Ключовими компонентами таблоїдної журналістики є взаємодія «простих людей» і знаменитостей, інформації та розваг, приватного і публічного. Барбара Крід у своїх медіадослідженнях не піддає сумніву те, що «телевізійні програми створені для того, щоби викликати роздратування у тих, хто вважає себе представником «високої» (highbrow) або елітарної культури». Навіть «середні» (middlebrow) смаки можуть бути ображеними. Крід акцентує увагу на таблоїдному походженні жанру та на комбінуванні в сучасному телебаченні «серйозних» жанрів, завданням яких раніше було інформувати громадян про найважливіші події країни і світу, та розважальних,  мета яких – прикувати увагу глядача, використовуючи техніку «саспенсу» – тривожне очікування того, що щось повинно статися. Реаліті-ТВ розмиває ці межі між високим та низьким.

За словами дослідниці Аннет Хілл, відсутність соціологічних досліджень аудиторії реаліті-ТВ сприяло розвитку критики, яка базується на елітарних, часто концептуально невизначених позиціях. Така критика звинувачувала глядачів, що вони є або «пасивними вуайєристами без критичних упереджень» або такими глядачами, що задовольняються комбінацією «infotainment».

Але емпіричні дослідження British Film Institute показали, що закиди пасивності та вуайєризму публіки безпідставні– глядачі та творці реаліті-шоу разом створюють на телеекрані картину співтовариства, якого в реальності не існує. Головним завданням для кожного реаліті-шоу стає співучасть різних сторін по обидва боки екрана у багаторівневому процесі комунікації. 

 Як робили своє «домашнє завдання» учасники «Великого Брата»?

Шоу тривало 14 тижнів. Кожен тиждень був тематичним. Великий Брат давав глобальні завдання на наступні сім днів та невеликі поточні завдання. Учасники жили в умовах тижня султана, армійського, танцювального, тюремного, сліпого, медіатижня, тижня без сну, тижня тварин та інших.  Такі  випробування були  в інших країнах, де транслювали “Big Brother”, але були й «українські» тижні, приміром, сім медіаднів. Ярослав Осташкевич пояснює, що це знову ж таки пов’язане із бажанням донести до глядачів повідомлення про те, що події в шоу не керуються заздалегідь підготованим сценарієм: «Учасники робили власний телеканал 24/7, цілодобово були якісь новини, були ведучі, писали сценарії. Ми намагалися довести глядачам, що тут усе по-справжньому. Але, на жаль, медіатиждень був останнім тижнем». Генпродюсер називає тижні грамотно продуманими і цікавими, але всі троє учасників притримуються іншої точки зору.

Анатолій Хальота визнає, що найцікавішим для нього був перший день перебування в Будинку. Наступні 97 йому було нудно. Христина Котвицька додає: «Єдині, хто виконував всі завдання Великого Брата – я і Анатолій. Але шоу від цього не ставало цікавішим. Все відбувалось дуже мляво, не було екшену. І завдання, якщо чесно, були абсолютно дурнуваті. Наприклад, якось у нас було завдання – поділитись на дві команди і пробігти естафету. Ну що це за завдання? Ми ж не у школі на фізкультурі!»

Спартак Сергієнко називає завдання Великого Брата «дитячим садочком». «Усе виглядало як у дитячому віршику: «Возьмите краски, нарисуйте на друг дружке новогодние игрушки». Якщо це тиждень армії – зробіть жорсткий тиждень армії. А ці пластмасові пістолетики виглядали кумедно».

Анатолій відзначає вкрай низький рівень активності серед учасників. За його словами, дуже швидко всі зрозуміли, що більше однієї людини на тиждень ніхто не вижене, отже можна не виконувати тих завдань. «Якось у нас був тиждень без сну. Ми з Мариною провалили це завдання. Це був пік мого роздратування. Великий Брат викликав нас до себе і сказав придумати самому собі покарання. Друзі, хто тут організатор – я чи ви?» Анатолій також загадав, що під час кастингів один з учасників спитав його, чи здатний він заради Великого Брата побритися наголо. Хлопець відповів схвально, і як, наслідок, змушений був виконати цю обіцянку в одному з епізодів, адже про це його попросив сам Великий Брат.

Подібні ситуації помічала й Христина Котвицька: «Організатори не до кінця продумали завдання, ми навіть помічали, що, наприклад, говоримо між собою: «Класно було б, якби наступний тиждень був танцювальним». І от наступний тиждень … танцювальний. Здається, в організаторів навіть не було до кінця складеного плану. Вони абсолютно нічого не продумали. Все робилося на ходу, тяп-ляп. Мене це жахливо дратувало. Хлопці, мабуть, вирішили зекономити. Я очікувала  більшого».

Чи віддячили учасники Великого Брата глядачеві за увагу демонстрацією своїх надзвичайних здібностей?

Про це ми дізнаємось у четвертій частині публікації.

Публікація написана в рамках проекту “Майстерні громадської критики”
Финансова підтримка проекту: Фонд розвитку українських ЗМІ, Посольства США в Україні

Comments are closed.