Після початку повномасштабного вторгнення в українському суспільстві підвищився інтерес до пізнання своєї ідентичності. В зв’язку з цим з’явилось багато унікального контенту, який висвітлює історичну тематику у найрізноманітніших форматах. У цій добірці пропонуємо огляд найцікавіших, на наш погляд, медіаресурсів історико-культурного спрямування. 

У березні 2023 року Київський міжнародний інститут соціології опублікував дослідження результати якого стверджують, що після 2022 року в українців зріс інтерес до історії та культури. Опитування показало що: понад дві третини — 68 % — опитаних указали, що російсько-українська війна змінила їхнє ставлення до історії України: вони почали більше нею цікавитися. 69 % опитаних відповіли, що їхній інтерес до історії зріс протягом останнього року.

Культурне підпілля

“Пломінь” був створений у 2016 році ветераном російсько-української війни Євгеном Врядником.  Це той проєкт, що перебуває в авангарді, а проте охоплює багато культурних напрямків,  адже вони функціонують як лекторій, кіноклуб, школа класичних мов, бібліотека, видавництво та медіа. Сама тільки назва дає нам уявлення про світ, який відкриває перед нами “Пломінь”. Вона походить із авторського перекладу вірша філософа Фрідріха Ніцше «Ecce Homo», який є передмовою до книги «Весела наука»:

«Знаю, хто я: я палаю

Невтоленний, сам згораю.

У вогні своїх бажань.

Що схоплю — вогнем засяє

Кину — в попіл, і зникає

Пломінь я — нема вагань».

Як кажуть засновники: “Вважаємо, що цей вірш — заповіт та внутрішній життєвий закон європейської людини. Адже бути європейцем – це бути причетним, бути дієвим, згорати у полум’ї повноти життя та могутності духу. І нехай наша діяльність розпалить якомога дужче цей пломінь у ваших серцях.”

На сайті  представлене велике розмаїття категорій: кіно, рецензії, мистецтво, історія, ідеї, література, релігія, музика, інтерв’ю, війна, культура, екологія, економіка, політика, філософія, переклади. Найчастіше нові дописи з’являються саме у двох останніх розділах . Тексти просякнуті  духом авантюризму, анархізму та козацької волі.

Джерело: Пломінь

Якщо брати до уваги Instagram, як ще одне місце їхньої діяльності, то перше, що привертає увагу — це естетичне оформлення постів. Проте тут міститься радше квінтесенція з матеріалів, що опубліковані на сайті, а не довгі статті. Також великою популярністю користуються добірки з віршів, цитат та ідей впливових людей, їх найбільше репостять, оскільки вони через свою лаконічність не потребують великої кількості часу для прочитання, але завдяки ідейному наповненню потрапляє у саме серце читача.

Джерело: Instagram Пломеня

Гортаючи дописи, складно зрозуміти, що найбільше користується попитом, адже пости однієї і тієї ж категорії можуть набирати кардинально різну кількість лайків. До прикладу, найпопулярніший пост, що зібрав 1441 лайк — добірка цитат Ернста Юнгера, натомість ідентична публікація про Домініка Венера має лише 140 вподобань. Обидві постаті є широко відомими у вузьких колах, тому важко простежити логіку такої різниці.

“Пломінь” важко окреслити якимись рамками, бо це про вогонь в очах, бунтівне серце, нові горизонти, екзистенцію та жагу до життя. Їхнє товариство гідно виховує молоде покоління майбутніх державотворців. Певним чином вони нагадують українських інтелектуалів минулих століть, які випереджали час та були незрозумілі для широких мас.

Український лекторій

Найвідомішими у сфері історичних медіа беззаперечно є YouTube-канал “Історія без міфів” (якщо не брати до уваги неоднозначних “імені Т.Г Шевченка”). “Історія без міфів” створений у 2020 році трьома ідейними однодумцями: Костянтин Анохін, В’ячеслав Діхтяренко — режисери, Владлен Мараєв — незмінний ведучий.

Наразі на каналі 897 тис. підписників, За словами автора з початку повномасштабного вторгнення аудиторія зросла на понад 600 тис.. Відео на каналі виходять двічі на тиждень, а тематика охоплює всі країни та епохи, проте, левову частка становить саме новітня історія.

Також 2 роки тому “Історія без міфів” почала проводити прямі трансляції тривалістю від 1 години до 3-х. Здавалось би, такий довгий контент, що дуже сильно нагадує університетські лекції, не може мати успіху, проте перегляди свідчать протилежне.

“Історія без міфів”— чудовий приклад того, що історія може бути цікавою, навіть якщо це просто звичайний виклад інформації.

Україна без прикрас

“Україна без косметики та прикрас”— саме таке гасло має документальний проєкт “Хащі”. У своїх фільмах команда мандрує глухими кутками України, здебільшого це села які вимирають або вже померли. “Хащі” опублікували своє перше відео в 2018 році, а вже з 2020 року почали стабільно виробляти контент. Канал заснувало 8 друзів, які впродовж 10-ти років досліджували невідомі краї.

У відео задокументовано: звичаї, перекази, побут людей, про які майже нічого не відомо. Особливо цікаво дивитись у минуле крізь призму покинутих домівок, де час нібито застиг, а господарі просто вийшли по справах.

Окрім документалістики та просвітництва, проєкт ще й дає друге життя глухим селам. Ведучий “Хащів” Володимир Кохан так каже про наслідки їхньої роботи:

“На нашому каналі є відео “Справжні хащі”. Воно перше за час повномасштабної війни, коли ми наважилися піти в туристичний похід — на Хмельниччину, біля мого рідного селища. Там феноменально красива природа.

В цьому селі живе мій товариш. Розповідає, що до нашого відео там бували тільки поодинокі туристи з Хмельницького. А тепер люди їдуть ледь не щотижня”

“Або наше старе відео  про смт Чернівці на Вінниччині. Там був занедбаний торговий павільйон, який перетворили в убиральню, місце скидання сміття. Ми в відео про це сказали. Там не феноменальна архітектура, але все ж.

Після випуску нам писали з Чернівців, що приїхали комунальники, вперше за тридцять років все почистили. І, здається, в цьому приміщенні вже зробили якийсь магазинчик”.

Найбільше переглядів та суспільного інтересу мають ті відео, що зняті у прифронтових зонах та висвітлюють життя поруч з війною. Власне на них “Хащі”зараз і роблять акцент

На сьогодні українські медіа відіграють велику роль у популяризації українського серед людей. Дуже часто ці проєкти існують на волонтерських засадах, тому суспільство повинне підтримувати їх всілякими методами, щоб в подальшому таких ініціатив ставало ще більше.

P.S. Маніфест – чудове місце, для пошуку українського історичного контенту, який буде вам до душі.

Єлизавета Козловська, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка

Comments are closed.