“Уроки толерантності”: як українців навчити сміятися з гомофобії, а не з ЛГБТ
Марина Кравчук
Опубліковано: 29-02-2024
Розділи: Огляди, аналітика.
0
14 лютого в кінотеатрах вийшла у прокат українська стрічка “Уроки толерантності” Аркадія Непиталюка, яку той зняв на основі п’єси Ігоря Білиця “Гей-парад”. Фільм викликав неоднозначну реакцію в медіа, яка вкотре підкреслює, що посміятися з цієї теми готові далеко не всі.
У Детектор медіа писали, що ще до виходу стрічки, 11 лютого, “невідомі вандали розписали гомофобними висловами фасад кінотеатру «Жовтень», а також пофарбували сітілайти з афішею фільму”.
А онлайн-медіа ZMINA повідомило, що у Харкові намагалися зірвати показ фільму “Уроки толерантності”. Але попри спроби блокування сеанс відбувся .
Рух “Всі разом!”, який сповідує християнські і сімейні цінності, назвав “Уроки толерантності” — антисімейним фільмом. Сам режисер Аркадій Непиталюк в інтерв’ю медіа “Свідомі” зазначив, що їхній фільм навпаки про ствердження сімейних цінностей — про підтримку, емпатію і розуміння одне одного (і з цим справді важко посперечатися, якщо ви бачили стрічку).
У заголовку та самому матеріалі руху “Всі разом!” спекулюють на темі використання державних коштів та війни, що не є чимось новим, адже питання захисту прав ЛГБТ-спільноти в контексті повномасштабного вторгнення часто маркують як “не на часі”.
Окрім цього, Руслан Кухарчук, голова організації “Всі разом!” висловлює ще гостріші наративи: “Знімати стрічки для розбещення молоді і підлітків за бюджетні кошти – найбрудніша справа, яку можна зробити у цей складний для України час. Поки українці організовують збори на дрони та іншу зброю, які до слова, і так не легко закриваються, Держкіно фінансує та показує фільм, що пропагує спосіб життя, який загрожує національній безпеці України”.
Щоправда, не зовсім зрозуміло: про “розбещення молоді” йдеться тільки тому, що у стрічці не лише гетеро-персонажі, чи тому, що там розкрито деякі аспекти сексуальної освіти (якої досі так бракує українському суспільству), чи вже сама згадка толерантності у назві викликає жах і бажання затаврувати фільм “найбруднішою справою”.
Цікаво виходить, що “загрожує національній безпеці України” саме європейсько-толерантний спосіб життя, а не російсько-нетерпимий (саме у цій країні завжди зневажали та знищували інакших і відмінних, а сьогодні значна частина їхньої пропаганди базується на гомофобії). Про це писали і KYIVPRIDE: “На жаль, деякі люди мають очевидно палку любов до тоталітарних держав, таких як росія. Де немає свободи слова, різноманітності та поваги… Ми ж вважаємо, що українські та демократичні цінності — це про свободу”.
Акт вандалізму над кінотеатром “Жовтень” організація “Всі разом!” назвала “суспільним обуренням витрачанням державних коштів на лгбт-пропаганду”.
UKRAINEPRIDE на своїй інстаграм-сторінці дали рекомендацію, що ж робити, коли ця “лгбт-пропаганда” чекає на вас усюди та “як зберегти себе у світі агресивної толерантності”:
Прецедент із засудженням українського кіно на ЛГБТ-тематику вже був із фільмом “Мій юний принц” Хачатура Василяна, який досі не вийшов у широкий прокат. Стрічку називали “пропагандою антихристиянських збочень” і “злочином проти українського народу і держави”.
Реакція на ці фільми від руху “Всі разом!”, звісно, має обурювати толерантне суспільство, але точно не дивувати. Адже організація роками просуває гомофобні наративи і намагається дискредитувати ЛГБТ-спільноту, пов’язуючи її то з педофілами, то з президентом і громадянами РФ, а також поширюючи міти про “гомодиктатуру” і “обмеження прав гетеросексуалів”.
Іронічно, що 2013 року “Всі разом!” радили взоруватися на РФ і їхні заборони “пропаганди нетрадиційних сексуальних стосунків”. А вже 2023 року назвали цю ж країну — осередком ЛГБТ. Ось що читаємо в матеріалі 2013 року:
Незважаючи на всі спроби зірвати покази та дискредитувати “Уроки толерантності”, глядачі стрічку побачили і навіть вподобали. Кінокритик Дмитро Десятерик у матеріалі Детектор медіа оцінив гумор і акторську гру: актор(к)и “не просто відпрацьовують задані маски, а й змінюють їх відповідно до обставин. Бо наприкінці Найдюки — зовсім інші люди. І злість їхня смішна, і ніжність їхня зворушлива, і любов їм не чужа. Не такі й пропащі”. Десятерик назвав фільм вдалим, адже режисер справді зміг у “дотепну сатиричну комедію”.
А Ілля Прокопенко у матеріалі “Що насправді пропагує фільм «Уроки толерантності»?” (видання ТиКиїв) підкреслює, що режисер у цій стрічці “продовжує досліджувати тему родини в українській провінції — з гумором, сумом і критичним поглядом на архаїчні норми, стереотипи та поведінку деяких співгромадян”. Тут автор теж виокремлює гру акторів: “Серед них не знайти “слабкої ланки” — настільки яскраво всі зіграли. Але якщо вже виділяти головну зірку цієї команди, то це, мабуть, Олена Узлюк, вона ж Надія Найдюк у картині”. Журналіст також наводить думку куратора “Кінопростору” Олексія Ананова, який “вважає стрічку комедією для роздумів. Про цінності, які хочеться зрощувати у суспільстві”.
Так само позитивно відреагувала на фільм ЛГБТ-спільнота. Едвард Різ у своєму телеграм-каналі Nonbinary shelter поділився відгуком, в якому читається надія на цілющу силу такого кіно, що має провести урок толерантності нашому суспільству.
А в інстаграмі бачимо багато захоплених відгуків глядачів. “Українське кіно, яке лупає ту скалу змін і усвідомлення”. “Терапевтично і трансформаційно”. “Без моралізаторства, а з важливими сенсами”. Усе це — про “Уроки толерантності”.
В українському медіапросторі здебільшого підтримали вихід стрічки “Уроки толерантності”, а дехто, як, до прикладу, видавництво “Видавництво” навіть розіграли квитки на фільм. Бурхлива негативна реакція окремих людей та організацій лише свідчить про те, що таке кіно зараз як ніколи актуальне, адже ставить за мету допомогти пересічним українцям навчитися реагувати на “іншість”, “інакшість” толерантно.
Марина Кравчук, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка