Художній репортаж існує в українській журналістиці з минулого століття, але набуває популярності лише зараз. Революція Гідності, окупований Крим, антитерористична операція на Сході… Репортаж не просто має попит – він став незамінним. Термін «художній репортаж» може асоціюватися з літературою і здаватися зовсім далеким від журналістських стандартів. Чужі історії, переживання героїв, думки та події – чим не роман. Але насправді – це більше ніж література, а часом і журналістика.

Людські переживання, історії, події, факти, деталі – можна сказати, що це все про художній репортаж, але відомий польський журналіст Адам Міхнік охарактеризував це набагато вдаліше. Це – «Мистецтво бачити море у краплі води». Адже оманливим є уявлення, що для написання репортажу обов’язково потрібна подія чи то явище, про яке оперативно слід звітувати з місця подій. Не варто також плутати художній репортаж з нарисом чи художнім портретом.

(на фото Адам Міхнік)

В Україні художній репортаж започаткували у 20-х роках минулого століття. У жорстких умовах СРСР багатьом авторам доводилося йти проти системи. Тому таким художнім репортерам, як Майкл Йогансен, Олександр Мар’ямов та іншим не вдалося популяризувати новий жанр в тогочасній журналістиці.

За останні п’ять років художній репортаж в Україні вийшов на новий рівень. Звісно, до цього спонукали події, які потребували оперативного висвітлення та осмислення, але також, варто зазначити, що збільшилося видання українських перекладів авторів із інших країн. Зокрема –  відомих репортерів «Польської школи репортажу», як от Ганна Краль, Ришард Капусцінський, Малґожата Шейнерт. Вони є класиками польського репортажу, яким вдалося побудувати своєрідну культуру країни та згуртувати велике професійне середовище.

(на фото Ришард Капусцінський)

Одним з найцікавіших репортажних медіа України є Reporters. Відносно новий проект, який існуючи вже понад рік, впевнено збирає прихильність читачів та демонструє якісні зразки художньо-репортажного жанру. Автори пишуть про буденність, героїв їхніх репортажів можна зустріти на вулиці, але їх навряд чи покажуть у новинах. Для того аби написати матеріал, автори не чекають аби щось  сталося, вони пишуть про те, на що журналісти зазвичай не звертають увагу. Про ту «буденність», яка спершу зацікавлює, а потім змушує задуматися.

Популярність Reporters свідчить про те, що читач прагне не лише коротких новин та сухої статистики. Цікавий герой – успішний репортаж. Різноплановість героїв на прикладі  Reporters захоплює. Ним може бути вчитель історії, люди з ментальною інвалідністю чи то перукарка з Чернігова. Будь-хто – чиї історії захоплюють та надихають, коли їх розкривають із репортерською достовірністю та художнім колоритом.

Художній репортаж: межа між літературою та журналістикою

Головна риса художнього репортажу – непередбачуваність. Адже, погодьтеся, журналістський матеріал завжди ґрунтується на відображенні дійсності, а спрогнозувати її деколи вкрай тяжко. В художній літературі сюжет залишається за автором, а в репортажі за подіями, ситуаціями, героями – реальними, без вигадок та фільтрів, які їх ідеалізують чи навпаки.

(Віра Кобець – головна героїня одного з репортажів Reporters., понад п’ятдесят років стриже чоловіків в одній із найстаріших перукарень Чернігова)

Журналісти «Української правди» Євген Руденко та Ельдар Сарахман вибрали досить нетипового героя для свого художнього репортажу. Як виявилося, ним може бути навіть тварина.

(собака Марфа)

Певно, репортаж про столичну собаку Марфу зворушив багатьох. Суспільно важливі теми ліпше сприймаються через чиюсь історію – такою є мета репортажу. Це не просто про день звичайної київської собаки, а і про відсутність розвиненої системи стерилізації і обліку тварин у столиці. «За каждым из таких животных, которые встречаются у нас на пути, скрывается своя история, переплетенная с человеческими судьбами. Богатая болью и любовью», – розкривають основну думку свого матеріалу журналісти УП.

Дарина Жданович, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка

Comments are closed.