Інтернет та соціальні мережі надали людям можливість вільно публікувати будь-яку інформацію. На відміну від друкованого видання чи телебачення, необов’язково мати профільну освіту чи досвід роботи, щоб самостійно створити інтернет-блог й писати в ньому про все, що заманеться. Через це зараз можна знайти блог, форум або профіль в соціальній мережі практично на будь-яку тему, і автору кожної з таких платформ кортить поділитися зі світом власною думкою. Робить він це, зазвичай, у форматі відомого жанру журналістики — рецензії.

Раніше рецензії були здебільшого популярні у друкованих виданнях, а професійні критики “лякали” своїми оцінками кінорежисерів, письменників, драматургів, рестораторів та інших. В інтернет-площині рецензія видозмінилася, часто постаючи аналізом предмета рецензування з точки зору звичайного користувача. Але новизна полягає не лише в зміні особи рецензента, а ще й у тому яких актуальних форм набув жанр, насамперед на YouTube.

З чого складається рецензія

Спершу слід визначитися з трактуванням самого терміну “рецензія”, і в цьому нам допомагає “Короткий тлумачний словник української мови”: “Рецензія – стаття, що містить у собі аналіз і оцінку наукового або художнього твору, спектаклю, концерту тощо”. Проте з приходом диджиталізації рецензія перестала бути лише статтею — це також і анотація, і коментар, і відео. На підставі чого потрібно проводити аналіз і надавати власну оцінку? Журналіст та професор ЛНУ ім. Івана Франка Володимир Здоровега у своїй праці “Теорія і методика журналістської творчості” зазначає, що аналіз та оцінення художнього, мистецького, публіцистичного чи наукового твору покликані зіставити його з життям і розглянути суспільні проблеми, які такий твір порушує.

Втім, не варто забувати й про те, що для рецензії характерна наявність авторських суджень, тому не потрібно очікувати від аналізу цілковитої об’єктивності. Будь-яка критика написана крізь призму особистого досвіду автора, тож суб’єктивізм в рецензіях — звичне явище. Однак автору необхідно переконати читача в тому, що до його думки слід дослухатися. Інколи чітко визначена оцінка твору може бути відсутньою: у такий спосіб автор надає можливість читачеві сформувати власні висновки на основі прочитаного аналізу.

Ще однією складовою рецензії є надання інформаційного бекграунду — опису створення предмета рецензування, його сюжету та залучених осіб. Зазвичай інформаційну довідку розміщують на початку, щоб читач міг ознайомитися з твором на базовому рівні, а потім, завдяки авторському аналізу, перейти на складніший рівень пізнання. Додатковим інструментом для написання рецензії стає емоційність, адже цей жанр тяжіє до публіцистики.

Проте емоційне забарвлення слід регулювати залежно від того, який настрій ви хочете продукувати своїм текстом. Надмірна емоційність може свідчити про велику кількість суб’єктивізму, водночас рецензія здаватиметься більш “живою”. Відсутність емоційності навпаки вказуватиме на чітке слідування об’єктивним фактам, але настрій відчуватиметься “холодний” і стриманий. Прояви емоційності можна помітити у найменших деталях: від надмірного використання цілковито позитивних/негативних прикметників до пафосних критичних тверджень без належного обґрунтування.

Види рецензій та їхнє представлення на YouTube

Види рецензій відрізняються залежно від предмета рецензування: є рецензія на політичні/наукові книги, художню літературу, театральну п’єсу, кіно, музику тощо. Більшість з них представлені на платформі YouTube, де функціонує велика кількість відеоблогів. Усі вони прагнуть виділитися з-поміж конкурентів, тому часто вдаються до експериментів, намагаючись сформувати в подачі те, що стане притаманне лише їм. Розгляньмо найпопулярніші види рецензій на прикладі їхніх представників в українському сегменті YouTube.

Рецензія на літературу. За даними опитування агенції Info Sapiens на замовлення Українського інституту книги, у 2023 році 17% респондентів щодня читали книги на дозвіллі. Це вдвічі більше, ніж у 2020 році (8%). Частка людей, які ніколи не відпочивають з книгами, становить 30%. Всі інші опитані читають книги кілька разів або на тиждень, або на рік, або на місяць чи їм важко відповісти.

Письменник та один із засновників YouTube-каналу “Критичний Панч” Ростислав Семків зазначає, що наразі в Україні переважають два типи критики:

1. Та, що зорієнтовує читачів в безпосередній купівлі конкретної книги й тому здебільшого фокусується лише на її позитивних якостях.

2. Та, де автор розглядає не лише переваги, але й недоліки.

На його думку, критика має формувати літературний процес – впливати на читачів, що візьмуть до рук ті, а не інші книги, авторів, які боротимуться зі своїми слабинами в тексті або капітулюють і замовкнуть. “Критику може бути важко абстрагуватися від власних упереджень щодо автора, власних комплексів, спокус комерційних пропозицій, проте він мав би це зробити, оцінюючи винятково текст”, – додає він. “Критичний Панч” виконував цю функцію, але зараз він неактивний: останні відео на каналі були опубліковані рік тому. Можливо, проблема в нестачі фінансової підтримки проєкту, але його суть є досить цікавою — надавати майданчик для поширення якісної літературної критики не лише літераторам, але й студентам.

У ніші книголюбів одним з найбільш популярних YouTube-каналів є “ПРОЛІТ”, який веде Юля Типусяк. В описі профілю в Instagram Юля лаконічно написала, що просто читає багато книг і веде YouTube-канал про них. Легка подача та розважальний формат значно осучаснюють підхід до літературної критики, адже у своїх оглядах Юля не намагається створити образ прискіпливого критика, який спілкується суто професійними термінами. Для її стилю характерна “жива” мова й сленгові вислови, що приваблює насамперед молоду авдиторію. У схожій манері веде свій літературний блог Настя Гавриш — вона наголошує, що любить читати й хоче обговорювати книги з однодумцями та радити їм щось із прочитаного. На своєму каналі та в інших соціальних мережах Настя підтримує кілька основних рубрик: підбірки книг за жанрами/тематикою, захопливі цитати, тести та вікторини.

Рецензія на відеоігри. Тема відеоігор завжди була однією з найбільш обговорюваних в інтернеті, тому що він її й популяризував. Серед українськомовних YouTube-каналів огляди на відеоігри створює OLDboi. Автор пропонує публіці досить детальні рецензії, в яких розповідає про творців гри, особливості геймплею, візуальну складову та технічні характеристики. При цьому він дотримується побутового стилю спілкування, жартує й розбавляє нарізку з фрагментів гри контекстними мемами, від чого дивитися стає цікавіше. Окрім цього, автор намагається локалізовувати терміни, для яких раніше використовували російські аналоги. Навіть в описі свого каналу він закликає користувачів вводити пошукові запити саме українською, а не російською, щоб таким чином збільшувався трафік українськомовного контенту. На каналі OLDboi також можна знайти відео про новини зі світу ігор та обговорення трендів індустрії.

Альтернативою OLDboi є канал XGTV UA. На ньому теж здебільшого виходять огляди різноманітних відеоігор, перші погляди на найближчі релізи, новини, а ще переклади англомовного контенту. Структура відеорецензії у цьому випадку мало чим відрізняється від структури OLDboi, але це не говорить про нестачу змісту. Тут ви дізнаєтеся корисну інформацію про сюжет гри, інтерфейс, озвучку, технічні складові, плюси та мінуси й оцінку автора.

Рецензія на музику. “Найголовніше – щоб журналіст виступив у ролі гіда, який взяв за руку і привів. І людина не відчувала себе обманутою. Саме так з’являється довіра до журналіста”, — наголосив на одному зі своїх воркшопів музичний критик Ігор Панасов. Для того, щоб написати якісну музичну рецензію, потрібно відчути музику на повну: намагатися зрозуміти, що відчував музикант під час її створення. Інколи для досягнення такого стану музику варто послухати кілька разів. Водночас не слід хвилюватися через те, що ви напишете про сенси, які автор насправді у свій твір не вкладав. Ні в кого немає монопольного права на інтерпретацію того, про що саме співає музикант.

Музична рецензія може стосуватися не лише конкретної пісні чи альбому. Наприклад, YouTube-канал Bezodnya Music аналізує творчість або діяльність виконавця в цілому, розвиток якогось жанру або вплив певного культурного явища. Ще на каналі присутні рейтинги пісень, новини шоубізнесу, випуски авторського подкасту “Тримай Podcast”. Особливої уваги заслуговує рубрика “Легенди української музики”, в якій кожне відео присвячене видатному представникові української сцени. У відкритій манері, наче це розмова з подругою, веде свій канал Марія Тучка, більш відома як співачка ТУЧА. Її огляди не дотримуються завчасно прописаного сценарію, зазвичай Марія слухає музику та одразу висловлює свою суб’єктивну (на цьому неодноразово наголошує) думку. Однак на каналі Марії також можна знайти інтерв’ю та інші тематичні відео.

Всі говорять про кіно: якою постає кінокритика в інтернеті

Кіно вважається ледь не наймасовішою частиною попкультури, тому його обговорення теж займає помітне місце на різних диджитал-платформах. Довгий час український кінематограф знаходився в стані занепаду, але ситуація почала налагоджуватися наприкінці 2010-х. Після початку повномасштабного російського вторгнення кількість українців, які регулярно дивляться вітчизняне кіно, зросла та у 2023 році становила 33% (до великої війни було 29%). Відповідно збільшилася кількість як відомих кінокритиків, так і звичайних кіноманів, які ведуть свої блоги й діляться думками щодо переглянутих стрічок. Однак як в такому потоці рецензій зрозуміти, що дійсно заслуговує уваги?

Критикиня та журналістка Дарія Бадьйор пояснює, що профільна освіта — це не обов’язкова потреба для кінокритика. Головне це досвід перегляду, адже потрібно дивитися багато фільмів, щоб вибудувати власне уявлення про погане та хороше. На думку Дарії, три головних правила кінорецензії можна сформулювати так:

1. Окрім того, що хотів сказати автор, критик також має осягнути й пояснити, яке значення це несе для глядача чи кіноіндустрії.
2. Не потрібно читати про фільм до його перегляду — тоді у критика буде більше шансів побачити в ньому те, чого ще не бачили інші.
3. Спойлерів слід уникати, як і занадто детального переказу сюжету.

Ці правила здебільшого належать до традиційної критики, однак у межах YouTube кінорецензія, як і інші її види, набула креативних рис. Виділимо їх завдяки аналізу блогів “Загін кіноманів” та Geek Journal.

 Загін кіноманів проти Geek Journal

“Загін кіноманів” був створений ще у 2016 році й, як зрозуміло з назви, фокусується на створенні відеооглядів нових, популярних або культових фільмів. Окрім кіно на каналі також виходять відео присвячені українській культурі та телебаченню, які виступають своєрідними рефлексіями на минуле й теперішнє. Проаналізуємо стиль ведення блогу на прикладі відеорецензії фільму “Наполеон”.

У відео містяться головні структурні елементи рецензії як журналістського жанру. Спочатку блогер надає авдиторії контекст, знайомить з короткою історією створення фільму, змальовує сюжет (лише в загальному, щоб уникнути надмірних спойлерів) та розповідає про режисера. Далі Віталій переходить до аналізу кінострічки крізь призму власних вражень, одночасно розвінчуючи кілька міфів про постать Наполеона. Блогер міркує про художню значущість цього фільму, обговорює його основні недоліки. У кінорецензіях заведено аналізувати фільм дивлячись на наступні ключові критерії: режисерська робота, акторська гра, сценарій, операторська робота, робота художників-постановників. Список можна продовжувати й додавати до нього різноманітні аспекти кінознімання, але більшість сучасних кінооглядачів зупиняються саме на цих критеріях, щоб бути максимально зрозумілими для авдиторії пересічних глядачів. Власне, саме такого плану рецензування дотримується і Віталій Гордієнко у своєму відео. Після обговорення негативних складових фільму, Віталій перелічує переваги. В кінці він наголошує, що його думка — цілковито суб’єктивна, тому немає бути остаточною.

Креативність у випадку “Загону кіноманів” виявляється в тому, як саме блогер взаємодіє зі своєю авдиторією. Він не перечитує завчасно підготовлений текст, а ненав’язливо ділиться власними враженнями. Все максимально просто, комфортно й не занадто довго. Окремо варто зазначити креатив у питанні додавання рекламної інтеграції у відео, оскільки реклама для YouTube це не новина, проте коли вона не подається глядачеві прямо й очікувано, а органічно вплітається в тему відео, то справляє набагато кращий ефект.

На каналі Geek Journal блогер Тайлер Андерсон публікує відеорецензії на українські та іноземні фільми, а ще огляди на серіали, телешоу та рекламні ролики. Для порівняння з “Загоном кіноманів”, серед відео Тайлера також переглянемо рецензію на фільм “Наполеон”.

Свій огляд Тайлер починає зі знайомства авдиторії з невеликою історією створення фільму, фільмографією режисера та акторами, які грають головних персонажів. Далі блогер, як і Віталій Гордієнко, обговорює переваги та недоліки цього фільму, супроводжуючи свої думки фрагментами найяскравіших сцен кінострічки. Тайлер виділяє основну тезу і, відштовхуючись від неї, розповідає про послідовні мікротеми. У такий спосіб блогер додає ще більше контексту й спонукає глядачів до подальшого обговорення у коментарях. У дотриманні жанрових особливостей рецензії виявляється класичний формат цього відео.

Щодо креативності, то, порівняно з “Загоном кіноманів”, Тайлер частіше вдається до жартів, комічних порівнянь та посилань на відомі меми. Його стиль розмови менш офіційний і більш наближений до гіка (власне, про що і йдеться в назві каналу) — людини, яка щиро захоплена якоюсь справою, зазвичай відеоіграми або іншим попкультурним феноменом.

Святослав Сапєгін, магістрант факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка

Comments are closed.