Мовна поведінка кандидата в президенти від Республіканської партії чи не найяскравіше репрезентує його світогляд, принципи та систему цінностей.  Особливості мовлення Трампа від самого початку його кампанії (та й, зрештою, ще раніше) викликали спантеличення в аналітиків, політологів та медійників.

Причиною цього є те, що, як і сама  персона кандидата, його мовлення за одностайною згодою як критиків, так і пошановувачів є вкрай неортодоксальним. Опоненти в один голос стверджують, що виступи Трампа свідчать про брак належної освіти, що куций лексичний запас і те, як він оперує лексикою, відповідають рівню молодших класів середньої школи, а логіка висловлювань зазвичай сумнівна або зовсім відсутня. Проте, враховуючи, що на етапі так званих primaries (“праймеріз”, попередніх виборів) кандидат зумів обійти усіх своїх опонентів-республіканців (а їх на початку перегонів було щонайменше 11) і бути номінованим кандидатом в президенти від  Республіканської партії, до його мовлення слід прислухатися уважніше, адже великою мірою власне йому Трамп завдячує своїм успіхом. Отож спробуємо з’ясувати, в чому ж специфіка мовного дискурсу кандидата, за якого ладна проголосувати принаймні майже половина (а то й більше!) виборців США.

Послуговуючись арістотелівською класифікацією стратегій аргументації, згідно з якою виділяються (1) апеляція до розуму (logos); (2)  апеляція до емоцій  (pathos) та (3) апеляція до моралі та авторитету мовця  (ethos), маніпулятивні стратегії Трампа (а щодо виняткової маніпулятивності його кампанії сумнівається мало хто, базуються насамперед на намаганні викликати (чи навіть спровокувати) емоційну реакцію у своїх виборців, а також — хоча, можливо, й меншою мірою — на апеляції до власних цінностей та авторитету як бізнесмена, мільярдера та немейнстрімового політика.

Дослідники феномену Трампа одностайні в своїй оцінці домінуючої ролі емоційної складової в його риториці.  Когнітивісти переконливо доводять, що переважна більшість людей доходять тих чи інших висновків та приймають рішення на основі емоцій, а не в результаті логічних операцій. Навіть ті рішення, які нам здаються результатом раціональної аргументації, є часто наслідком емоційної складової роботи нашого мозку. За посередництва метафор, асоціацій, фреймів, прототипів, культурних наративів, тобто т. зв. когнітивних структур, мозок нерідко без нашої свідомої участі приймає рішення, робить вибір, інтерпретує явища, дає оцінку подіям тощо. Апеляція до ірраціональної складової мозку виборця можлива завдяки численним “когнітивним викривленням” (англ. cognitive bias), які на сьогодні детально описані в нейролінгвістиці та когнітивістиці. То в який спосіб Дональд Трамп маніпулює почуттями та емоціями електорату і яке вираження ці маніпуляції дістають в його мовній поведінці? Можна виділити кілька дискурсивних стратегій, якими послуговується Трамп, а саме:

(1) жорстка категоризація та демонізація цілих сегментів населення країни, проти яких негативно налаштований або може бути потенційно налаштований значний відсоток його цільового електорату (мусульмани, іммігранти з Мексики та з Центральної Америки, жінки, неповносправні тощо);

(2) нагнітання страхів, побоювань та занепокоєності щодо внутрішньо-економічної та зовнішньополітичної ситуації США.  Кандидат експлуатує реальну стурбованість середнього та робітничого класу країни, що є прямим наслідком фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр., а також непевної ситуації в світі в цілому (пов’язаної з потоками сірійських мігрантів до Європи, активністю ісламських терористів, переформатуванням політичних союзів у Європі та світі загалом тощо) та своєю риторикою виводить її на рівень паніки;

(3) генерування дискурсу, в якому Америка та американці представлені в ролі жертви. Це особливо вдала стратегія, оскільки вона апелює до багатьох його співвітчизників, які в такий спосіб пояснюють зниження власних доходів, послаблення ролі США у вирішенні питань міжнародного значення, невигідні (на їхню думку) умови участі США у міжнародних торговельних договорах, особливо  TТП (“Договір про Транс-Тихоокеанське Партнерство”, який підписали дванадцять країн, що мають вихід до Тихого океану), поява на світовій арені нових “гравців” (для прикладу, Китай) та ін.

(4) пропонування “готових” рішень до вкрай складних економічних, політичних та соціальних проблем. Для багатьох є спокусою вважати, що питання, над якими ламають собі голову традиційні політики впродовж тривалого часу, можуть мати легке і швидке розв’язання. Вони часто не здають собі справи, що певні проблеми характеризуються об’єктивно високим рівнем складності і що їхнє вирішення залежить від багатьох (часто різновекторних) чинників. Трамп експлуатує цю когнітивну особливість виборців, обіцяючи, наприклад, збудувати стіну на кордоні США з Мексикою та депортувати 11 млн. іспаномовних іммігрантів, які не мають легального статусу, і таким чином вирішити проблему нелегальної імміграції. Аналогічно нереалістичні (вже не говорячи негуманні) рішення він пропонує в питаннях боротьби з тероризмом, оподаткування, участі в НАТО та в низці торговельних договорів.

Очевидно, що можна виділити ще інші дискурсивні стратегії президентської кампанії Трампа, але ми зупинимося на перечислених і спробуємо проаналізувати їхню мовну репрезентацію.

(1)  Перше, що привертає увагу будь-кого, хто слухає його промови, виступи, прес-конференції, дебати на телебаченні тощо, це конверсалізація або й навіть верникуляризація та вульгаризація політичної мовленнєвої поведінки. Під цим маємо на увазі апроксимацію політичного дискурсу до розмовного регістру, а в випадку з аналізованим кандидатом — використання відверто просторічних (англ. vernacular, “просторічний”) елементів та вульгаризмів (We cannot afford to be so nice, folks! (пер. “Народ, ми не можемо собі дозволити бути такими добренькими”); We need to find out what the hell is going on (пер. “Треба вияснити, що в дідька відбувається”). Таку тактику мовної саморепрезентації   кандидата, який є мільярдером, причому не сам “себе зробив”, а народився в сім’ї магната, провадить відповідний для еліти стиль життя і, по суті, не має жодних точок дотику зі своїм цільовим електоратом, можна розглядати як компенсаторну, як таку, що  наближає кандидата до пересічного американця. Недарма ідентичність найповніше відображається в мовленні. Окрім того, можна стверджувати, що демократичність” мовних форм також зумовлена бажанням дистанціюватися від традиційних, “мейнстрімових” республіканців, так званого республіканського “істеблішменту”, котрий, як і решта американського політикуму, дотримується узвичаєних норм політичного мовлення.

(2) Характерним маркером мовленнєвої поведінки Трампа є також спрощений синтаксис, що теж, по суті, пов’язане з описаним вище наближенням політичного мовлення до буденної розмови. Кандидат зазвичай не використовує складних речень і навіть у заздалегідь підготовлених виступах воліє послуговуватися простими реченнями і неускладненими конструкціями. Висловлювання на кшталт We‘re big fat dummies. This will be over (пер. “Ми повні йолопи. Але цьому прийде кінець”) становлять більше 85 відсотків у мовленні Трампа. Йому також властиві фрагментовані синтаксичні структури, тобто коли одне синтаксичне ціле подробити на одно-двослівні неповні речення, що власне притаманне розмовному регістру: I’m going to build a wall. A big, beautiful wall. Huge. And I’m going to make Mexico pay for it (пер. “Я побудую стіну. Велику, шикарну стіну. Гігантську. І я примушу Мексику за неї заплатити”).

(3) Впадають у вічі також постійні повтори сказаного. Такі повтори є різнотипними і серед них можна виділити наступні: (1) дослівне повторення синтаксичної(-их) конструкції (-й): We have become so politically correct that we don’t know what the hell we’re doing. We don’t know what we’re doing (пер.”Ми зробилися такими політично коректними, що вже й не знаємо, що до біди ясної твориться. Не знаємо, що твориться”); (2) повтори ідентичної(-их) лексичної(-их) одиниці(-ь):  Mexico does not like us. Mexico is not our friend. Mexico is the new China (пер. “Мексика нас не любить. Мексика нам не друг. Мексика — це новий Китай”); (3) тип повтору, при якому висловлювання є семантично аналогічними, але лексично різними, тобто попереднє речення відтворюється в семантично синонімічній формі:  We are being eaten alive on the job market. Our jobs are being taken away from us (пер. “Нас живцем поїдають на ринку робочої сили. У нас відбирають робочі місця”). При цьому створюється враження, що кандидат говорить багато, але насправді ніякої нової інформації нові речення не несуть.

Критики Трампа неодноразово закидають йому багаторазове повторення однієї й тієї самої тези, часто підряд або в межах одного абзацу і пояснюють таку особливість кандидата в президенти його обмеженою освіченістю. Водночас Кеннет Берк, аналізуючи у своїй Philosophy of Literary Form (1941) Mein Kampf Гітлера, відзначає, що автор переконливо демонструє в своїй книжці “the power of endless repetition” (пер. “силу/ефект безконечного повторення”). Зі своєї сторони Джордж Лакоф переконаний, що повтори у мовленні Трампа не випадкові, що політик ретельно добирає лексику і свідомо підсилює ефект певних слів і фраз повторенням (Lakoff, Understanding Trump’s use of language).  Він, до прикладу, вважає, що коли Трамп лякає потенційних виборців (переважна більшість яких володіють зброєю і є прихильниками Другої поправки до Конституції США, котра гарантує право американців на носіння та зберігання вогнепальної зброї), що Гіларі Клінтон, прийшовши до влади, намагатиметься законодавчо скасувати це право, він свідомо вдається до повтору: Hillary wants to abolish, essentially abolish the Second Amendment (пер. “Гіларі хоче зліквідувати, по суті зліквідувати Другу поправку”). На думку Лакофа, той факт, що Трамп повторює ключову лексему abolish, модифікувавши її словом essentially,  дає йому змогу фокусувати увагу на семантиці цього слова і донести до слухача думку, що його опонент хоче і здатна змінити Конституцію у неприйнятний для них спосіб.

(4) Цілковито новою для американської політичної комунікації є особливість кандидата в президенти від Республіканської партії давати прізвиська своїм опонентам і, як зазначалось в попередньому пункті, їх повторювати при кожній нагоді. Прикладом слугують Crooked Hillary (пер.”Шахрайка Гіларі”), Lying Ted (“Брехун Тед”), Little Marco (“Малюк Марко”), Corrupt Kaine (“Корумпований Кейн”), Low–energy Bush (“Низькоенергетичний Буш”). Щодо останнього прізвиська йдеться про одного з колишніх опонентів-республіканців Трампа Джеба Буша, який, на думку Трампа, має надто низький рівень (життєвої) енергії, аби бути президентом. На перший погляд така тактика звертатися до людей, послуговуючись образливими прізвиськами, може видатися примітивнуватою та інфантильною, оскільки зазвичай властива дітям на ігровому майданчику. Проте з погляду когнітивістики вона має потужний ефект. Якщо, для прикладу, повторювати вкрай негативне означення crooked в поєднанні з іменем Клінтон, через деякий час в мозку утворюються зв’язки (лінки), які уможливлюють автоматичну асоціацію між іменем конкурента та шахрайством.

Очевидно, що можна вести мову й про іншу комунікативну специфіку мовлення Трампа, зокрема про схильність до гіперболізації, до використання контрастів та антитези, пристрасть до суперлативів (напр. Journalists are the worst, пер.: “Журналісти — це найгірше”), але ми продовжимо розмову про ці особливості в наступній розвідці.

Резюмуючи сказане, відзначимо, що мовна поведінка кандидата в президенти від Республіканської партії 2016 р. є певною мірою новим явищем в американській політичній комунікації, оскільки їй властиві атрибути, які не спостерігалися в політичному мовленні раніше або, якщо й мали місце, то проявлялися значно меншою мірою: свідоме повторення семантично важливих сегментів висловлювання, лексична й синтаксична апроксимація дискурсу до дискурсу пересічного виборця, використання образливих прізвиськ у звертанні до конкурентів.  Логічно припустити, що хоча перечислені ознаки органічні для Дональда Трампа як людини та (особливо) як підприємця, оскільки  були набуті та вдосконалювалися впродовж багаторічної бізнесової діяльності, вони значною мірою використовуються політиком навмисне, в процесі свідомого добору з-поміж низки альтернативних засобів. Власне тому вивчення його дискурсивної діяльності потребує подальшої уваги з боку найрізноманітніших дослідників: медіазнавців, політологів, когнітивістів, лінгвістів  та ін.

Comments are closed.