Друг –  Платон, але істина дорожча. Приблизно так виглядає основний напрям роботи інтернет-видання і водночас журналу “Телекритика” – критика для змін на краще. Чи можуть окремі медіа об’єктивно аналізувати своїх колег, перебуваючи у тому ж  журналістському спектрі? Питання більш ніж риторичне. Під час зустрічі зі студентами факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка, журналіст “Телекритики”, у минулому редактор, Отар Довженко висловив особисті позиції щодо аспектів проблеми.

“Телекритика” – об’єктивна “цензура” українського екрану

«Телекритика» – це група видань: сайт telekritika.ua, журнал і розважальне видання «Дуся». Отар Довженко, який був редактором сайту та заступником шеф-редактора всієї групи у 2006-2009 роках, згадує історію “Телекритики”. Однойменний сайт був заснований ще у 2001 році Наталією Лигачовою, котра працювала у газеті “День”, але  невдовзі звільнилась через цензурні рамки. У першій половині 2000-х формат інтернет-видання був чи не єдиною можливістю випускати щось без “пильного ока”, не відчуваючи цензурного тиску влади. Тогочасна «Телекритика» складалась переважно з публіцистичних текстів; сьогодні видання є інформаційно-аналітично-публіцистичним. Назва «Телекритика» – історична; часом журналістам дорікають, що вони пишуть про друковані ЗМІ, радіо чи Інтернет.

«“Телекритика” “ганить” телебачення у хорошому сенсі слова, аналізуючи і шукаючи певні напрямки зростання, тобто намагається зробити його кращим. Сайт служить комунікатором у медійній тусовці, адже головна цільова аудиторія — це журналісти», – каже гість. Він зазначив, що телебачення перетворилось на полігон  амбітних людей, які намагаються комусь щось довести, а не зробити якісний продукт. Пан Довженко пригадав свої студентські роки, коли вчився на факультеті журналістики у Дніпропетровську. Вже тоді більшість однокурсників мріяла про зіркову кар’єру  cаме на телебаченні. Попри те, що сьогодні практично всі креативні та енергійні журналісти прагнуть, аби їх бачили на екрані, процеси трансформації ведуть до протилежного — у нішевому телебаченні зменшується роль окремого журналіста, а  образ бравого ведучого чи кореспондента поволі зникає.

Для того, аби правильно критикувати ЗМІ, треба знати механізми медійного ринку, котрий, на думку журналіста, на відміну від цукрового заводу чи лісопилки, є соціальним і несе певну відповідальність перед суспільством. В останні роки розвиток медіабізнесу характеризується найгіршими рисами, притаманними бізнесу взагалі: обман споживача, держави, невиконання законів, корупція. «Ми боремось за саморегуляцію медійного ринку, апелюємо до держави, аби вона ефективніше контролювала сферу медіа. Поки що помітного руху гравців цього ринку в напрямку виконання законів немає, але ми постійно лупаємо цю скалу. Приємно відзначити, що ми маємо вплив на медійну тусовку, до нас дослуховуються, хоч і не люблять, тому ми є певною мірою “законодавцями мод”», – розповідає журналіст. Один із прикладів такого впливу – після його власного критичного матеріалу про прем’єру нової програми на Першому національному проект було переформатовано, а одного з ведучих – звільнено.

Окрім прямого впливу на медіа, «Телекритика» виступає таким собі емоційним підсилювачем, що артикулює претензії суспільства до медіа. «Нам часто дорікають за критику тієї чи іншої програми або телеканалу – мовляв, “піпл хаває”. Але піпл не є задоволеним тим, що хаває», – каже Отар Довженко. Це яскраво ілюструють рейтингові показники минулорічного шоу «Україна має талант»: на думку журналіста, пересічний глядач упевнено заявив, що не хоче дивитись у п’ятничному вечірньому ефірі нав’язані йому політичні ток-шоу. Словом, команда «Телекритики» виконує функцію посередника між глядачем, суспільством і медійною спільнотою, а також роль «санітарів лісу».

У цьому контексті гість розповів про один із ґрантових проектів видання – «Підвищення медіаграмотності». «Це хороша нагода для “маленьких” українців навчитися розрізняти, хто є хто у медійному світі, відрізняти якісні матеріали від неякісних, правильно сприймати новини», – зазначив журналіст. «Телекритика» на сьогодні є доволі популярною – сайт щодня відвідує близько 7-8 тисяч читачів. Водночас команда прагне розширити свою аудиторію, зокрема за рахунок створення «жовтого» додатку, що оповідає про приватне життя медійних персонажів. «“Дуся” – стьобне видання, що від початку було розраховане на ширшу аудиторію, але виявилось, що найчастіше його відкривають ті читачі, які після читання серйозних матеріалів заходять подивитись на себе в трусах», – сміється Отар Довженко.

Інтернет – первинне джерело інформації

Згідно з моніторингом новин, який провадить «Телекритика», більшість медійних сенсацій бере початок в інтернеті. Журналіст презентував модель поширення новини в інформаційному просторі. «Якщо розглядати поширення інформації в просторово-часовому континуумі, перше, куди вона потрапляє – інтернет-видання, інформагентства та «нові медіа» (блоги, соціальні мережі)», – каже він, зазначаючи, що Інтернет – найшвидше оновлюваний засіб масової комунікації, де інформація до того, як потрапить на телебачення та в друковані ЗМІ, може «варитися» до доби. Всі ланки цієї схеми пов’язані між собою, адже інформагентства беруть інформацію з інтернет-видань, ті прислухаються до блогів, а блогери отримують новини з агентств та сайтів. «Розтікшись» по цих каналах, інформація переходить до інших ЗМІ – телебачення, радіо, преси. Журналіст згадав про вечірні газети, які презентували своїм читачам у кінці дня його повну картину, але не витримали конкуренції з інтернетом. Звісно, кореспонденти телеканалів, радіостанцій та преси збирають інформацію на місці події, однак вона буде донесена до аудиторії відчутно пізніше, ніж в інтернеті. Пан Довженко вважає, що відмова від користування інтернетом для журналіста означає звуження його інформаційних горизонтів, що робить його неконкурентоспроможним. Хоча й до «всесвітньої павутини» є багато претензій, зокрема щодо достовірності інформації та відповідальності журналістів за свої публікації. Адже інтернет-сайти дотепер не мають статусу ЗМІ.

Гість розповів про деякі курйозні ситуації з історії видання. Дотепер редакція судиться з однією дніпропетровською рекламною агенцією. До «Телекритики» написав дніпропетровський журналіст, повідомивши, що в регіональний ефір 5-го каналу врізається місцева компанія зі своєю рекламою; у заголовку його матеріалу було слово «випердос», яке власник фірми сприйняв як образу. «Загалом, інтернет-видання часто перетворюються на смітник інформації, тому журналісти «Телекритики» досить фанатично ставляться до своєї роботи, прагнучи показати якісно вищий рівень роботи», – каже журналіст.

Запитуєте — відповідаємо

Кінцівка будь-якої зустрічі відбувається у форматі “запитання-відповідь”. Подаємо перелік поставлених запитань і відповідей гостя.

Наталія Габор, доцент факультету журналістики: “Ви казали про звільнення журналіста з Першого каналу через вашу критику. А от приватні канали реагують на зауваження “Телекритики”? Інше запитання стосується проекту медіаграмотності. Чи має ця програма реальний вплив на маси?”

Отар Довженко: “Як заведено у політиків, почну з другого запитання. Мета проекту з медіаграмотності – рятувати не тільки журналістів від самих себе,  а аудиторію від журналістів. Статті про медіаграмотність можна прочитати не лише в “Телекритиці”. На основі наших матеріалів відбуваються збори журналістських колективів, де навіть обговорюють нові підходи та методи. Відповідаючи на перше запитання, мушу сказати, що до нашої критики прислуховуються. Коли ми проводили з Єгором Соболєвим кампанію “Не продаємося” (відкрито виступали проти джинси і замовних матеріалів), деякі колеги відмовились від створення і озвучування нечесних матеріалів. На жаль, декому, зокрема Іванні Коберник з ICTV, це коштувало роботи. Ще один приклад впливу – моніторинг новин, який проводить експерт Ігор Куляс: він регулярно стає приводом для серйозних «розборів польотів» на телеканалах.

Ірина Бучкевич, студентка ІІІ курсу: “Критика — це явище не лише негативне, але і позитивне. Чи були матеріали, в котрих ви хвалили наше телебачення?”

Отар Довженко: “Якщо ви будете писати негативні критичні матеріали, то дехто вважатиме, що вам заплатили. Коли публікуватимете позитивні критичні матеріали, не зможете довести, що вам не заплатили. Насправді хороші відгуки про телебачення є. У «Телекритики» є своя премія – «Фаворит телепреси» (у 2007-2008 роках вона була однією з номінацій галузевої премії «Телетріумф»), де вже три роки поспіль перемагає СТБ. Те, що робить цей канал, є зразком якісного телепродукту. Зі своєї практики можу навести приклад хвалебної статті про проект телеканалу «Інтер», присвячений річниці Голодомору. Цілком позитивних статей майже нема, бо в наших медіа є дуже мало продуктів, які можна тільки хвалити”.

Ольга Липинська, студентка ІІІ курсу: “Ви казали, що журналістська робота має переваги над редакторською. Кілька днів тому читала на вашому блозі, що журналіст із десяти матеріалів дев’ять пише нудними. То ви перейшли на журналістське поле діяльності, щоб писати нудні тексти?”

Отар Довженко: “Знову-таки мова йде про інформаційну журналістику – без навичок написання новин неможливо писати ні аналітику, ні публіцистику. У моїй поточній діяльності є такі теми, котрі для читачів, можливо, є цікавими, але для мене особисто – не дуже. Журналістська робота – це не завжди горіння від ентузіазму”.

Лілія Сахон, студентка ІІІ курсу: “Дуже часто зарубіжні (зокрема російські) ведучі є обличчями українських телепроектів. Невже в Україні немає фахових журналістів?”

Отар Довженко: “Це стратегічний крок каналу — залучати до проектів журналістів, зовсім не дотичних до українського суспільства. Прикладами можуть бути персони Савіка Шустера чи Євгена Кисельова. На думку дирекції каналу, таким ведучим глядач більше довіряє, до того ж, вони рідше пасують перед місцевими політиками”.

Борис Потятиник, професор факультету журналістики: “Скільки сьогодні людей приблизно працюють у сфері медіакритики (не беремо до уваги академічну роботу студентів, викладачів та аспірантів)? Чи є ця ніша заповненою?”

Отар Довженко: «Насправді дуже мало людей працюють у сфері критики ЗМІ. Ніша ніколи не була заповненою, адже потребувала і потребує фахових журналістів».

Відгуки 3 коментарі

Анонім,

Анонім,

Анонім,