Нові акценти для досліджень сучасного медіапростору

Технологічна революція спровокувала такі зміни у ЗМІ, які, мабуть, не відбулись в жодній іншій галузі. Змінились медії, їх філософія, стиль роботи у редакціях, особливості жанрової подачі, врешті, змінився споживач, який виробив нові звички читання. Наприклад, багато український сімей на відміну від радян

ського періоду, нині не передплачують/не читають постійно одні й ті ж видання. Тепер газетне читання більш еклектичне, непостійне, випадкове. Зміна поведінки користувача також вимагає нових досліджень та наукових прогнозів, оскільки й сподівання споживача й відповідно, пропозиція стають іншими.

Суттєво змінились і засоби передачі інформації, саме вони частково спровокували зміни контенту, специфіку роботи над текстами, і, відповідно, вимагають від науковців як дослідження цих змін, які відбуваються у світі медій, так і нових методів осмислення.

Дослідження, опубліковані у вісниках, збірниках з журналістикознавства, врешті, дисертаційних роботах, пропонують, безперечно, чимало вартісного аналізу сучасної ситуації у ЗМІ, однак вони не охоплюють широкого кола нових явищ та тенденцій у медіях, які б прицільно аналізували зміни, що відбуваються на наших очах, пропонували прогностичний погляд на перспективи розвитку. Не на мікрорівні — як-от дослідження нової тематики у молодіжних газетах чи функціонально-лінгвістичні аспекти мовлення сучасних медіатекстів, — а на мікроаналітичному рівні, з’ясовуючи природу сучасних комунікативних процесів.

Найпомітніші зміни в медійне життя внесла поява Інтернету. Добре, що його нарешті сприйняли як джерело, гідне уваги науковців. Не менш актуальними для розуміння сучасних ЗМК стали такі явища як конвергенція медій, поява на ТБ гібридних продуктів на кшталт реаліті-шоу, серіалів, як-от: «Моя прекрасна няня» чи «Леся + Рома». Поступово їх ставатиме все більше, а тому для медійних дослідників мало б бути цікаво, який вплив на побутову культуру та суспільні норми в Україні матиме така телевізійна продукція?
Загалом за останні двадцять п’ять років ситуація з дослідженнями змінилася. Якщо до 60-х років минулого століття західні дослідження зосереджувались навколо медійних впливів, то впродовж останньої декади масово-комунікаційні студії загалом отримали новий вектор, намагаючись зрозуміти те, як функціонують ЗМК, яке їхнє значення для суспільства, і як різні авдиторії можуть відчитати їхні тексти.

Телевізійний екран взагалі дає чимало цікавої інформації для роздумів: якщо на початку української Незалежності чимало говорили й писали про політизацію медій, то тепер все більше спостерігаємо медіатизацію політики. Якби вдалося провести експеримент, і хоча б місяць всі телеканали перестали передавати телевидовища різноманітних акцій у Верховній Раді та довкола неї (як, наприклад, протести з повітряними кульками, гудіння на дудках), можливо робота самої Ради була б нормалізована значно швидше.

Через велику кількість каналів, газет, журналів (тільки «жіночих» у Львові продають понад двадцять) відбувається демасифікація ЗМІ (вони більше не обслуговують мільйонні авдиторії, пропонуючи їм однакові погляди, традиції, і т. д.). Чи коректно у наукових публікаціях й далі писати про авдиторію ЗМІ як єдину й гомогенну?

· Як вплине (якщо вплине) на пересічного українця телевізійна неукраїнська реклама неукраїнських товарів?

· З’явились нові жанри: як-от «докумило» (сентиментальна розповідь в стилі мильних опер, в основі якої лежить реальна історія кохання); «докудрама», яку багато глядачів сприймають як кінохроніку, хоча насправді — це розповідь про реальні події з використанням документальних кадрів, фото, а також залученням реальних, але не тих, про кого йдеться, акторів, які створюють ілюзію правдивості. У докудрамах відсутня межа між реальністю й домислом сценариста.

«Інфомершианс» — інформація плюс комерція — платна передача рекламно скритого характеру.

«Ньюз комеді» (comedy news), які пропонують гумористично-критичний погляд на останні світові чи домашні новини. Жанр може пародіювати не тільки саму подію, але й спосіб презентації цієї події в ЗМІ, наприклад бульварну стиль, штучний пафос, постійне мусування одних і тих самих проблем, нездатністю належно проаналізувати інформацію. Цільова авдиторія таких новин — активна молодь, яка, з одного боку ще не стала аполітичною, з іншого, з різних причин ігнорує подачу новин традиційними ЗМІ. Українська версія — «ТV-таблоїд» («Новий канал»).

Таких новинок чимало. Вони пропонують власний погляд на події, своє особливе наповнення, методи й способи подачі, очевидно — вплив. Чи це журналістикознавство? Якщо так, то за якими ознаками? Нині з’явились нові напрямки досліджень, які дуже важко покриваються «ковдрою» журналістикознавства: медіафілософія, медіакультура, медіаекономіка, медіапсихологія, медіаосвіта (що не є синонімом журн. освіти) зі своїми предметами та особливостями досліджень. У Росії з більшості предметів є підручники для факультетів журналістики. Саме тому на одній із конференцій 2007 р. професор Сергій Квіт запропонував термін медіадослідження, з яким, погодились не всі присутні тоді науковці. У наукових працях зустрічаються й інші терміни, як-от: медіалогія, журналістикологія.

У тематиці дисертаційних робіт вкрай рідко можна натрапити на спроби дослідити новостворені ніші. Читаючи чималу кількість дисертаційних досліджень, завважуєш, що навіть, якщо тема безпосередньо пов’язана з сучасними ЗМІ, методи дослідження частіше суб’єктивно-інтерпретативні. Саме такий тип досліджень розкритикував професор Володимир Різун у публікації «Про стан нашої науки», бо «думка дослiдника, то ще не наука… Наука буде тодi, коли дослiдник кожного з читачiв запитає, що вiн думає з приводу тексту, i розпитає, як вiн його сприйняв. Узагальнивши тi опитування, можна сказати: чи текст ефективно впливає, чи нi. При цьому все порахувавши, погрупувавши, покласифiкувавши, статистично обгрунтувавши. Тiльки тодi можна, сказати, що ефективнiсть впливу на 50 чи 60%. Усе iнше — псевдонаука» (http://www.journ.univ.kiev.ua/NMK/Pub/pub.html)

Нині класик з медіатеорії, автор настановчої ролі масової комунікації Мак-Комбс, досліджуючи вже згадувані професором В. Різуном впливи, спершу висунув гіпотезу, що медійні повідомлення впливають на людей. Далі провів тривале спостереження над глядачами, споживачами новин та реклами. Зробив певні висновки, а потім ці висновки перевірив у штучному середовищі, провівши експеримент і замірявши його результати. Експеримент продемонстрував колегам. Остаточними висновками його досліджень стало твердження, що на людей діють не окремі миттєві медійні тексти/повідомлення, а програми, які перерозподіляють увагу у цьому суспільстві, а отже розставляють свої акценти. Тобто медії є фабрикою, яка з усього, що нас оточує, створює ВАЖЛИВІ РЕЧІ. Важливі на думку медій.

Я не схильна стверджувати, що варто позбутись абсолютно всіх наукових здобутків радянського часу. Однак не всі старі нехай і об’єктивні стандарти досліджень ЗМІ варто застосовувати нині. Кандидат філологічних наук Тетяна Трачук у публікації «Журналістикознавство: погляд львівських дослідників» вдало зазначила, що світовий досвід журналістикознавства залишався довгий час несприйнятим Україною. У нас не перекладались й не видавались праці, присвячені проблемам масової комунікації. Продовжу її думку, що навіть коли переклади класичних теорій з’явились, українські дослідження переважно на номінативному рівні враховують теоретичні концепції західної журналістики, а тому навіть найцікавіші наші дослідження випадають із світового дослідницького контексту як незаземлені у спільну наукову реальність. Сьогодні зарубіжні медійні дослідження активно використовують не тільки методи гуманітарних наук як-от: аналіз змісту, критичний та порівняльний аналізи, ― але й методи емпіричних досліджень: спостереження й опитування, польові дослідження, глибинне інтерв’ю, математична обробка даних. Переважну більшість досліджень можна поділити на дві умовні групи: дослідження власне текстів та дослідження їх споживачів (впливів).

Сучасні медії стали цікавими не лише для журналістів чи журналістикознавців, цей благодатний матеріал, який віддзеркалює суспільні зміни, цікавить дослідників найрізноманітніших профілів, як-от: соціологів (особливості сприйняття інформації людиною, причини несприйняття, моніторинг тематики чи частоти виступів), психологів (вплив насильства, особливості прийняття рішень під впливом побаченого/прочитаного), дослідження зміни моделей поведінки під впливом медіа продукції, політиків (особливості ідеологічного впливу на свідомість). Вони не лише аналізують тексти ЗМІ, застосовуючи методи, притаманні цим наукам, але й все частіше закидають, що нема науки «журналістикознавство», оскільки воно (тобто ми) лише все описує, тому такий аналіз, ненауковий, оскільки базується на власних поглядах дослідників, їх особистісній інтерпретації або ідеології, яку вони сповідують, що наукою не є. Навіть застосовуючи дуже журналістський метод інтерв’ю для отримання фактів, вони відмовляють журналістикознавству у власних методах дослідження, стверджуючи, що журналістика це ― практична сфера, а тому її повинні досліджувати представники інших наук.

Тому ще одна моя теза полягає в тому, що якщо ми не будемо розробляти нові проблеми, які висуває час, застосовуючи вже існуючі й можливо розробляючи й обґрунтовуючи нові методи й теорії, то у медійних досліджень не залишиться перспектив. Більшість серйозних тем сьогодні потребують не просто дослідника, а дослідницьких колективів. Саме так велися й ведуться медійні мегадослідження в інших країнах.

В Україні є потреба для початку хоча б у спільних дослідженнях медій на кшталт тих, що проводили Інститут соціології НАН України спільно з Інститутом журналістики Київського університету та Академією української преси, залучивши до співпраці не лише провідних науковців соціологів, політологів, але й діючих журналістів. Результатом чого стала книжка «Новини vs. Новини», а також у тривалих медіадослідницьких експериментах, які дозволяють робити непрогнозовані відкриття (як свого часу дослідження Гербнера чи згодом Гербнерівські контр-дослідженняпро те, що медіанасильство не впливає на глядача, чи впливає вибірково). Саме вони роблять найвагоміші внески в теорію масової комунікації.

Comments are closed.