Радянські кіно-цитати в українських медіа. Чому ми досі послуговуємось російськими культовими фразами
Катерина Кушнірик
Опубліковано: 27-09-2024
Розділи: Огляди, аналітика.
0
Масове використання цитат із радянських фільмів – це щось звичне й давно знайоме українському суспільству. Незалежність України уможливила відкараскатись від радянської культури, але не докорінно знищила вплив останньої. І якщо символіку СРСР можна заборонити, а пам`ятники російським вождям знести, то несвідому пам`ять суспільства змінити значно важче.
Покоління, що зростало під гнітом Радянського союзу, за допомогою повсякденного спілкування передало своїм нащадкам значну кількість прорадянських звичок та мовних кальок, а ще призвичаїло нас дивитись та цитувати радянські фільми.
На ці ж граблі наступають українські медіа, що несвідомо пропагують українцям нового покоління повертатися до способу спілкування радянського режиму, цитуючи радянські фільми та застосовуючи культові радянські фрази в українському інформаційному просторі.
Онлайн-видання “Укрінформ” 9 вересня 2018 року опублікувало статтю із заголовком “Вимагаємо продовження банкету”, у якій йшла мова про українську збірну із футболу та її переможний матч проти Словаччини. Автор пише про сподівання українців на таку ж блискучу перемогу нашої збірної проти майбутнього матчу із Чехією.
Мова у статті зовсім не про якийсь там банкет чи його продовження, і доцільність та логічність створення автором такого заголовку до теми матеріалу ставиться під сумнів. Проте цитата є досить відомою і часто вживається в українському суспільстві, тому аудиторія зрозуміє, що мав на увазі автор. Замість того, аби посилатись на совєтські фільми, у яких ідеалізується радянський світ, можна злегкістю використати фразеологізми, порівняльні звороти, українські крилаті вислови письменників тощо. У випадку із статею “Укрінформ” можна було застосувати відомий вислів римського імператора Калігули “або все, або нічого”, якщо автору хотілось наголосити саме на невтраті бойового духу наших футболістів.
Рухаємося далі і натрапляємо на статтю видання “Glavred” із заголовком “Не винна я: Христина Соловій потрапила в новий скандал”. Перша частина заголовку – це не цитата співачки, а пряма відсилка на черговий радянський фільм, що з`явився у радянському кіно ще у 1969 році, тоді коли автор статті про Христину Соловій опублікував матеріал 12 березня 2024 року. Прогалина часу настільки об`ємна та велика, що в голові не вкладається факт того, наскільки наша підсвідомість все ще живе у радянському кіносвіті. Замість фокусування уваги на безперечно проросійському контенті, журналісти можуть сконструювати свій власний заголовок до матеріалу, але аж ніяк не перекладати на українську мову російській вислів радянського типового кіно.
А ось “ 24 канал” вирішив зовсім не докладати зусиль витіснити прорадянські фрази з українського інфорпростору і 1 листопада 2021 року опублікував матеріал під назвою “Лід “тронувся”, а судова реформа стартувала”. Зросійщеність і калькування совєтської фрази наштовхує читача на думку, що українських відповідників просто не існує. Але чомусь вислів “Лід тронувся” є більш поширеним й вживанішим серед українських медіа та й суспільства, аніж фраза “Крига скресла”, що і є тим самим відповідником в українські мові. Чому ж тоді ЗМІ почергово маневрують кіноспадщиною Радянського Союзу, перетворюючи український інформаційний простір на платформу споживання російського контенту?
Причини
Спрацьовує людський фактор. Журналісти – це також люди, і кожен з них формував свою особистість й принципи під пильним вихованням батьків, бабусів, дідусів та й загалом соціуму, у якому зростав. Метастази комуністичного режиму уразили і молоде покоління Незалежної України, адже воно було виховане поколінням Радянської України.
Аби зрозуміти витоки проблеми, потрібно звернутись до історії. СРСР все своє існування застосовував жорстку пропагандистську кампанію про “усе найкраще – це совєтське”. Це стосувалося і кіно, адже якщо воно пройшло цензуру партії, то безпечне, тому люди взяли кілька фраз до вжитку, і застосовували їх до різних побутових ситуацій.
Після розпаду в`язниці народів ми повинні були б відкараскатись від гнітючих та надоїдливих звичок Радянського Союзу. Але факт, що українське молоде покоління досі дивиться пропагандистські совєтські фільми і використовує лексику, яку застосовувало радянське суспільство аби задовільнити комуністичну владу, просто вважає. Ще донедавна головним фільмом Нового року був “Іронія долі”, а вчителі у школі часто-густо повторювали “хто не робить – той не їсть”. Такі ностальгічні настрої критикує журналіст Олесь Николенко у своєму матеріалі для видання “Суспільне”
“Країна змінилась — а дехто продовжує жити “як раніше”. Від цього, власне, і виникає все “тертя”, напруга — від дисонансу суспільних змін та повільної інерції маленьких приватних життів, які зміни загалом підтримують, але впроваджувати не поспішають”.
Наслідки
Загроза полягає у тому, що цитати-паразити і фільми із сумнівною мораллю витісняють якісний український кінопродукт, виміщують національну свідомість, і повертають до думок про ностальгію за СРСР. Молодь застосовує фрази із радянськими настроями у повсякденному житті, а медіа, використовуючи їх у своїх журналістських доробках, лише продовжують їм стабільний вжиток і місце в український мові. Журналісти повинні не тільки інформувати чи аналізувати, але й бути прикладом наслідування, популяризувати українські відомі цитати, видатних українців, їхні крилаті вислови, а не посилатись на радянську класику. Народ має об`єднатись довкола культури, сприяти її якнайшвидшому розвитку та захисту.
Про це у своєму відео на Ютуб-каналі розповів український журналіст Віталій Гордієнко, який намагається пояснити проблему цитування радянського кінопродукту.
“Що нас робить українцями? Що увиразнює від інших народів? Це в першу чергу культура, якою мовою ми говоримо, які пісні співаємо, які вірші читаємо, які фільми цитуємо, які жарти жартуємо, який традиційний одяг одягаємо і купа інших культурних маркерів. Звісно, ці всі речі є більш духовними, але якщо всі українці будуть мати більше точок дотику, будуть більш інтелектуальними і обговорюватимуть між собою поетичність образів у віршах Вінграновського, а не Льва Толстого, то це більше згуртує людей”.
Для кращого розуміння згубності звичок щодо вжитку радянських фраз і їхнього впливу на свідомість рекомендуємо статтю Олесі Котубей-Геруцької, яка для “Суспільне.Культура” написала надцікавий матеріал про “мудрі” фрази СРСР та вплив їхнього вжитку на майбутнє української нації.
Катерина Кушнірик, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка