Останніми роками в українській кіноіндустрії з’явились сотні новинок. Серед жанрів – документалки, художні, комедії, мюзикли тощо. Актори українських театрів отримали «зелене світло», критики − сировину для обговорення, а глядачі – нашорошили вуха. Медіа, як добрий господар, не лишило це поле неораним. Відтак розглянемо, що каже медійний світ про своїх колег та їхню роботу, зокрема про три стрічки – документальний фільм («Людина з табуретом»), фільм-мюзикл («Гуцулка Ксеня») та комедію «Свінгери».

Табурет − символ щастя і свободи

«Фільм про подорож довжиною в життя», «Життя як мистецький акт до останнього кадру» – так розповідають про «Людину з табуретом» творці. Це історія хлопця, який вирішив, що життя набагато ширше, ніж новобудови і метро, тому вирушив з друзями і з чотирма табуретами до чотирьох океанів. Режисер та головний герой фільму – Леонід Кантер – є також автором документальної стрічки про батальйон ОУН «Добровольці Божої чоти» та фільму «Міф».

Особливого промоушну стрічки «Людина з табуретом» не було. Рекламу не крутили на каналах холдингу «1+1 Media» та він не з’являвся під паузи перегляду відео в Ютубі. Проте після виходу «Людину з табуретом» про неї активно говорили в провідних українських медіа.

«Радіо Свобода» у своєму тексті написала про життя (яке стало творчістю) Леоніда. В тексті журналістка відкриває і тло фільму: життя дивака, його інші роботи та ідеї. Також в матеріалі є інтерв’ю з продюсеркою фільму Катериною Мізіною. На цю тему «Радіо Свобода» опублікувала ще два тексти Втілити мрію: збирають гроші на фільм про останню подорож Кантера та Смерть Леоніда Кантера. Ким він був і що залишив по собі, в яких йдеться про те, ким же був Леонід Кантер та що встиг зробити.

Про фільму своє слово сказав і «Детектор медіа». І це було не одне слово, а низка статей і новин, зокрема:

Підтримайте останню мрію Леоніда Кантера

Людина з табуретом» вийде в прокат 21 лютого 2019 року

Продюсерка “Людини з табуретом” Катерина Мізіна: “Я буду боротися за найкращі кінотеатри

Вийшла в прокат стрічка про Леоніда Кантера «Людина з табуретом»

В одних матеріалах журналісти розповідають про вихід в прокат фільму, в інших йдеться про життя Леоніда та його фільми і книги, також журналісти закликають підтримати ідею «Людини з табуретом».

Про кінострічку говорили й в «Укрінформ». У матеріалі йдеться про світові покази документальної стрічки.

Згодом в онлайн-виданні «Новое Время» український письменник та журналіст Євген Положій подає рецензію на фільм. Серед усього, що каже Положій про життя Кантера, про його фільми, варто виділити такі слова: «Звісно, кіно документальне не приносить купи грошей, інколи навіть відбирає їх у авторів…». Може, й тому ми частіше бачимо рекламу почасти беззмістовних, проте добре фінансових фільмів, аніж якісних стрічок, які творять мистецтво та стають частиною історію. Навіть у час, коли усе видається таким доступним і легким, глибина залишається глибиною, яку треба осягати, як і 3000 років до нашої ери.

Я тобі на трембіті одній в цілім світі…

Чи не перший популярний український мюзикл, який вийшов на екрани за останні кілька років – «Гуцулка Ксеня», сьогодні набуває обличчя сучасності. Фільм знято за мотивами оперети Ярослава Барнича, написаної понад 80 років тому. Музичний супровід створив українське фрік-кабаре «Dakh Daughters».

Ксеня, як справжня гуцульська жінка, створила резонанс у медіа та в кіносвіті. Про фільм активно розпочали розмову ще задовго до початку його прокату, який почався 7 березня 2019 року.

«Радіо Свобода» у лютому опублікувала матеріал, у якому йдеться про історію і сюжет фільму, про творців та акторів. В матеріали ґрунтовно описують ідею та концепцію фільму.

«Відійти від образу «шароварного» українця і показати Західну Україну 30-х років як частину Європи – таким був один із задумів. Від ідеї до втілення режисерці знадобилося майже 10 років».

Також ще до випуску мюзиклу у світ про нього почала говорити  «Телекритика» і сайт Державного агентства України з питань кіно. Зокрема, якщо у першому матеріалі йдеться знову ж таки про сюжет та акторів, то у другому розповідають про головну нагороду в японському кінофестивалі, яку отримала українська режисерка Олена Дем’яненко, авторка фільму «Гуцулка Ксеня».

Оскільки фільм був довгоочікуваним, а згодом відомим на всю Україну, журналісти почали говорити мовою рецензій. В «Детектор медіа» про «Ксеню» написав кінознавець, журналіст Ігор Грабович. Він описує контекст історії «Гуцулки Ксені» як у театральному, так і в кіно контексті. Щоб ясніше передати це, Грабович використовує приклади роботи світових режисерів, які трансформували театральну п’єсу у формат екрану:

«Легковажний сюжет тут подається не через призму ностальгії, а через призму пізнішого знання. Ми дивимося на цей світ, знаючи, що незабаром він буде зруйнований назавжди. І якщо це задум «Гуцулки Ксені», то він успішно реалізований».

На цьому ж ресурсі опублікував свою рецензію письменник Андрій Кокотюха. Як і його колега, він звертається до контексту історії автора оперети Барнича та «Гуцулки Ксені»:

«За легенькою, красиво знятою оперетою, ховається величезний пласт української історії, про який багато хто не здогадувався. Як, наприклад, про те, що застільна «Гуцулка Ксеня» — зовсім не народний фольклор, а в неї є авторський текст і ноти».

Також про фільм (зокрема його анонс) говорили на українських теле та Ютуб-каналах.

1+2 = 22 мільйони

Стрічка «Свінгери» розповідає про типовий любовний трикутник, в якому жінка і двоє чоловіків. Щоправда, не такий він й типовий для українського глядача у своїй відвертості. Можливо, саме тому касові збори сягають 22,2 млн. грн. Звісно, що один з найкасовіших українських фільмів зробив великий резонанс.

У «Детекторі медіа» на фільм вийшло аж три рецензії:

Ох, ці нещасні свінгери…

Я трохи «посвінгував», чого й вам бажаю

«Свінгери»: побут, дупа, три сім’ї

112 канал не оминув змоги сказати своє слово, до обговорення доєднався і відомий кінокритик-ютубер Тайлер Андерсон, поговорити про «Свінгерів» вирішив й «Укрінформ» – цей список можна розтягнути до кінця сторінки. Журналісти і кінокритики, наче не могли собі дозволити пройти повз тему першої української секс-комедії. Хтось наполягає, що українські «Свінгери» не такі й вітчизняні, адже є прототипом латвійської комедії «Svingeri», хтось говорить про гру (чи її відсутність) акторів (чи просто гарних облич і відвертості до оголення), хтось дискутує про бюджет та касові збори фільму. Проте їх усіх об’єднує одне бажання – сказати своє слово про цей фільм, під своїм неповторним кутом зору.

«Бо головна перевага українського варіанту «Свінгерів» – відсутність акторів «95-го кварталу», які вже, вибачте, всі очі намозолили зі своїм мерехтінням на ТБ й кіноекранах» – каже Сергій Цигіпа на «Детекторі медіа».

Популярний у Ютуб канал Geek journal, який випускає рецензії на усі українські фільми жартома увиразнює тему бюджету та касових зборів «Свінгерів».

«Алло, Петя, робим фільм. Бабок даю мало, шоб ти мені зібрав в 5 разів більше. Запихни туда знакомі мордашки, бажано, шоб сраками світили. І тєму, шоб вибрав не якусь філософську, а таку народну – сіськи, дупи і…»

Досить грубі жарти від автора огляду мають бетонний ґрунт. Поговорімо мовою цифр:

• «Свінгери». Бюджет: 2,5 млн. грн. Касові збори: 22,2 млн. грн.
• «DZIDZIO Контрабас». Бюджет: 5,30 млн. грн. Касові збори: 22,14 млн. грн.
• «DZIDZIO Перший Раз». Бюджет: 12 млн. грн. Касові збори: 22,3 млн. грн.
• «Заборонений». Бюджет: 38,5 млн. грн.. Касові збори: 5 млн. грн.
• «Кіборги». Бюджет: 48 млн. грн. Касові збори: 23,2 млн. грн.
• «Гуцулка Ксеня». Бюджет: 47,8 млн. грн.. Касові збори: 3,7 млн. грн.

То що ж, осінь! Час збирати плоди

Можемо говорити про статистику висвітлення в масмедіа того чи іншого фільму, можемо моніторити це та аналізувати, але український кіновиробник говорить сам за себе мовою бюджету стрічки, а український глядач – мовою даних касових зборів. І, здавалось би, ми мали б говорити про якість і успішність проектів, якщо фільми з мінімальним бюджетом стають рекордсменами касових зборів. Свято! Але, на жаль, це свідчить лише про попит українського глядача на три «С». І стає страшно не від грубості жартів «Geek journal», а від їх прикрої правдивості.

Юлія Кизик, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.