Інформаційна епоха дарує нам можливість спостерігати за життям людей, які нам до вподоби. Міра цих зацікавлень буває різною. Якщо ви збираєте багато детальної інформації про улюблену медійну особу та впевнені, що знаєте про її життя практично все, а вона про вас – абсолютно нічого, це симптом того, що ви потрапили на гачок парасоціальних стосунків. Добре це чи ні, дізнаємося далі, проаналізувавши психологічний аспект парасоціальних стосунків на прикладі різних медіа.

Джерело: https://digg.com

Парасоціальні стосунки — це односторонній тип зв’язку, коли одна людина має особисту зацікавленість та емоційну прив’язаність до іншої, водночас об’єкт захоплення може навіть не підозрювати про її існування. За таких умов ця людина знаходить (або створює) для себе образ значимого-іншого, а той, насамперед, слугує для неї, так званим, взірцем, на якого вона прагне бути схожою.

Термін «парасоціальність» запропонували та обґрунтували у 1956 році соціологи Річард Вол і Дональд Хортон та пояснили природу цього явища як ілюзію особистого (face-to-face) спілкування аудиторії з медіаперсоною через екран телевізора, а також прослуховування радіо.

Нині до цього списку можемо сміливо добавити соціальні медіа. Ось, як на цю тему відгукується «ARTEFACT» — міжнародний проект, який розглядає питання медіаграмотності, фейків та пропаганди: «Саме такі (парасоціальні) стосунки допомагають блогерам заробляти гроші. Блогери спричиняють ілюзію участі у їхньому житті. Найчастіше такий зв’язок розмиває межі настільки, що глядач вважає блогера своїм справжнім другом. Іноді аудиторія підтримує блогера і відгукується на заклики до позитивних дій. Але так само частина аудиторії може реагувати на негативні дії або сама знущатися з блогера за дії або поведінку, які їм не подобаються».

Насправді парасоціальні стосунки можуть призводити до сумних наслідків, враховуючи, що деякі недобросовісні медійники користуються своєю популярністю з корисливою метою. Однак є медіа, які використовують свої ресурси заради добротливих цілей. Наприклад, реаліті-шоу «Супер топ-модель по-українськи» від Нового каналу випустили свій останній сезон 16 жовтня 2020 року про моделей, які вже раніше брали участь у цьому проекті, але знову отримали нагоду позмагатися за перемогу. Керівництво цього шоу поставило собі за мету скерувати популярність учасниць, аби підняти важкі та гострі соціальні проблеми. Мільйонна аудиторія щороку слідкує за перебігом подій у цій програмі, а глядач під час усього процесу обирає своїх фаворитів.

Слідкуючи за учасниками через телебачення та у їхніх особистих соцмережах, може складатися враження, що фанати знають про життя моделей геть усе та відчувають особистий «коннект» із ними. «Телекритика» взяла інтерв’ю з Аллою Костромічовою, ведучою шоу «СТМПУ», у якій вона розповіла про формат та філософію проекту: «Глядачеві більше не хочеться спостерігати буллінг. Глядач скучив за чимось творчим. Ми віримо в те, що дівчата, завдяки своїй популярності, зможуть змінити ставлення людей в нашій країні до тих чи інших питань».

На фото учасниці проекту “СТМПУ”, джерело: instagram.com/alla

Юлія Чаплінська, кандидатка психологічних наук, старший науковий співробітник лабораторії психології масових комунікацій Національної академії педагогічних наук України у своїй праці «Медіаефекти парасоціальності» стверджує, що парасоціальність — це певний тип комунікації, у якій відбувається парадокс безпосередності, коли член глядацької аудиторії ілюзорно відчуває себе учасником телепрограми, забуваючи про те, що він знаходиться по той бік екрану. Це також стосується і ефекту параідентифікації, яка є тимчасовою, але у цей відрізок часу глядач ототожнює себе з медіаперсонажем і сприймає події, що відбуваються на екрані як такі, що, немов, сталися особисто з ним.

Яскравим прикладом слугуватиме славнозвісне реаліті-шоу «Сімейство Кардаш’ян» – про заможну сім’ю, яка швидко стала відомою на весь світ завдяки телебаченню та майстерному вмінню бізнес-управління світської левиці Кріс Дженнер. Упродовж 14 років прихильники цього шоу могли слідкувати за сімейними перипетіями головних героїв. Цілком очевидно, що глядачі могли вважати, що події цього серіалу ґрунтуються на реальних подіях, адже на екрані відображалася досить тривіальна сімейна історія.

Джерело: https://instagram.com/krisjenner?igshid=1v1x20isb6v2p

Проте, у ситуації, коли аудиторія інтенсивно слідкує за перебігом подій у таких ток-шоу, є ризик ідеалізації медійних персонажів. Фактично, ці персонажі стають прямим уособленням уявлень глядача про своє ідеальне «Я». Ось яку думку висловлює Юлія Чаплінська: «Ідентифікація в цьому контексті відбувається в момент перегляду, але її форма є тимчасовою, скороминучою й може змінюватись за інтенсивністю під час ситуації перегляду. Зв’язок учасників аудиторії або їхні переживання з медіаперсоною під час телетрансляції відбуваються через їх тимчасове «транспортування» в медіасвіт персонажа».

Як свідомо споживати інформацію та не стати жертвою парасоціальних стосунків

За словами автора «Детектора Медіа» Володимира Малинки, якщо в людини мільйонна аудиторія, то за свої поради треба нести відповідальність. Бувають ситуації, коли ми не помічаємо межу, що опинились у маніпулятивному становищі та потрапили до рук нездорових парасоціальних стосунків. Володимир Малинка наводить приклад блогерки, яка, на думку спеціалістів, пропагує смертельно небезпечні поради щодо пологів вдома, завмерлу вагітність, методи контрацепції, поїдання плаценти та вакцинацію. Жінка нехтує фактчекінгом, з оглядом на той факт, що у її Інстаграм-акаунті понад 5,6 мільйонів підписників. Ті люди, які наслідують популярних медіагероїв та ставлять у пріоритети досягнення віртуальних персонажів вище за власні, мають великий ризик потрапити у фатальні ситуації, особливо коли це стосується власного здоров’я.

Аби не потрапити під вплив небезпечних блогерів або токсичних телепрограм, насамперед потрібно критично оцінити контент, який ми споживаємо. Замість того, щоб порівнювати себе з джерелом, звідки ми черпаємо натхнення та думати: «Мені би хотілось мати життя, як у цієї людини» або «Прагну бути таким ж, як і він», варто переглянути уявлення про самих себе.

Дар’я Сенишин, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка

Comments are closed.