На телеканалі «ZIK» 8 вересня стартувало нове політичне ток-шоу «Народ проти». «Детектор медіа»  та «Телекритика» уже встигли оцінити прем’єрний випуск програми. Медіакритики знайшли у ньому чимало недоліків: складний регламент, велика кількість гостей, постійний відхід від теми дискусії, велика кількість обговорюваних питань, невпевнена модерація. Ми вирішили перевірити, чи змінилося шоу і чи додалося у ньому змістовності.

Наталія Влащенко на критику «Детектора медіа» відповіла у дописі на своїй сторінці у Фейсбуці: «Що стосується рецензії, яка нижче, то вам судити, наскільки вона об’єктивна, доброзичлива, а головне – наскільки коректно порівнювати велике шоу з Дудем (Юрій Дудь – російський журналіст – Авт.). Хард порівнювати з Дудем – розумію, схожий формат, але солоне з довгим…»

На сайті телеканалу йдеться про те, що «в основу шоу закладений принцип Колізею. Студія – це своєрідна бійцівська арена. Тут команди нині чинних політиків або високопосадовці боротимуться між собою за прихильність глядачів. Після завершення за лаштунками програми учасники коментуватимуть фінальне рішення народу, даватимуть свої оцінки виступам опонентів, аналізуватимуть, чому народ підтримав ту чи іншу команду».

Регламент програми

За задумом творців ток-шоу, у залі є 2 команди з 4 осіб, які складаються з депутатів та чиновників. Одна з них відстоює одну думку (вважає, що реформи відбуваються/ поліція працює/зміни є), інша команда займає діаметрально протилежну позицію. У програмі є 4 раунди, у кожному з яких змагається по одній парі. Опоненти ставлять один одному запитання, які мають складатися з 1 речення і тривати не довше 15 секунд. Після цього на відповідь є 100 секунд. Але якщо рівень довіри глядачів у залі до спікера падає нижче, ніж 20%, то він змушений замовкнути. На початку кожного раунду свої бліц-запитання учасникам ставить Наталія Влащенко, а після раунду право на два запитання мають блогери і експерти.

Політиків оцінюють 100 глядачів, які присутні у залі. Це – жителі з усіх регіонів України, окрім Криму. Є навіть мешканці окупованих території Донецької та Луганської областей. Шоу триває у прямому ефірі.

На початку ток-шоу всім присутнім у залі демонструють короткий сюжет за темою програми. Після цього глядачі голосують, і відповідають на певне запитання. Далі чомусь результати не лише показують, але й розділяють їх за регіонами: захід, схід, центр, південь. Власне, суть програми – побачити, чи вдалося командам змінити думку аудиторії. В кінці шоу відбувається переголосування.

Як бачимо, правила справді заплутані. На їхнє пояснення ведуча витрачає приблизно 10 хвилин кожної програми. І ще б нічого, якби учасники їх дотримувалися. Проте складається враження, що регламент уважно слухали лише глядачі. Запитання до опонента тривають куди довше аніж 15 секунд і містять більше ніж одне речення.

Гості ефіру

Не завжди є зрозумілим підбір учасників. Присутніх блогерів та експертів лише представляють, не називають їхніх посад/регалій. Учасника титрують лише тоді, коли він безпосередньо говорить. Ще у програмі є так званий «вільний гість» Макс Бужанський. Він має право тричі втрутитися у дискусію і тричі поставити запитання. Його не про титрували взагалі.

Під час другої частини програми, коли у «двобої» сходяться по одному учаснику з кожної команди, за яких проголосувала аудиторія, на спікерів надається «досьє», тобто їхня візитівка. Річ дуже корисна і було б добре, якби так представляли кожного учасника, а не лише двох.

Гості часто перебивають один одного, ображають (чого лише вартує порівняння заступниці міністра МВС із секретаркою райкому комсомолу), продовжують говорити після закінчення виділених 100 секунд.

Зміст дискусії

Учасники не вирізняються конкретикою і під час відповіді на запитання ведучої. Коли заступницю міністра МВС запитали про «кількість американських грошей, виділених на реформу поліції», то почули довгу тираду, суть якої зводилася до тези «цифри не головне». Влащенко тричі ставила одне й теж запитання, але відповіді не отримала. У свою чергу Власенко намагався перетягнути ковдру на себе і весь час парирував «не в тому запитання, а в тому, що…». Уже перше запитання до нардепа Сергія Власенка від заступниці міністра МВС триває довше, ніж 15 секунд і складається з більше ніж 1 речення. Воно не надто конкретне, а відповідь ще більш загальна і конкретна, Власенко говорить пафосними фразами про якісь «випадки», але жодного конкретного факту, прізвища не названо.

Фактично кожен гість говорить про щось своє, у чому добре розбирається (або вважає, що добре розбирається). Цьому сприяють питання, які винесені на обговорення. Їх щоразу дуже багато, глядач просто губиться і не запам’ятовує багато. Наприклад, коли мова йшла про осінь реформ, то зачіпали і пенсійну реформу, і медичну, і освітню, і земельну. Коли говорили про нову поліцію, то зачіпали теми ефективності реформи, довіри українців до поліцейських, об’єктів захисту правоохоронців, корупцію. Коли обговорювали війну в Україні, то дискутували і про американську зброю, і про миротворців на Донбасі, і про Іловайськ, і про торгівлю з Росією. Але часто торкалися і багатьох інших питань, відходили від заявлених тем.

Отже, недоліки, які виявили медіакритики у ток-шоу «Народ проти» під час дебютного випуску програми, нікуди не зникли у другому та третьому ефірі передачі. Регламент і досі потребує довгих пояснень, гості не надто зважають на жорсткий хронометраж, а глядачеві складно щось проаналізувати після такої великої кількості інформації, більша частина з якої – оціночні судження гостей.

Ірина Ладика, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.