Усі ми чули промовку про те, що Інтернет погано впливає на можливість людей довго тримати на чомусь увагу, і успіх TikTok для багатьох став беззаперечним доказом цього твердження. Частково через це західні медіа здивувалися, коли після 2020 року у YouTube стрімко почав набирати популярності жанр відеоесе.

Відео з хронометражем понад 40 хвилин, а деколи й понад 1-3 годин, збирають сотні тисяч та навіть мільйони переглядів. Водночас вони не є суто розважальними, а досліджують широкий спектр соціокультурних та політичних явищ. Що ж таке відеоесе, що робить цей жанр популярним та чим він може бути корисним?

“Кінець Victorious” Quinton Reviews.

Для початку варто сказати, що відеоесе, як і його прямого попередника – письмове есе,  доволі важко вписати в рамки. Це дуже пластичний та широкий жанр, визначення якого цілком можна звести до “відео на певну тему”, проте більшість його представників мають низку визначних спільних рис:

• Відеоесе орієнтуються на широку аудиторію.
• Для написання сценарію автори зазвичай здійснюють детальне дослідження, аби максимально зрозуміло донести суть теми до глядача.
• Відеоесеїсти часто розглядають певні явища через призму популярної культури, або ж проводять з нею паралелі, аби зробити вміст більш наочним та легким для сприйняття.
• Візуал грає допоміжну роль у донесенні думки, тобто додає контексту та допомагає зосередити увагу на певних деталях, але залишається другорядною складовою відео.
• Основою відеоесе, попри дослідження та висвітлення різних сторін теми, залишається особиста думка автора та його бачення проблеми.

“У пошуках коренів трансфобії в популярній культурі” Ліндсі Елліс — це чудовий приклад відеоесе. У ньому авторка досліджує довгу історію трансфобії в масовій культурі. Шляхом критичного аналізу популярного кіно та телебачення, від шедеврів старого Голлівуду до “Друзів” та “Помаранчевий — хіт сезону”, Елліс доходить висновку, що трансфобія була нормою в медіа протягом десятиліть, і наголошує на важливості правдивої та шанобливої репрезентації для маргіналізованих спільнот.

Сам жанр відеоесе існує протягом багатьох років і бере початок ще з індустрії кіно. Відеоесе на YouTube на різні теми довжиною в 7-10 хвилин, схожі до тих, які створюють зараз, почали з’являтися ще наприкінці 2000-х/на початку 2010-х, то чому ж саме після 2020 року вони стали рости в плані хронометражу та переглядів?

Що ж, у відповідь на це питання зазвичай дають три причини. Перша – це те, що алгоритми YouTube для просування та розміщення реклами почали пріоритезувати не кількість кліків на відео, а тривалість перегляду.

Другою причиною, як не дивно, називають наплив великої кількості короткоформатного контенту (TikTok, Reels, Shorts). Йдеться про те, що, маючи постійний легкий доступ до коротких, простих та поверхневих відео, у споживачів виникає потреба вирівнювати баланс чимось кардинально протилежним. Зокрема Евелін Медоуз, відеоесеїстка та студентка програми екранної культури коледжу Ітака у інтерв’ю для Vox зазначила: “Мені здається, у людей є бажання зрозуміти речі глибше… Коли люди втомлюються від “hot takes” (коротких висловлень власної думки, часто контроверсійних), вони хочуть посидіти за чимось більш нюансованим, обдуманим  і глибоким”.

І третя – це пандемія. Багато людей, змушених проводити майже весь свій вільний та робочий час удома, почали шукати контент, який був би цікавим та інформативним, задовольняв їхню потребу дізнаватися щось нове та “не деградувати в ТікТоці”, але водночас був легким для сприйняття, таким, який можна споживати паралельно з роботою, чи виконанням хатніх справ.

“Інфантилізація та дебати про волосся на тілі” Shanspeare.

Відеоесе є ефективним засобом для дослідження соціальних і культурних питань з кількох причин:

• Відеоесе — це “продукт”, який легко споживати. Завдяки простому для сприйняття, розмовному стилю мовлення, динамічному монтажу та гуморові воно може утримувати увагу глядача та надавати інформацію у цікавий та інформативний спосіб.
• Вони є легко доступними для будь-кого. Відеоесе публікуються в основному на безкоштовних онлайн-платформах, а також, через детальне пояснення теми, не вимагають від глядача значних попередніх знань для повноцінного сприйняття контенту. Це робить їх потужним інструментом для обміну інформацією та думками з широкою аудиторією.
• Відеоесе легко ділитися, особливо, якщо вони зачіпають щось, що у багатьох викличе емоційну реакцію (ностальгія, захоплення, злість, тощо), або ж якщо тема, так би мовити “на слуху”. Таким чином вони можуть починати дискусії та дебати навколо проблем і явищ, які досліджують.
• Це дуже гнучкий жанр, його можна використовувати для дослідження широкого спектру соціальних і культурних явищ, від політики та економіки до популярної культури та ЗМІ. Хочете дослідити зросійщення українського медіапростору на прикладі новорічних мюзиклів нульових? Чи може розкрити поширені в побуті сексистські стереотипи через аналіз популярних реаліті-шоу? Тоді цей жанр саме для вас. Тематика відеоесе обмежується лише вашою фантазією.

Попри те, що багато авторів відеоесе – це, так би мовити, “прості смертні”, медіа та журналісти також можуть скористатися перевагами цього формату. Зокрема, такі медіа, як Vox, The New York Times, The Verge, Wired та інші, публікували відео, які цілком можна віднести до цього жанру. Наприклад, у січні 2022 в The New York Times вийшло відео “Що, як COVID-19 ніколи не зникне?” (“What if COVID-19 Never Goes Away?”). У цьому відеоесе автори роздумують над тим, як може виглядати світ, якщо COVID-19 стане ендемічною хворобою, тобто продовжуватиме циркулювати на низьких рівнях нескінченно довго, а також досліджують потенційні наслідки для суспільства, громадського здоров’я та економіки.

Зважаючи на нинішню ситуацію — те, як стрімко розвивається україномовний контент, — відеоесе може стати ще одним хорошим інструментом для ведення культурного дискурсу. Воно може дати можливість звичайним людям ділитися тим, що їм давно не дає спокою, та своєю унікальною перспективою, розглядати важливі проблеми з нової точки зору, а для медіа — краще встановлювати зв’язок з ширшими аудиторіями.

Дар’я Борищук, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.