Мабуть, справді немає нічого більш шокуючого, аніж розуміння того, що автомобіль чи то холодильник здатний перемогти хоча б найпримітивніші моральні цінності та любов до власної дитини. З жахом ми не знаходимо ні в словах, ні в голосах та навіть на обличчях, здавалося б, найрідніших людей болю, переживань або смутку.  Напевно така вже вона російська реальність, де держава може дозволити собі скуповувати життя своїх громадян за безцінь, до того ж завдяки підтримці родичів та близьких.

Тут важко не погодитися зі словами журналіста “АрміяInform” про те, що ніколи українська матір не зможе зрозуміти росіянку. “Бо навіть тварина, яка втрачає своє дитя, досить тривалий час перебуває у природній депресії. Весь світ дивується тій легкості, з якою російські матері відправляють своїх дітей на вірну смерть у чужу країну, буцімто захищати вітчизну”, — пише Леонід Матюхін.

Лілія Сокульська, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.